Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Нічогенький собі краєвид, чи не так? — глянув Хорст на здивованих юнаків.
— Авжеж, нівроку, — відказав Роран.
— Людина відразу ж стає нікчемною поруч із такою величчю, згодні?
— Це вже точно, — озвався Бальдор.
— Пригадую, коли я вперше побачив океан, то мав таке саме враження, — задоволено кивнув старий.
— І коли ж це було? — спитався Роран.
Окрім чайок, які кружляли над бухтою, він помітив якихось дивних птахів. Ті мали незграбне тіло й довгого, незвичного дзьоба, котрий притискали до самісіньких грудей. Один із птахів задер голову догори
— Коваль, який працював переді мною, — мовив Хорст, — помер, коли мені було п'ятнадцять. Його звали Бастрам. І я мусив шукати іншого вчителя, тож помандрував собі до Цеунона вздовж Північного моря. Там я зустрів старого Келтона, злого, але дуже гарного майстра. Він погодився вчити мене, хоч наприкінці вишколу я не знав, чи дякувати йому, а чи проклинати його.
— Гадаю, слід було подякувати, — сказав Бальдор. — Інакше б ти ніколи не одружився з мамою.
— Щось тут зовсім мало кораблів, — зауважив Ерагон, роздивляючись узбережжя.
Неподалік стояло два судна, а третє погойдувалось на хвилях на протилежному боці бухти. На дрібні рибальські човни мандрівники не звертали уваги. Утім, навіть не маючи за плечима жодної морської подорожі, Роран розумів, що жодне із суден не підходить для того, аби перевезти майже три сотні пасажирів. До того ж, з'ясувалося, що два з них були вже винайняті, а на третьому ремонтували зламану щоглу. Роздивляючись кораблі, мандрівники почули, що «Розтинач хвиль» мав шкіряні вітрила й невдовзі вирушав на північ, до островів, де росла Сеітхр-трава. «Альбатрос» натомість щойно повернувся з далекого Фейнстера й стояв на ремонті, збираючись перевозити вовну.
— Ви прийшли занадто пізно й занадто рано, — пояснив працівник порту мандрівникам. — Більшість кораблів, які курсують навесні, відпливли два тижні тому й зараз уже далеко звідси. Тільки наступного місяця, коли почнуть дути північно-західні вітри, повернуться мисливці за тюленями та моржами. Саме тоді ми й чекаємо кораблів із Тейрма та з решти міст Імперії, що припливуть сюди за м'ясом, олією та іншим провіантом. А до того часу вам нема чого й чекати.
— А невже не існує жодного іншого способу доправити товари до Тейрма? — у розпачі спитав Роран. — Нам зовсім не обов'язково, щоб це було швидко чи зручно.
— Ну, якщо вже так, — буркнув працівник у відповідь, — то поговоріть із Кловісом. Він має кілька барж, якими перевозить зерно восени. В інші пори року Кловіс рибалить, аби заробити на життя. Власне, так роблять усі в Нарді. До речі, що там у вас за товар? Овець ніби вже постригли, а для зерна ще ранувато…
— Та всього потроху, — відказав Хорст, кинувши чолов'язі монету.
— Зрозуміло, пане, — посміхнувся той. — Тільки вам не варто боятися старого Ульріха, слово честі!
Шукати Кловіса довелася доволі довго, оскільки на березі його ніде не було. Мандрівники пішли до нього додому, а той саме саджав на городі квіти. Це був міцний дідусь із обвітреним обличчям та сивою бородою. Вони близько години вмовляли його погодитись на подорож, адже був не сезон, а потім рушили оглядати баржі, що називалися «Мерібелл», «Еделін» та «Червоний кабан». Кожна з них мала сімдесят футів завдовжки, двадцять футів завширшки
— Вони відрізняються від інших барж, — пояснив Кловіс, — і ви можете не боятися, що вони перекинуться під час негоди. Утім, ці баржі не призначені для далеких подорожей морем, тож на них слід триматися ближче до берега. До того ж, зараз не найкращий час для плавання, адже тут щодня штормить.
— Ви маєте команду для всіх трьох суден? — спитав Роран.
— Та ні, — замислився на якусь хвильку старий Кловіс. — Майже всі, кого я мав на приміті, подались полювати на тюленів. Я потребую їхньої допомоги тільки тоді, коли треба вантажити врожай, а в інший час вони заробляють, як хочуть.
Роран замислено пройшовся по «Еделіні», шукаючи пошкоджень. Баржа була старувата на вигляд, незважаючи на те, що деревина здавалася міцною, а фарба свіжою.
— Якщо ми знайдемо людей для команди, то скільки коштуватиме подорож на всіх трьох баржах до Тейрма? — нарешті спитав юнак.
— Усе залежить ось від чого, — хутко озвався Кловіс. — Наші моряки заробляють по п'ятнадцять монет на день, плюс стільки харчів, скільки вони зможуть з'їсти, а також який ковточок віскі. Скільки ви дасте своїм людям — це вже ваша справа. Я не вноситиму їх до загального кошторису. Зазвичай ми ще беремо охорону для кожного з кораблів, але зараз…
— Зараз усі на полюванні, я розумію, — урвав його Роран, — тож охорону ми спробуємо забезпечити самі.
— Ну що ж, нехай буде так, — кивнув Кловіс. — Окрім платні для команди, я прошу ще дві сотні… плюс оплата ремонту в разі пошкодження кораблів, а ще дванадцять відсотків із прибутку за реалізацію вашого товару.
— Ми не матимемо прибутку з нашого товару, — твердо мовив Роран.
— У такому разі, — почухав потилицю старий, — я прошу ще чотири сотні після завершення подорожі. Але дозвольте спитатися, що ж ви таке збираєтесь перевозити?
— Худобу, — недбало відказав юнак.
— А яку саме?
— У нас різні тварини, — чемно пояснив Роран у відповідь.
— А навіщо ж ви везете їх до Тейрма? — не вгавав Кловіс.
— На те є свої причини, — посміхнувся Роран. — Чи, може, ви хочете доправити нас кудись іще далі?
— Ні-ні! — замахав руками старий. — Тільки до Тейрма, далі я не плаваю, бо в мене родина!
— То коли ви будете готові?
— Ну, десь за п'ять-шість днів, — удавано замислився Кловіс. — Або вже краще за тиждень, бо маю деякі справи.
— Плачу ще десятку, — сказав Роран, — і відпливаємо післязавтра.
— Ні, не можу.
— Тоді дванадцять.
— Гаразд, післязавтра, — згодився хитрун. — Гадаю, на той час я вже буду готовий.
— Зачекаєте, доки я переговорю з друзями? — спитав юнак.
— Як скажете, пане, — відповів на те Кловіс, йдучи геть. — Але як вас звати, бо я недочув?
— Міцний Молот, — люб'язно посміхнувся Роран. — Мене звати Міцний Молот, зрозуміло?
— Авжеж. Дуже гарне ім'я.
Коли старий відійшов на безпечну відстань, мандрівники стали сперечатися.