Ерагон. Найстарший

Паолини Кристофер

Роран схвально кивнув і запхав свого молота за пояс, Бірджит, Лоринг і Нолфаврел так само сховали ножі. Потому Роран відсунув крісло від дверей, і всі знову всілися за стіл.

— І що тепер буде, Джоуде? — поцікавився юнак. — Ти допоможеш нам? Я знаю, ти в скрутному становищі, але нам більше ні до кого звернутись. Ти можеш, як агент варденів, допомогти тим, хто готовий з ними співпрацювати? І чи захистять вони нас від Галбаторікса?

— Вардени, — сказав Джоуд, — будуть щасливі прийняти вас. Гадаю, вони вже знають про вашу втечу. Що

ж до мене… то я вже давно підозрюю, що мене викрито, тому й не тікаю до Сурди. По дорозі мене обов'язково схоплять, а кому від цього стане легше? Тож я просто сиджу тут і спостерігаю, як занепадає моя торговельна справа, бо я не в змозі якось зарадити. А найгірше те, що тепер я нічим не можу допомогти варденам. Вони теж не озиваються, а коли лорд Рістхарт дізнається, що я вже не становлю жодного інтересу для Імперії, то відразу ж запроторить мене до в'язниці. Я чекаю цього кожен день, звідтоді, як оголосив себе банкрутом.

— Можливо, — замислилась Бірджит, — вони хочуть, аби ви втекли, щоб схопити вас разом із тими, кого ви поведете до варденів?

— Може, воно й так, — посміхнувся Джоуд. — Але тепер, коли ви тут, є надія, що все буде інакше.

— То ви маєте якийсь план? — спитав Лоринг.

— Ще й який! — вигукнув торговець. — Бачили в порту корабель «Крило дракона»?

— Авжеж, — кивнув Роран.

— Судно належить корабельній компанії Блекмур, яка перебуває на боці Імперії. Воно постачає провізію для війська, а в нас набирають воїнів із селян та конфіскують їхню худобу… Певно, Галбаторікс збирається захопити Сурду. У будь-якому разі «Крило дракона» відпливає до Фейнстера за тиждень. Це найкращий корабель, збудований майстром Кіннелом.

— І ви хочете його викрасти? — не повірив Роран.

— Так, хочу, — аж підстрибнув Джоуд. — І не тільки тому, щоб дошкулити Імперії, позбавивши її найшвидшого корабля, а й тому, що він споряджений для далекої подорожі.

— А як ти керуватимеш такою посудиною, Довгоногий? — захихотів Лоринг. — Ніхто з нас не розуміється на цьому.

— Дехто з моїх людей — члени корабельної команди, й вони ще тут, у Тейрмі. Їх теж переслідує Імперія, тож вони будуть не проти податись до Сурди. Саме вони й навчать вас корабельної справи.

Роран посміхнувся. План був йому до душі: швидкий та рішучий.

— Але ж ти казав, — нагадала Бірджит, — що жоден з ваших кораблів, які були послані до варденів, не досяг мети. То де гарантія, що нас не спіткає та сама доля?

— Ми спробуємо заскочити владу зненацька, — пояснив Джоуд. — Закон вимагає звіту за два тижні перед кожним відплиттям, тож у разі нашої втечі Галбаторікс не зможе швидко організувати погоню. Але вирішувати, звісно, вам самим.

ВТЕЧА

Після того як утікачі добре обміркували план дій, приставши на всі пропозиції Джоуда, Роран послав Нолфаврела до «Зеленого каштана» по Гертруду з Манделом, оскільки Джоуд запропонував оселитись у нього.

— А тепер,

якщо дозволите, — звівся старий, — я мушу про все розповісти своїй дружині й спитатися в неї згоди на переїзд до Сурди. Ви можете обрати собі кімнати на другому поверсі, а Рольф погукає вас тоді, коли буде готова вечеря.

— Навіщо розповідати все тій язикатій бабі? — засумнівався Лоринг.

— Гадаю, це нас не обходить, — знизав плечима Роран. — Але навряд чи він заспокоїться, доки все їй не розкаже.

Замість того, щоб іти до себе в кімнату, юнак подався прогулятись маєтком, маючи на меті обміркувати розмову з Джоудом. Спинившись біля вікна галереї, він глянув на подвір'я.

— Ти ненавидиш його? — пролунало в юнака за спиною.

Роран озирнувся й помітив неподалік Бірджит.

— Кого? — перепитав він, добре знаючи відповідь.

— Ерагона. Ти ненавидиш його?

— Не знаю, — глянув на небо юнак. — Здавалося б, я мав ненавидіти малого через смерть батька, але ж він так само частина моєї родини, і тому я його люблю… Утім, якби я міг визволити без його допомоги Катріну, я б навряд чи мав з ним якісь справи.

— Так само і в мене, Міцний Молоте, — мовила жінка. — Хоч я маю тебе ненавидіти.

— Виходить, ми тісно зв'язані? — похмуро всміхнувся Роран. — Тому ти допоможеш мені знайти Ерагона, аби помститись разакам за смерть свого чоловіка.

— А потім помщуся тобі.

— Авжеж, — відмахнувся юнак.

Повертаючись до своєї кімнати, він зупинився біля їдальні, звідки долинали чиїсь голоси. Зацікавлений юнак припав до шпарини у дверях і побачив Джоуда з дружиною.

— Якщо все, про що ти говориш, правда, хіба тобі вільно мені довіряти? — кричала жінка.

— Так, не вільно, — скривився Джоуд.

— Але ж ти просиш, щоб я пішла з тобою?

— Ти ж сама нещодавно покинула родину й подалася зі мною в мандри. Ти благала мене викрасти тебе з Тейрма.

— Так, було колись, — сумно відповіла дружина. — Я вже гадала, що ти забув про свій меч і про свої бойові шрами.

— Ні, не забув, — м'яко мовив Джоуд. — І тому я завинив перед тобою, Гелено. Але я й досі тебе кохаю і хочу, щоб ти була в безпеці. Якщо я залишусь, твоїй родині буде непереливки. Тож маєш вирішити — або ти повертаєшся до батька, або їдеш зі мною. У будь-якому разі я благаю: дай мені шанс, і ми забудемо про наші нещастя в цьому місті. Давай почнемо все спочатку в Сурді!

— Той юнак, що був тут, він справді вершник? — трохи помовчавши, спитала Гелена.

— Справді. Настав час великих перемін, люба. Вардени піднялися, гноми піднялися й навіть ельфи виступлять проти Імперії. Попереду війна, і якщо нам пощастить, то Галбаторікса буде повержено.

— Отже, для варденів ти важлива особа?

— Вони пам'ятають про мою допомогу із Сапфіриним яйцем, — сказав Джоуд.

— І ти матимеш якусь посаду, прибувши до Сурди? — перепитала Гелена.

— Думаю, так, — сказав він і пригорнув до себе дружину.