Еліксир життя
Шрифт:
Ось тоді президент клубу “Оранжевих”, який був на тому матчі, в розмові з одним молодим оглядачем наче випадково кинув фразу: мовляв, усе закономірно, справжні знавці на таке й чекали. Він розповів про поїздку Джорджа Гріні на гру з “Вовками”, про його спостереження й висновки, якими Джордж без сумніву поділився з братами. І на завершення запросив співрозмовника стати свідком сенсації, що станеться наступної суботи. У цих двох зустрічах Гріні дещо перевірив і тепер цілком певен: його вихованці зупинять переможну ходу лідера. Але тут, ніби схаменувшись, президент попросив, щоб розмова залишилася між ними, краще розповісти все після перемоги “Оранжевих”.
Недарма кажуть: слово — не горобець. Хіба міг оглядач протягом цілого тижня зберігати в своєму блокноті такий матеріал! Уже другого дня
Однак ні президент “Оранжевих”, ні Джордж Гріні не образилися на молодого оглядача. Навпаки, прочитавши його витвір, обидва радо засміялися.
— Ви молодець, шеф! — задоволено сказав Гріні. — Надіслати такий привіт суперникові завжди добре. Тим більше перед відповідальною грою. Хай почухають собі потилицю. Ми тим часом приготуємо невеличкий сюрприз…
Чи варто казати, що в день зустрічі “Оранжевих” з “Новими Колумбами” стотисячний стадіон господарів поля був переповнений. Два яруси просторих трибун не могли вмістити всіх глядачів; хто примостився на сходах, вважав себе за щасливця. Юрби уболівальників влаштували демонстрацію, вимагаючи дозволу транслювати матч по телебаченню. Ще б пак: Джордж Гріні, чи не головний претендент на місце тренера збірної, заповзявся спинити лідера! Можна собі уявити, що діятиметься на полі, який то буде футбол! Адже сьогоднішні суперники Манети йдуть на другому місці, це одна з найкращих команд країни. Щоправда, вони набрали на п’ять очок менше за “Колумбів”, але на три очка випереджають “Олімпік”.
Цього дня відбувалося ще кілька поєдинків, від котрих залежав розподіл місць перед закінченням першого кола. Та майже всі відомі й не дуже відомі оглядачі обрали один маршрут — у гості до “Оранжевих”. Був серед них і Соді да Сільва. Він високо ставив тренерську майстерність Джорджа Гріні, знав його обережність і розумів: якщо Джордж впевнений у перемозі — матч варто подивитися.
— Ну, чим же ви нас сьогодні здивуєте? — спитав він уже на стадіоні. — Два слова, по секрету.
Гріні відповів виразним поглядом за його спину. Там щільним колом стояли колеги да Сільви з блокнотами й мікрофонами напоготові. Лукаво підморгнувши, він потягнув Соді за собою до роздягальні, куди звичайно вхід журналістам суворо заборонено… Футболісти готувалися до матчу весело, пересміювалися і жартували, наче перед другорядною грою. Да Сільва побачив: упевнений не тільки сам тренер, він глибоко переконав і своїх хлопців. До того ж повернувся на поле диригент команди — неперевершений Бібі. І коли Джордж приберіг ще й якусь несподіванку, “Новим Колумбам” справді буде непереливки.
Тим часом Гріні, весь час озираючись, завів супутника у найвіддаленіший куточок коридора, під сходи.
— Ви немов боїтеся, що нас хтось підслухає, — зауважив той.
— В наш час усе можливе, — озвався Гріні майже пошепки. — Хоч тут якщо хтось і може когось підслухати, то швидше я, аніж мене.
Він засміявся з власного дотепу, а далі мовив серйозно:
— Соді, як завжди, нікому й пари з вуст. Хочете знати, як розвиватимуться події? Ми відкриємо рахунок, поведемо гру. Весь перший тайм буде наш. У другому… Я, мабуть, трохи поекспериментую. Будьте особливо пильні. Манеті мають удатися кілька атак. Тільки на ближньому до нас краї. Тоді мої хлопці матимуть кращі шанси на протилежному. Та після сімдесятої хвилини гра знову цілком моя. От і все. І ще раз дуже прошу, Соді: у звіті про матч ні слова про нашу розмову. Це я подружньому розповів тільки вам. Навіть наш шеф не в курсі.
