Ерагон. Найстарший

Паолини Кристофер

— Отож, особисто я нічим не можу зарадити, — схилив голову Джоуд, — але пропоную звернутися до своїх знайомих, які залюбки вам допоможуть, якщо ви трохи докладніше поясните, що саме вам потрібно.

Роран почав перераховувати, а Бірджит і Лоринг раз у раз про щось йому нагадували. Наприклад, про олію для ламп тощо. Господар уважно їх слухав, і схоже було на те, що Роран його дуже зацікавив. Здається, він зрозумів, що юнак багато чого приховує.

— Як на мене, — сказав Джоуд, коли перелік було завершено, — цього буде цілком досить, аби переправити сотню

людей до Фейнстера, Ароу або навіть кудись далі. Але останнім часом я дуже переймався своїми справами, тож міг і не помітити, що до нашого міста прибуло стільки людей.

Роран сполотнів і з острахом зиркнув на господаря кабінету, проклинаючи себе за відвертість.

— Та це мене не обходить, — знизав плечима Джоуд. — Гадаю, поговорити про їжу ви можете з Галтоном на Ринковій вулиці, а про все інше домовитесь зі старим Гамілом у гавані. Вони порядні люди.

Глянувши на Нолфаврела, що допивав своє молоко, він несподівано спитав:

— То як, юний Келле, вам сподобалось у Тейрмі?

— Так, — усміхнувся той. — Я ще ніколи не бачив такого великого міста.

— Невже?

— Так, пане.

— Мене зацікавила крамниця поруч із вашим будинком, — враз озвався Роран, відчуваючи, що розмова виходить на слизьке. — Дивно, вона така скромна, а стоїть серед багатих будинків.

— Вона належала одній дивакуватій жінці, — посміхнувся Джоуд. — Це крамниця Анжели, найкращої з місцевих знахарок, яка чудово зналась на травах. Вона порядкувала там двадцять років, а кілька місяців тому все спродала й подалась світ за очі.

— Це та, яку шукала Гертруда? — бовкнув Нолфаврел, зиркнувши на матір.

Роран хотів був затулити йому рота, але було вже запізно. Джоуд несподівано зблід і нахилився вперед.

— Не може бути! — вражено прошепотів він, уважніше роздивляючись юнака. — То це ти, Роране, сине Герроу?

НЕСПОДІВАНИЙ СОЮЗНИК

Роран не напав на Джоуда тільки тому, що з вуст торговця злетіло батькове ім'я. «Звідки він знає Герроу?» — промайнуло в його голові, а земляки вже повихоплювали свої кинджали.

— Отже, ти Роран? — навіть не глянувши на зброю, тихо спитав Джоуд.

— Як ви здогадались?

— Бром приводив сюди Ерагона, а ти дуже схожий на свого кузена. Коли я побачив оголошення про твій розшук, то зрозумів, що ви обидва втекли. Але ніколи б не подумав, що ти приведеш із собою цілий Карвахол.

— Ерагон був тут? — ошелешено спитав юнак.

— Так, разом із Сапфірою.

— З якою ще Сапфірою?

— А ти хіба нічого не знаєш? — здивувався Джоуд.

— Ви про що?

— Гадаю, нам слід відверто поговорити, — трохи поміркувавши, сказав старий. — Я поясню, чого Імперія полює на тебе, а ти маєш розповісти мені про справжню причину вашої втечі.

— Але чому ми маємо тобі довіряти, Довгоногий? — спитався Лоринг. — Адже ти можеш працювати на Галбаторікса.

— Двадцять років тому, перш ніж Бром став сільським казкарем, я був його другом, — пояснив Джоуд. — Я допоміг йому й Ерагонові, коли вони прийшли до мене.

Звісно, моїх слів може бути замало, а свідків я не маю, тож робіть, як знаєте. Я міг би покликати охорону, але не робитиму цього. Усе, що можете ви, — це розказати про себе й вислухати мене. То що?

— Згода, — озвався Роран, підпираючи двері стільцем, щоб ніхто не увійшов, — можливо, ти допоможеш нам. Якщо хочеш поговорити, то я тебе слухаю.

— Ти перший! — запропонував господар кабінету.

— Гаразд, я почну, але якщо нам не сподобаються твої відповіді, ми тебе вб'ємо.

— Хай буде так.

Рорану сподобалась витримка Джоуда, й він докладно розповів про все, що сталося з ними за останній час. Розповідаючи, юнак нетямився від подиву, лише тепер усвідомлюючи, як багато їм довелося пережити: вигнання воїнів Галбаторікса, зраду Слоуна, викрадення Катріни, втечу морем до Тейрма.

— Неймовірно! — вигукнув Джоуд. — Ще ніколи такого не чув! Ви повстали проти Галбаторікса й тепер ціле селище переховується в найбільшому з міст Імперії, а ніхто про це не знає!

— Саме так, — буркнув Лоринг. — Але поясни, для чого ми ризикуємо?

Джоуд хотів був відповісти, аж тут хтось посмикав двері й з іншого боку долинув жіночий голос:

— Джоуде! Ану впусти мене!

— Можна їй увійти? — спитав старий.

Роран подав знак Нолфаврелу, той кинув йому кинджала, що миттю опинився біля Джоудової горлянки.

— Хай забирається, — прошипів він.

— Я не можу зараз говорити! — гукнув торговець. — У мене ділова зустріч.

— Брехун! Яка ще зустріч? — не вгавала жінка за дверима. — Ти ж банкрут! Виходь і глянь мені в очі, боягузе! Що ж це за чоловік, який боїться вийти до своєї дружини? Ти нікчема, який не впорається навіть із м'ясною крамницею, а про корабельну компанію й говорити годі! Мій батько ніколи б не втратив стільки грошей!

— Я не втримаю його, якщо вона не стулить пельку, — озирнувся Роран до земляків. — Зробіть що-небудь.

— Тихо, жінко! — несподівано гаркнув Джоуд, і в коридорі запала тиша. — Якщо ти не припиниш, то буде ще гірше, а так, можливо, я щось вигадаю!

— Я чекатиму тебе на вечерю, любий, — нарешті пролунало з-за дверей. — Але спробуй мені не вийти. Тоді я піду з цього дому й ніколи більше не повернуся.

Упевнившись, що дружина пішла, Роран прибрав зброю й знову всівся під дверима.

— Якщо ми не порозуміємось, то ліпше вбийте мене, бо я не витримаю, коли Гелена знову почне розпитувати мене про те, чого не існує, — мовив Джоуд, потираючи шию.

— Співчуваю, Довгоногий, — скривився Лоринг.

— Це не її вина, — відповів торговець. — Вона просто не може збагнути, чого на нашу голову звалилося так багато нещасть. Певно, слід було розповісти їй від самого початку…

— Що розповісти? — перепитав Нолфаврел.

— Що я агент варденів, — гірко зітхнув Джоуд, глянувши на сторопілих гостей. — Мабуть, я почну з самого початку, інакше ви теж нічого не зрозумієте. Скажи, Роране, ти щось чув про нового вершника, який протистоїть Галбаторіксу?