Ерагон. Найстарший

Паолини Кристофер

— Даруйте, що втручаюсь, — поплескав Рорана по плечу якийсь незнайомий чолов'яга, — але якщо вам потрібен корабель, то завітайте на аукціон.

— Який іще аукціон? — озирнувся юнак.

— О, це дуже сумна історія, але трапляється вона доволі часто, — пояснив незнайомець. — Одному з тутешніх крамарів, Джоуду Довгоногому, дуже не пощастило. Менш ніж за рік він втратив аж чотири свої кораблі, а каравани, які прямували суходолом, були пограбовані. Бідолаха став банкрутом і тепер розпродає своє майно, аби компенсувати

втрати. Я не певен щодо харчів, але решту того, що вам потрібно, ви знайдете на аукціоні.

— А коли ж він почнеться?

— Оголошення про це висять на кожному стовпі! — здивувався чолов'яга. — Це буде післязавтра.

— Щиро вам дякую, — вклонився Роран. Правду кажучи, він ні за які гроші не підійшов би до жодного з тутешніх стовпів, на яких висів його портрет й сума винагороди.

— Нема за що, — знизав плечима чолов'яга.

Вийшовши з крамниці, утікачі миттю повернули за ріг, аби порадитись.

— Гадаєте, варто на це глянути? — спитав Роран.

— Це все, що нам залишається, — буркнув у відповідь Лоринг.

— А ти як думаєш, Бірджит?

— У нас немає іншого вибору, утім, ми не можемо чекати аж до післязавтра.

— Авжеж, не можемо, — замислився Роран. — Гадаю, нам слід зустрітися з Джоудом і поговорити про оренду ще до початку аукціону. Усі згодні?

Заперечень ні в кого не було, тож вони вирушили на пошуки Джоудового будинку, питаючись дороги в перехожих. Будинок стояв у західній частині міста, неподалік фортеці. Мандрівники були в захваті від розкішної будівлі, прикрашеної мармуровими статуями, внутрішніми фонтанами й безліччю речей, про призначення яких селяни навіть не здогадувалися.

Роздивившись маєток, Роран постукав у парадні двері. За мить ті прочинилися й до селян визирнув усміхнений служник.

— Що шановне панство зволить? — увічливо поцікавився він.

— Ми хотіли б побачити Джоуда, якщо він має час, — мовив Роран.

— Вам призначено?

— Ні, наше перебування в Тейрмі не надто довге, аби нам могли щось там призначати, — стримано пояснив Роран, добре знаючи, що служникові це й так відомо.

— Ну що ж, гаразд, — і собі стримано посміхнувся служник. — Тоді вам краще завітати до когось іншого, бо мій господар вельми заклопотаний, аби приділяти увагу першому-ліпшому жебраку, якому збрело в голову стукати в його двері.

— Заждіть! — отетерів Роран. — Ми не жебраки! У нас ділова пропозиція до Джоуда!

— Та невже? — здивовано запитав служник.

— Авжеж, саме так. Будь ласка, спитайте, чи зможе він нас вислухати. Ми приїхали здалеку й хочемо зустрітися з Джоудом ще сьогодні.

— А можна поцікавитись, що ж у вас там за пропозиція?

— Це вас не обходить, — відрізав юнак.

— Гаразд, пане, — трохи ображено буркнув служник. — Я перекажу ваше прохання, але навряд чи господар захоче з вами

говорити. Як вас представити?

— Міцний Молот.

Глузливо посміхнувшись, служник зник за дверима.

— Якби в нього була більша голова, то він би не проліз до вбиральні, — пожартував Лоринг.

— Сподіваюсь, цей служник не наслідує свого господаря, — зітхнула Бірджит.

Невдовзі двері знову прочинилися й служник сказав ображеним тоном:

— Джоуд погодився прийняти вас у кабінеті. Прошу, заходьте.

Пропустивши гостей до розкішного передпокою, він подріботів попереду них, аби прочинити наступні двері.

ДЖОУД ДОВГОНОГИЙ

Якби Роран умів читати, то був би вражений кількістю книжок у кабінеті, але зараз юнака куди більше цікавив його господар. Джоуд виглядав не менш стомленим, ніж гості. Його виснажене й сумне обличчя вкривали зморшки, а на щоці білів давній шрам — одразу було видно, що це людина сталевої вдачі.

— Сідайте, будь ласка, — сказав Джоуд. — Можу запропонувати вам бренді з печивом. Часу в мене небагато, але бачу, що ви здалеку, тож горло промочити вам точно не завадить.

— Авжеж, ковток бренді був би якраз до речі, — посміхнувся Лоринг. — Ви дуже люб'язні, пане.

— А якби ще й склянку молока для мого хлопчика, — пробелькотіла Бірджит.

— Звісно, пані. — Джоуд подзвонив слузі, віддавши наказ, і відкинувся в кріслі. — Я, правду кажучи, здивований. Ви знаєте моє ім'я, але я не знаю ваших.

— Міцний Молот, — буркнув Роран.

— Мардра, прошу пана, — вклонилася Бірджит.

— Келл, до ваших послуг, — озвався за нею Нолфаврел.

— А я Воллі, — закінчив Доринг.

— Дякую, — кивнув Джоуд. — Рольф сказав, що ви маєте до мене якусь ділову пропозицію. Утім, вам, мабуть, відомо, в якому скрутному становищі я опинився. Я нічого не продаю й нічого не купую, не орендую й не перевожу. То чим же я можу бути вам корисний?

— Коротко кажучи, — обережно мовив Роран, аби не бовкнути чогось зайвого, — ми тільки хочемо придбати багато товару за невеличку суму. Ми знаємо, що ваше майно виставлене на післязавтрашній аукціон, але часу в нас обмаль. Тож чи не могли б ми вирішити це питання раніше?

— І які ж саме товари вас цікавлять? — спитав Джоуд.

— Харчі, а також корабельне спорядження для далекої мандрівки по морю.

— Ви хочете спорядити якийсь певний корабель?

— Ми ще не вирішили, — відповів господарю Роран.

— Я розумію вас, — розвів руками Джоуд, — але навряд чи зможу чимось допомогти. Усе, що ви бачите тут, більше мені не належить. Я не маю права продавати власне майно, а якби й продав, то кредитори кинули б мене до в'язниці.

Невдовзі повернувся Рольф. Господар зачекав, доки той роздасть гостям напої, й продовжив далі: