Егоїст
Шрифт:
Бракувало викличного погляду Студента, його гордої постави з розставленими на ширину пліч ногами і білими руками на широкому шкіряному ремені. Ат, жаль хлопця!
Не було за спиною у Георгія Євдокії. І слава Богу. Хай собі спить...
Аміко нервово метався по кімнаті. Було видно неозброєним оком, що він не може себе опанувати, про порятунок інших взагалі не йшлося. Аміко потребував жорсткої руки. Без неї він був безпомічним. Здавалося, Бернардо цієї хвилини здатен був обвішатися вибухівкою і наробити дурниць. Його міг вгамувати лише залізний авторитет, якого зараз не було.
«Невже цим авторитетом був для нього Професор? Ні. Не може
Просто у вічі Георгія дивилися прозорі очі Діда. Георгій прийняв погляд з гідністю, не відвернувши очей. І правильно зробив. Він зрозумів, що погляд Діда — це погляд снайпера, готового виконати будь-який наказ Сокола-сапсана. Безвідмовно, точно і в ціль. Як і годиться справжньому представникові Дикого поля. Чи знадобиться він Георгієві?
Липинський перевів погляд на Сидора. Здоров'яга Граб'янка дивився на нього тупуватим поглядом персонажа фільму «Огнєм і мечем», який мріяв зітнути за раз три ворожі голови.
Дикий — син Професора — вже не був таким зухвалим, як раніше. Він сидів у вишиванці й дивився відданим собачим поглядом на Георгія.
Піп-розстрига Розстригай стояв посеред кімнати в рясі з іконою Георгія-переможця в руках.
Липинський розгубився.
На нього дивилися з очікуванням. Ні, не просто з очікуванням. На нього дивилися, як на лідера. Як на Сокола-сапсана.
«Чого це вони всі?.. Чому вони на мене так дивляться? Що вони від мене чекають? Невже вони думають, що я... Так, вони думають саме про це. Вони чекають, що я зараз скажу: «Ну що ж... Я беру все у свої руки...» Так, саме цього вони чекають! Дзуськи! При чому тут я? При чому? Чого вони всі на мене вирячилися? Я їм що — саро сіі шііі сарі з купою грошей?... Стоп. З купою грошей? Так, саме з купою грошей. Тепер я з купою грошей... Невже Османов? Невже Осман-огли? Невже цей монстр української політики був їхнім саро сіі їиїїі сарі?..»
Ця думка пронизала його мозок як електричний заряд. «Синку, — сказав мені Осман-огли перед смертю, — ти знаєш, як розпорядитися цими грішми...» Він заповів мені націонал-анархізм...»
Георгій глибоко зітхнув і промовив утомленим, як у Османа-огли, голосом:
— Ну що ж... Я беру все у свої руки...
Георгій не спав цілу ніч. Він просидів у своєму кабінеті, час од часу заглядаючи до спальні, де мирно сопіли Євдокія з сином. Липинський малював на листку паперу схему організації націонал-анархістів. Дещо йому вдалося з'ясувати сьогодні вночі. Дещо він знав раніше. Однак усе це було ще оповите таємницею. Георгій написав прізвища, імена і прізвиська. Кілька з них були взяті в чорні рамки.
1. Осман Османов або Осман-огли. Темна конячка української новітньої історії. Георгій був знайомий з ним близько десяти років, однак досі навіть уявлення не мав, на якому бізнесі той розбагатів. Османов пройшов до парламенту за списком партії влади. При цьому йому вдавалося триматися трохи осторонь від публічних політичних процесів. Його місце було в тіні. Однак подейкували, що багато хто з перших осіб держави були зобов'язані йому багато чим. Хто і чим? Цього ніхто не знав достеменно. Осман-огли зумів витворити навколо себе ореол таємничості. Хоча смішно було б думати, що він сам створював легенду про
Отже, Османов Осман. Саро сіі Шігі сарі. Помер від серцевого нападу.
2. Професор. Володимир Іванович Величко. Професор Київського університету. Мав успішну наукову і викладаць-
ку кар'єру. Лауреат Шевченківської премії в галузі науки. Удівець. У групі націонал-анархістів був «штурманом». Помер від серцевого нападу того ж дня, що й Осман-огли. ... Він сидів у парку на лавочці. Біля нього вмостився дідусь із пуделем. Коли Професор витягнув свій протиастма-тичний балончик, щоб заприскати собі в горло, дідусь випадково підштовхнув його під лікоть, балончик випав, дідусь подав його Професорові, вибачився і пошкутильгав геть. Той заприскав собі в горло і задихнувся...
3. Студент. Андрій Браницький. «Вічний студент». Мігрував з вузу до вузу. Писав вірші, друкувався у відомому часописі «Четвер». Його рідні живуть у Львові. Мама і тато — звичайні інженери.
Студента скинули під поїзд метро в Москві. Того ж дня.
4. Аміко. Павло-Бернардо Орлик. Його бабуся — італійська комуністка — познайомилася з дідусем — радянським комуністом, офіцером Павлом Орликом у німецькому концтаборі. їхній син Петро мав нещастя народитися в Радянському Союзі і вже в один рочок «емігрувати» до Сибіру. Павло Орлик народився в містечку Ворожба Сумської області у родині військовослужбовця. Ним же — тобто офіцером радянської армії — і став, проте в часи незалежності пішов на «гражданку». Побувавши на історичній батьківщині своєї бабусі — у знаменитому сицилійському Корлеоне, — він повністю змінив своє світобачення. А любов до всього українського йому прищепила бабуся по маминій лінії — учителька історії Серафима Михайлівна Чобіток. В організації націонал-анархістів виконує роль «розвідного»: у нього в руках усі ниточки де місцевих організацій.
5. Євдокія Ханенко. Єва. Кандидат фізико-математичних наук. Народилася і виросла в Києві в родині радянського дипломата. У дитинстві довгий час жила з батьками в Німеччині і на Кубі. Майстер спорту зі стендової стрільби. У групі націонал-анархістів виконує функції «першого пілота». Має позашлюбного сина.
6. Дід. Іван Самійлович Вишневецький. Офіцер запасу. Спеціалізація — «стрілець». :
7. Сидір. Сергій Граб'янка. Колишній інженер. Заробляє на життя, працюючи охоронцем у супермаркеті. У групі
виконує роль бортінженера, радиста, зв'язківця і охоронця водночас.
Рано вранці на дверях, як примара, стала Єва:
— Мені такий сон жахливий приснився... Неначе Професор у церкві вінчається... Треба йому передзвонити...
Георгій відвів погляд від папірця зі схемою організації націонал-анархізму. Він не знав, що їй сказати.
Липинський піднявся зі стільця, обняв її і прошепотів на вухо:
— Не треба нікуди дзвонити. Якби щось сталося, вони б нам повідомили.
Євдокія з полегкістю зітхнула і, замугикавши якусь веселу пісеньку, пішла на кухню варити собі каву.