Дунайські ночі
Шрифт:
Тихо розсунулися білі двері, і Картер ввійшов до кімнати з високим склепінням. Полірований, без жодного папірця, з одним телефоном, стіл. Вікно з густими гратами. Голі стіни. Тиша. Де ж секретар чи помічник?
Картеру хотілося запалити, сісти, перевести подих, трохи заспокоїтись, але він не посмів.
Левова пайка з тих ста мільйонів доларів, які конгрес виділяє спеціально для підривної діяльності в соціалістичних країнах, проходить, про це Картер знав, через сейфи «Бізона» та його довірених осіб. Усе міг робити цей безвісний диктатор, головний майстер світових сенсацій, цей некоронований
Президента США Ейзенхауера Картер поважав. Мільйонерів Дюпона і Рокфеллера, Моргана і Гаррімана вважав за ідеал американців. Кінозірок Голлівуду любив. Але свого шефа, генерала Крапса, він обожнював і схилявся перед ним.
— Зайдіть! — почувся чийсь сильний з металічним відтінком голос.
Картер оглянувся — нікого. Ні, це був уже не голос охоронця в замшевій куртці. Очевидно, сам господар запрошував його за допомогою радіо.
Картер увійшов до великої круглої кімнати. Всі вікна розчинені навстіж. Дикий виноград, густий, нагрітий сонцем, обрамлює віконні прорізи, його листя тихо шелестить од вітру.
На підвіконнях розсипано корм для голубів, стоять глиняні мисочки з водою.
Чомусь Картер побачив спочатку це, а потім уже інше. В глибині кімнати камін, в якому палахкотить вогонь, телевізор, столик з пляшкою коньяку, два шкіряних крісла. В кріслі сидів Крапс. Незважаючи на свою огрядність, він підвівся енергійно і легко. Генерал був у цивільному: просторий сірий піджак, біла сорочка з білим комірцем і чорним бантиком замість галстука. Твердо, чітко відбиваючи крок, гордо несучи голову з вогненним, трохи кучерявим волоссям, він підійшов до гостя, схопив його руку, міцно потиснув і з гострою, але одверто доброзичливою цікавістю глянув у вічі.
— Хеллоу, хлопець з того світу! — промовив він, посміхаючись. — Ну, як там, жаркувато?!
Генерал підійшов впритул, Картер із задоволенням вдихнув запах добрих сигар, старого витриманого коньяку і тонких духів. Ах, ці духи!.. Вони викликали в уяві Картера образ жінки, що була тут недавно, злегка прикритої чимось прозоро-білим, босоногої, простоволосої.
Картер посміхнувся своїм думкам і тут же помітив на комірці шефа платинову павутинку. Наймодніший колір! Цікаво, хто вона — американка чи німкеня? І скільки коштує така пташка? Зрештою, ціна для шефа не має значення! Доларів у нього багато: може мати гарем, може пити і їсти те, що колись було доступно лише імператорам і королям.
Гостре почуття заздрості і захоплення обпекло Картера. Живуть же люди!
Жорсткі, владні руки шефа енергійно, по-хазяйськи общупують Картера, безцеремонно, як хлопчиська, поплескують по щоках. А він не відгукується на його ласку. Мовчить.
— Що сталося, Раф? — захвилювався генерал. — Чому ви так наїжилися?
— Сер, соромно і боляче. Стільки лиха накоїв! Ви мені виявили таке довір'я, а я не виправдав його!..
Крапс посерйознішав. Уважно, з новим інтересом дивився на Картера. Глибоко посаджені, ясні і розумні очі насторожені. Губи стиснуті. Голова трохи нахилена. Дивиться, вивчає, думає, спокійно чекає, що ще скаже співрозмовник.
І Картер зрозумів, що шеф бачить його наскрізь. Треба швидше відступити на вигіднішу позицію.
Похнюпившись,
— Незважаючи на мій провал, ви так великодушно обійшлися зі мною, сер…
Попередня, як і в першу хвилину зустрічі, одверто-добродушна посмішка лягла на губи Крапса.
— За битого двох небитих дають. Так, здається, кажуть росіяни?
Веселий багатообіцяючий жарт не підбадьорив Картера, не надав йому жвавості. Він мовчав, старанно підбираючи слова.
— Яв скрутному становищі, сер.
— У чому справа? Що вас турбує?
— Бачите…
Косноязичність «хлопця з того світу» і його хвилювання було справжнім, щирим. Крапс це добре бачив. Нарешті Картер наважився і промурмотів:
— Сер, кажучи одверто, я повернувся сюди відбувати покарання, а ви…
— Це добре, що ви так думаєте. Я вже вам сказав, що за одного битого дають двох небитих.
Зграйка сизих голубів сміливо опустилася на підвіконня. Туркочучи і дивлячись райдужними очима на людей, вони клювали зерно. Крапс підійшов до птахів, погладив одного, другого, третього.
— Гулі, гулі, гулі!..
Голуби спорхнули. Генерал провів їх поглядом. Потім зажмурився, широко відкрив рота і шумно втягнув гірське повітря.
— Пробачте, Раф. Моїм легеням і горлу необхідно час від часу таке промивання. — Він обернувся до Картера, взяв його під руку, повів до каміна, посадовив у крісло, сів поруч сам і присунув до себе низенький столик, на якому стояли чарки для коньяку і висока пляшка з яскравими французькими наклейками.
Жарким полум'ям в каміні горіли укладені кліткою акуратні дубові полінця. «Бізон» любив розкошувати біля каміна навіть улітку. Між виноградним листям майнула рудувата, літнього забарвлення, білка. Прилетіла і знову полетіла зграйка голубів.
Крапс погрів над вогнем бокали, наповнив їх світло-жовтою рідиною, вдихнув її аромат і, дивлячись на Картера, з великим захопленням сказав:
— У нас в Штатах сталися великі події, Раф. Ви дізнаєтеся про них тепер же, негайно. Від мене. І вам багато що стане зрозумілим.
Картер завмер, майже не дихав, його долоні міцно стискували, зігріваючи, бокал з коньяком, а очі були прикуті до губів шефа.
— У вищих урядових сферах, у Пентагоні, в державному департаменті і серед американців першого десятка недавно виникли, вірніше, загострилися великі суперечності з приводу того, як використати нашу розвідку в сучасних умовах. Деякі відстоювали стару класичну доктрину. Її неписана формула зобов'язувала нас працювати лише під покровом ночі, тихо, ніби на свій страх і риск, немов без будь-якої підтримки офіціальних осіб.
Картеру стало страшнувато від такого довір'я, яке раптом виявили до нього. Пентагон!.. Державний департамент!.. Головний штаб розвідувального управління!.. Величезні суперечності!.. Чи має він право на таке високе довір'я? Чи не буде це небезпечно для нього?
Крім того, він почував себе ще й ніяково. Розвалився в кріслі, попиває чудовий коньяк, безцеремонно зловживає несподіваною прихильністю до себе генерала Крапса.
Картер делікатно покосився на годинник і, винувато посміхаючись, запитав, чи не надто довго затягнувся його візит, чи не порушує він розкладу генерала.