Дві хвилини правди
Шрифт:
Він кинувся до авта, розмахуючи купюрою.
Він не знав, як звертатися до священиків і тому мовчки простягнув гроші.
– За здравіє чи за упокій?
– запитав той.
– Байдуже…
– Так не буває. А ти хто такий?
– Ніхто…
– І так не буває…
– Де твій дім?
–
– Так буває… Сідай.
Вони поїхали крізь синє і зелене - дерева, скуйовджені вітром, вимішували небосхил.
Потім все налагодилось.
Він знав, що має видужати. І видужав.
І почав жити. Стерегти церкву, фарбувати паркани, ловити рибу, розмовляти.
І всі мешканці села вважали його художником.
Хоча ніхто і ніколи не бачив його полотен.
Це було саме те, чого він прагнув.
СОЛОМІЯ
– …а мій вівсянку зранку не їсть!
– А я народила дуже швидко…
– А ми народжували разом!
– Ой, я категорично проти цього. Це неестетичне видовище. Я б ніколи не згодилася!
– Дурниця! Я стояла у палаті і билася головою об стіну, але цього не пам’ятаю…
– Ну от чому немає пристойних журналів для чоловіків?…
– Чоловіки взагалі менше читають…
– Маврикій - оце щось! Я там таке нічне життя відкрила…
– Маврикій?
– … це не острів, це - країна!
– …а я у вівсянку додаю сухофрукти, можна - цукати…
– Перетираєш варену моркву з цукром…
– …ідея зробити пивницю у приміщенні старовинної гімназії… в тому є щось брутальне…
– …лікарі пішли собі, зробили мені укол і пішли бухати…
– Я не проти матріархату - більше б порядку було…
– А я не проти маріхуани! Ха-ха-ха!
– А ви чому мовчите?…
– Я пива взагалі не п’ю - воно подвоює калорії!
– А найголовніше, там місцеве населення просто шаленіє від наших дівок!
– …Парфе?
– …Це не парфе - це сорбет…
– Біле чи червоне?
– Я і вина не п’ю…
– А мій, коли я від’їжджала, дав мені ось це.
– Що це?
– «Ксенікал».
–
– Це тому, що я в джинсах…
– А ви чого мовчите?…
– Так от, там, на Маврікії, я бачила Джоні Деппа! Правда-правда! Так, як бачу вас зараз. Він та-а-ак поглянув…
– А ви чого мовчите?
– А про що «Останнє танго в Парижі»?
– Про секс…
– Та нічого там такого немає. Це - квіточки! У порівнянні з нинішнім кіно… - А ви чого мовчите?…
– Гемінгвей якось сказав, що жінки, гроші та амбіції заважають чоловікові досягти своїх висот! І я з ним цілком згоден… А ви чого мовчите?
– Ха-ха-ха!
– Мовчазна жінка виглядає загадковішою…
– А ви чого мовчите?
– А я проти будь-яких допінгів! Це псує молодь…
– …або… розумнішою. Вибачте…
– Ха-ха-ха…
– А якби тут була не пивниця, а м-м-м… скажімо, сауна - було б краще?!
– А ви чому мовчите?
– …Так, от. Лікарі пішли, бо якраз було 31 грудня. А я почала тупо битися головою об стіну…
– …
– А ви чому мовчите?
– Я Гемінгвея читав лише у дитинстві. Нині - час іншої літератури…
– …
– А ви чому…
Я не мовчу! Невже ви не чуєте, що я не мовчу?!
Гемінгвей сказав так: «Жінки, гроші й амбіції заважають чоловікові досягти своїх висот. Але відсутність цього - також!»
Еллі писав роман після фільму Бертолуччі. І роман, як на мене, вийшов невдалим, хоча побив рекорди продажів за два тижні. Книга - про секс. Фільм - про те, що любов може жити три дні. Решта - смерть або побут. А ці дві речі для любові майже однакові. Любов може існувати на межі смерті і побуту. І майже ніколи - у своєму первісному стані… Без слів…
– О! Кавун! Без кісток!
– Ну, це ж вам не село! Європа, блін!
– А ви коли-небудь спостерігали за виразом обличчя людини, що їсть кавун і випльовує насіння?
– Тобто?
– Ну, немає нічого тупішого за це видовище. От простежте в цю мить хоча б за собою!
– І що?
– Ха-ха-ха!
– Тоді зрозумієте, що я маю на увазі. Обличчя ніби застигає в безтямності, а з рота ніби саме по собі вистрибує насіння…