Ерагон. Найстарший
Шрифт:
Вони зупинилися лише перед високими горами, які Ерагон побачив у цих краях вперше. «Які ж вони маленькі, порівняно з Беорськими!» — пирхнула Сапфіра. Подумки згодившись, Ерагон обережно роззирнувся навсібіч, шукаючи джерела можливої небезпеки. Загострені постійними медитаціями відчуття принесли йому образи байбака в норі, грайливих білок у хащах, а також безлічі птахів і прудких змій.
Друзі зачекали, доки велетенський Глаедр умоститься на гребені однієї з гір, а вже потім приземлилися й самі. Місцевість, в якій вони опинилися, була всіяна уламками брил, порослих мохом. Поруч височіла чорна
«Це Фіонула, — подумки озвався Глаедр. — Сусідні гори називаються Етрундр, Мероговен та Крімінсмал. Кожна з них має свою історію, але про це трохи пізніше. А зараз я розповім про мету нашої подорожі. Йтиметься про природу стосунків між драконами, ельфами та людьми. Зрозуміло, дещо про це ви вже знаєте, та зараз настав час поглибити свої знання, доки ми з Оромисом ще з вами».
— Майстре! — озвався юнак, закутавшись у плаща.
— Так, Ерагоне.
— А чому Оромис не полетів?
— Тому, — відповів Глаедр, — що я, як найстарший із драконів, маю переконатися, чи усвідомлює юний вершник своє покликання! А ще тому, що Оромис нездужає.
Каміння з гуркотом полетіло вниз, коли Глаедр спробував зручніше влаштуватися на скелі. Сяк-так усівшись, він глянув на учнів, час від часу пускаючи пару з ніздрів.
— Дещицю з того, про що я розповідатиму, — нарешті мовив дракон, — зазвичай знають ельфи й люди. Але більшістю цієї інформації володіють лише втаємничені. Отже, слухайте мене уважно, пташенята. Коли між драконами та ельфами уклали мир, водночас було засновано ще й загін вершників, аби уникнути конфліктів між народами. Королева Тармунора з боку ельфів та дракон від нашої раси вирішили, що самої угоди про мир буде недостатньо, оскільки папери майже нічого не важать у цьому світі. До того ж, обидва народи були аж надто могутні й могли знищити одне одного. Зарадити цьому могла тільки магія.
Слухаючи, Ерагон аж здригнувся від внутрішньої напруги.
— Сапфіро! — відволікся Глаедр. — Може, ти зігрієш свого вершника?
Присоромлений дракон, вигнувши шию, дмухнув полум'ям у холодне повітря, яке й справді вмить нагрілося.
— Дякую, — сказав юнак, гріючи руки над теплим камінням.
— Непогано, проте чіткіше спрямовуй струмінь вогню, — сказав Глаедр і вів далі: — Отже, дев'ять років пішло на те, аби чаклуни винайшли потрібне закляття. Коли вони це зробили, то зібралися разом із драконами біля Ілерії. Ельфи структурували закляття, дракони додали йому сили, і в такий спосіб ми немовби поріднилися душами.
Утім, це об'єднання змінило нас. Дракони навчилися розмовляти, а ельфи стали жити так довго, як живемо ми, бо донедавна нічим не відрізнялися від людей. І врешті-решт, завдяки магії драконів ельфи набули неабиякої сили й грації. Люди з'явилися надто пізно, аби скористатися закляттям, проте магія облагородила їх, очистивши від грубих варварів, які вперше висадились в Алагезії. Хоча після Занепаду вони значно деградували.
— А чи потрапили гноми під дію цього закляття? — спитав Ерагон.
— Ні, — відказав Глаедр. — Саме тому їхній народ і не мав жодного вершника. Їх не цікавлять дракони, а нам не цікаві вони. Гноми були за об'єднання, але без драконів. Можливо, це й на краще, бо саме завдяки цьому вони й уникли занепаду, як то сталося
— Занепаду? — здивувалась Сапфіра, багатозначно глянувши на Ерагона.
— Авжеж, занепаду! — гаркнув дракон. — Якщо хтось із об'єднаних народів потерпає, то це позначається і на його спільниках. Убиваючи драконів, Галбаторікс ослабив і людей, і ельфів. Вам цього не збагнути, бо ви провели в Елесмері ще дуже мало часу, але ельфи усе-таки слабшають, а їхні сили занепадають. Проте в людей теж свої проблеми — вони сіють зерно розпусти й хаосу. І тільки тоді, коли між трьома народами відновиться рівновага, у світі запанує лад.
Розтрощивши уламки скелі, старий дракон зручніше вмостив свою важку голову.
— На вимогу королеви Тармунори, — вів далі Глаедр, — закляття впливало на зв'язок вершника з драконом навіть тоді, коли той іще був у яйці. Себто коли дракон вирішує віддати яйце вершникам, то він промовляє закляття, що оберігає драконеня від потрапляння в чужі руки. А оскільки дракони можуть залишатись у яйці довгий час, то іноді вони шукають свого вершника дуже довго. Сапфіра може це підтвердити, чи не так?
Зв'язок, який з'являється між вершником і драконом, символізує об'єднання наших народів. Людина або ельф, стаючи вершником, сильнішає та мудрішає, а дракони натомість позбуваються своєї жорстокості… Здається, ти хочеш щось запитати, Ерагоне?
— Вибачте, — закашлявся юнак. — Мені важко уявити вас чи Сапфіру жорстокими. Хоча, зрештою, це непогано.
Почувши таке, Глаедр закотив очі й зареготав, аж земля під ногами затремтіла.
— Якби ж ти, юначе, зустрівся з драконом, що не керується вашими правилами! — загув він. — Справжній дракон не знає, що таке жаль! Дракони жорстокі, грізні, зухвалі, а їхні самиці — ті взагалі такі, що мало хто з вершників міг знайти з ними спільну мову. Але брак зв'язку й довіри призвів до таких жахливих непорозумінь, як союз Галбаторікса з Шруйканом. Адже цей дракон не обирав Галбаторікса своїм вершником, його змусили служити тирану за допомогою чорної магії. Їхні стосунки були дуже заплутаними, що нагадує ситуацію між вами, Ерагоне й Сапфіро, і вони зникали, щойно ургали вбили його першого дракона.
Глаедр трохи помовчав, глянувши в далечінь, і вів далі:
— Те, що поєднує вас, вище за будь-який зв'язок. Ваші душі, ваша сутність — називайте це, як хочете — були змішані на первісному рівні. От ти, Ерагоне, ти віриш у те, що душа може існувати окремо від тіла?
— Не знаю, — сказав Ерагон. — Якось Сапфіра дозволила мені глянути на світ її очима… Тоді мені здалося, що я більше не маю зв'язку з власним тілом. І привиди, яких викликають чарівники, можуть існувати, коли свідомість є незалежною від плоті.
Глаедр раптово піддів кігтем камінь, і всі побачили щура в норі. Наступної миті в повітрі промайнув червоний язик, і тваринка щезла у бездонній пащеці дракона.
— Коли немає тіла, то немає й душі, — облизався Глаедр.
— Але ж тварина — це не людина, — заперечив Ерагон.
— Я не розумію, ти що, після всіх своїх медитацій ще й досі вважаєш, що будь-хто з нас бодай чимось відрізняється від цього щура? — здивувався Глаедр. — Невже ти думаєш, що магія, якою ми володіємо, якось урятує наше єство після смерті?