— Домовлено, Джордж. Бажаю успіху, хоч, сказати відверто, я не зовсім утямкував, що до чого. Особливо у вашій розкладці за таймами й хвилинами, старий лис…
Доки журналісти полювали за тренерами, намагаючись дізнатися про можливі тактичні сюрпризи, між керівництвом клубу “Нові Колумби” та адміністрацією стадіону “Оранжевих” стався тихий, прихований від стороннього ока скандал, у якому головна роль належала молодшому Манеті.
Як і на інших іграх, Чезі хотів поставити свій відеомагнітофон щонайближче до бокової лінії
На жаль, адміністрація більше нічим не може зарадити. їхній стадіон суто футбольний, навколо поля нема бігової доріжки, відтак коли поставити два відеомагнітофони на самій межі, це дуже заважатиме уболівальникам — і невідомо, до чого призведе незадоволення публіки: глядачі сьогодні до краю збуджені. Та й ударом м’яча з такої близької відстані можна понівечити дорогий апарат, а платити за нього адміністрація, вибачайте, не згодна. Аргументи були вагомі, Чезі мусив скапітулювати.
Нарешті команди вийшли на поле для розминки. Джордж Гріні поглянув угору, побачив обидва відеомагнітофони на раніше визначених місцях, задоволено всміхнувся і хитро поглянув на Енріке Манету. Той був явно роздратований, щось злісно шепотів у вухо президентові свого клубу, котрий тільки безпомічно розводив руками: мовляв, що вдієш, виступаємо не дома — в гостях, а до чужого монастиря із своїм уставом не ходять. Та ось Енріке вдягнув свою славнозвісну шапочку, за мить його обличчя просяяло, він теж звів очі вгору і побачив, як Чезі заспокійливо підніс руку: мовляв, усе гаразд. Гріні стежив за цією пантомімою, і знову на його обличчі майнула посмішка.
Почався матч — і, певно, не було на ньому глядача, уважнішого за Соді да Сільву. Як і обіцяв Гріні, “Оранжеві” одразу пішли в наступ. Вони точно розігрували м’яч, весь час створюючи на певних ділянках поля перевагу принаймні в одного гравця. на сьомій хвилині їхній півзахисник опинився сам біля лінії штрафного майданчика, дістав прострільну передачу зліва і хльостким ударом з лету відкрив рахунок.
Трибуни вибухнули оплесками. Але більшість оглядачів були певні, що Енріке Манета не віддасть без бою таку важливу гру. Наближалася та добре знайома їм п’ятнадцята хвилина, після якої “Нові Колумби” починали планомірний штурм воріт суперників.
Та минула знаменита п’ятнадцята, потім — сімнадцята, двадцята, а ініціативою володіли “Оранжеві”. Більше того: саме на двадцятій хвилині їхня незрівнянна зірка, їхній диригент Бібі класичним фінтом позбувся одразу двох захисників, обманув воротаря Мартича, п’ятою віддав пас партнерові — і тому нічого не залишалося, як вкотити м’яч у порожні ворота. Трибуни шаленіли: коли улюбленці стадіону досягали переваги у два м’ячі, відігратися не вдавалося нікому.
Соді да Сільва поглянув униз, на Джорджа Гріні, який сидів біля самісінької бокової лінії поля. Його обличчя було спокійне, своїм виглядом він немов підкреслював: я цього чекав, все йде за моїм сценарієм, я навіть не даю додаткових вказівок своїм гравцям, вони самі знають, що треба робити. Патріарх перевів погляд на Енріке Манету і побачив зовсім іншу картину. Наставник “Нових Колумбів”, блідий і знервований, в котрий уже раз поправляв свою шапочку, то натягаючи її глибше на голову, то міцніш притискаючи долонями до вух.
А на полі коїлося щось неймовірне. Ніби його хлопці нараз забули всі ті двадцять дев’ять награних варіантів, якими він похвалявся на старті сезону. Журналісти з подивом відзначали в своїх блокнотах, що команда Енріке Манети в цьому матчі втратила головне — вміння перехоплювати м’ячі, руйнувати атаки суперника в зародку, нав’язувати йому свою гру. Футболісти “Оранжевих” легко обходили своїх опікунів, мережили заплутані комбінації, Бібі творив буквально чудеса, а захисники “Колумбів” марно намагалися завадити йому. Наприкінці тайма гості пропустили третій гол, який ефектно забив той же всюдисущий Бібі, і тепер перемога господарів не викликала найменшого сумніву.