Ерагон. Найстарший
Шрифт:
Цієї хвилини повернулася стара служниця. Вона принесла дівчинці якісь харчі, і та знову схилилася над тарілкою. Насуада відчула майже фізичне полегшення, коли Елва відволіклась. Тепер, припавши жадібно до їжі, вона знову стала схожою на звичайне собі сільське дівча.
Насуада зачекала ще трохи. Та Елва розповіла вже про все, що хотіла. За якийсь час Анжела покликала королеву з кімнати, і вона вийшла зі знахаркою в коридор.
— Вона весь час їсть! — сказала та. — Ми ледь встигаємо діставати їй харчі!
— Не хвилюйся, я вам допоможу, — стомлено мовила
— Ні, жодного разу! — струснула кучерями чаклунка. — Я хотіла зазирнути в її майбутнє, але марно. Там така трясовина!
— Вона небезпечна?
— Ми всі небезпечні, — знизала плечима чаклунка.
— Ти знаєш, що я маю на увазі, — наполягла Насуада.
— Вона більш небезпечна, ніж дехто, і менш небезпечна за решту, — багатозначно мовила Анжела. — Словом, справа тут така. Коли вона бачить скривджену людину, то відразу ж переймається її бідами й починає страждати. Ось чому ми тримаємо її тут.
— А як далеко вона бачить, передрікаючи майбутнє?
— За пару годин наперед.
Притулившись до стіни, Насуада обмірковувала останні події свого життя. Отже, Елва могла бути могутньою зброєю, якщо тільки правильно її використовувати. З її допомогою можна було довідуватись про всі вади ворогів, а також про можливості порозумітися із супротивником. Так само дівчинка могла стати в пригоді для захисту варденів, коли Ерагона із Сапфірою не було поруч. Але без нагляду її залишати небезпечно, треба знайти когось, хто контролював би дії Елви. Тріанна для цього не годиться…
Насуада оцінювальним поглядом зиркнула на Анжелу. Хоч довіри до неї вона й не мала, але та завжди допомагала варденам. До того ж, іншої людини, яка розумілася б на магії та ще й була прихильною до її народу, під рукою зараз не було.
— Я розумію, — сказала дівчина, — що це доволі безцеремонно з мого боку, оскільки ти не моя підлегла… Але я проситиму тебе про одну послугу, гаразд?
— Що ж, гаразд! — махнула Анжела рукою.
— Чи не взялася б ти наглядати за Елвою?
— Звісно! — радо погодилась знахарка. — Я залюбки слідкуватиму за нею!
— Але є одна умова. Тобі доведеться про все доповідати мені, — уточнила Насуада.
— Що ж, без ложки дьогтю діжці, меду не бувати, — усміхнулась Анжела. — Утім, я гадаю, що впораюсь і з цим.
— То ти даєш мені слово?
— Так, даю.
Королева з полегкістю зітхнула й присіла на найближчий стілець.
— Що за безлад довкола! — стомлено мовила вона. — Що за халепа на мою голову! Я ж відповідаю за Ерагона як за свого васала… Але я ніколи не думала, що він так поведеться з дитиною. Це тавро й на мені також!
— Я ще поговорю з ним, коли він повернеться з Елесмери, — буркнула Анжела.
— Тільки дивись! — скинулася дівчина. — Не зашкодь йому! Він нам дуже потрібен.
— Спробую, — пролунало у відповідь.
ВІДРОДЖЕННЯ
Шалений подув вітру вирвав Ерагона зі сну.
Речі літали по всій кімнаті, одяг безладно валявся на підлозі, а ліхтарі
Сапфіра бачила, як Ерагон, хитаючись, підвівся й, ледь-ледь тримаючи рівновагу, поплентався до вікна, щоб визирнути назовні. Дерево, на якому була розташована їхня оселя, гойдалося, мов корабель під час бурі. Хлопця мало не знудило, і він почав намацувати на зовнішньому боці стіни край ширми, аби захиститися від негоди. Щомиті він ризикував полетіти шкереберть із дерева.
— Зачекай, — гукнула Сапфіра, підкладаючи йому свого хвоста.
Ставши на нього, Ерагон таки дотягся до захисної тканини й зафіксував її в пазу стіни.
В оселі відразу ж стало затишно, бо ширма напнулася, мов той барабан, рятуючи мешканців від негоди.
— Я вражений вигадливістю ельфів, — витираючи чоло, зітхнув юнак.
— А кабінет? — нагадала Сапфіра, прислухаючись до навколишнього гармидеру.
Зійшовши по сходах нагору, Ерагон забіг до кімнати, вражений тим безладом, який тут панував. Пера, мов стріли, літали туди-сюди, а всі папери були розкидані по підлозі, нагадуючи перший сніг. Схопившись за голову, хлопець кинувся був до вікна, збираючись зачинити його без Сапфіриної допомоги, але раптовий біль пронизав його тіло. Знову ця клята спина!
Ерагон аж заревів від люті, одразу ж охрипнувши. Знизу було чути, як дракон намагається підвестися завузькими для нього сходами, хоч йому це не надто вдавалося. Тріщали дошки, сипався тиньк. Зв'язок між друзями поволі згасав, а незабаром юнак поринув у темряву.
Сяк-так прийшовши до тями, він виявив, що лежить на підлозі, знадвору шаленіє злива, а його дракон усе ще вовтузиться десь унизу.
— Сапфіро! — гукнув Ерагон.
— Я тут, малий, — озвалася та. — Ти можеш спуститися?
— Та зараз спробую.
Не в змозі підвестися, Ерагон доповз до сходів і, вчепившись у перила, почав спускатися. Несподівано він побачив перед собою голову дракона. Той усміхнувся й лизнув його в ніс.
— Привіт! — зрадів вірний друг і засмикав шиєю, намагаючись визволитись із пролому на сходах.
— Що сталося? — збентежився юнак.
— Здається, я добряче застрягла, — сумно сказала Сапфіра.
Ерагон не міг стриматися від сміху — становище й справді було кумедним.
— Не сиди там, як бовдур… Ще й сміється! — знову засмикався дракон, розгойдуючись так, що аж стіни хиталися. — Хутчіш допоможи мені!
Усе ще посміюючись, Ерагон уперся ногами в драконову морду й щосили почав штовхати, а Сапфіра енергійно йому допомагала, потроху звільняючи голову з пролому. За якийсь час їхні зусилля увінчалися успіхом.
Відсапуючись, хлопець випростався й роззирнувся довкола. Здається, сходи були вщент зруйновані.
— Принаймні це зробив не я, — почухав він потилицю. — А тобі ельфи вже якось вибачать. Вони ж годні щодня співати балади своєму любому драконові.
Махнувши рукою, Ерагон прошкандибав сплюндрованою кімнатою до Сапфіри й упав у її ліжко. Надворі скаженіла негода, а під боком дракона було затишно…