Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— На жаль, ні, — відповідав Роран, — адже треба ще багато чого зробити.
Відмовившись від сніданку, він, Хорст та ще кілька чоловіків, не зволікаючи, рушили до Нарди. Юнак чудово розумів, що потикатися вдень на очі охороні доволі ризиковано, однак діло було того варте. До того ж, він був упевнений, що його теперішня зовнішність сильно відрізняється від портрета на пергаменті. Одним словом, гурт утікачів без особливих пригод дістався до міста, проминув охорону й розрахувався з Кловісом, який саме готував баржі до відплиття.
— Дякую, Міцний
Він підвів їх до робочого столу й розгорнув географічну карту, де було позначено напрямки течій, мілини та безліч інших важливих речей, потрібних для далекої подорожі.
— Ось тут ми заберемо вашу худобу, — тицьнув пальцем старий. — Попри те, що хвилі під цю пору не дуже великі, нам не варто ризикувати. Дочекаємося припливу й уперед!
— А може, не треба чекати, може, вирушимо просто зараз? — перепитав Роран.
— Зараз? — посміхнувся Кловіс. — Ні, вибачайте. Я не хочу, щоб мене викинуло на берег разом з вашим вантажем, отож, і вам не раджу. Довіртесь мені, і хай море попрацює за нас, добре?
Довіряючи досвіду старого рибалки, Роран кивнув.
— А скільки треба людей, щоб сформувати вашу команду? — поцікавився він.
— Мені пощастило розшукати лише сімох хлопців, які погодились на цю авантюру, — озвався Кловіс. — До того ж усі вони під ту пору якраз пропивали свою попередню платню, але завтра вони будуть у нормі, це вже повірте! Проте їх замало для команди.
— Маємо ще чотирьох, — сказав Роран. — Мої люди не дуже розуміються на морській справі, але, гадаю, швидко навчаться.
— Хай буде так, — буркнув старий. — Я набираю нових хлопців у кожну мандрівку. Якщо вони виконуватимуть мої накази, то все буде гаразд. Як ні, то хай ліпше начуваються. А ще нам треба по три охоронці на кожен борт. Потрібні сильні й витривалі юнаки, на зразок ваших матросів, в інакшому разі я не вийду в море за жодні гроші.
— Кожен із них не раз бував у бою, — запевнив Роран.
— І всі вони слухаються тебе, юначе? — з недовірою зиркнув Кловіс на його супутників, Джедрика, Делвіна та інших.
— Саме так.
— Це цікаво, — посміхнувся старий. — Проте не звертай уваги, мій язик не встигає за моїми думками, як казав мій батечко. До речі, мій перший помічник Торсон зараз скуповує в крамниці харчі. Ви маєте, чим годувати свою худобу?
— Так, провіант у нас із собою.
— Тоді принесіть його сюди. Ми завантажимо його, щойно встановимо щогли.
До обіду Роран із односельцями переносили запаси харчів, що їх купили сини Лоринга, зі складу до причалу.
— Бачу, що це здебільшого не для худоби, — озвався до юнака Кловіс, коли той тягнув мішок борошна на баржу.
— Так, але це все одно нам знадобиться, — озвався той, радіючи, що його не розпитують далі.
Коли останні мішки було перенесено, старий махнув рукою:
— Можете бути вільні, а ми з хлопцями все доробимо самі. Приходьте до гавані за три
— Гаразд, прийдемо.
Повернувшись до табору, Роран допоміг Елейн та решті селян підготуватись до від'їзду. Це не забрало багато часу, бо всі вже звикли швидко збиратися. Потім він відібрав дванадцятеро хлопців, що мали супроводжувати їх до Нарди. Усі вони були добрими бійцями, але найкращих юнак усе ж таки залишив із селянами на той випадок, якщо знову повернеться разак.
З приходом ночі два перші гурти селян рушили в гавань. Роран уважно спостерігав за їхнім пересуванням.
— Гадаєш, усе буде гаразд, Міцний Молоте? — озвався з-за спини Орвал.
— Звісна річ, — бадьоро відповів юнак. — Ставлю відро сидру, що вони ще спатимуть, коли ми припливемо. І ти тихенько розбудиш свою Ноллу. Як тобі?
Почувши ім'я своєї дружини, Орвал посміхнувся й радісно закивав у відповідь.
«Сподіваюся, так воно й буде», — Роран глянув на гурт селян і стежив за ним, доки той не зник із поля зору.
Вони прокинулись за годину до світанку, коли на небі з'явилось слабке сяйво, а зимне нічне повітря ще обпікало пальці. Роран хлюпнув ув обличчя водою і, трохи поміркувавши, рішуче схопив лук із сагайдаком, свій молот, а також спис зі щитом. Решта людей теж почали озброюватися мечами, які вони здобули в сутичці в Карвахолі.
Тринадцятеро втікачів швидко дістались шляху, що вів до Нарди, а невдовзі й самої міської брами. Як на лихо, на варті стояли ті самі воїни, що й минулого разу, тож вони відразу загородили їм шлях.
— Щось вас сьогодні дуже багато, — мовив один із них і підозріло зиркнув на озброєного Рорана. — А спис із мечем тобі теж потрібен для гончарства?
— Ні, — посміхнувся юнак. — Нас узяв на роботу Кловіс, ми будемо охороняти його баржі під час подорожі до Тейрма.
— Вас? Охоронцями? — зареготали воїни у відповідь. — Та ти ж минулого разу казав, що ви торговці!
— За це краще платять.
— Брешеш, — ураз спохмурнів один із воїнів. — Якось я взявся був за це діло, то ще й у боргу залишився. І скільки ж вас узагалі? Семеро було вчора, дванадцять сьогодні… Виходить, тринадцять разом з тобою. Чи не забагато для охорони кількох торговців?
— До речі, я вже десь бачив його мармизу, — озвався другий воїн. — Як тебе звати?
— Міцний Молот, — відповів юнак.
— А ти часом не брешеш? Може, тебе звати Роран?..
Не вагаючись, юнак устромив спис у горло супротивникові, а потім, різко розвернувшись, ударив молотом другого воїна. «Тепер я вбив уже десятьох», — промайнуло в його голові. Селяни налякано дивилися на свого ватажка, не наважуючись поворухнутися.
— Сховайте трупи, доки їх ніхто не побачив, — наказав Роран, кивнувши вбік придорожньої канави. Коли втікачі кинулись виконувати наказ, він роззирнувся навсібіч, аби переконатись, що не було небажаних свідків.