Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

Губерский Л. В.

Цьому наївному натуралістичному розумінню явищ душевного життя ми протиставляємо тут, на даному щаблі нашого дослідження, не яку-небудь теорію, а лише іншу загальну позиціювідносно душевного життя. Ми повинні на деякий час забути про всякий предметний світ, про все взагалі об'єктивне змістове нашого знання й лише дослідно сприйняти душевне життя як таке. Досвідчено ж сприйняти значить тут як би ідеально поринутив цю неясну, загадкову стихію. Ми намагалися із цією метою нагадати стан напівдрімоти або афекту, коли ми фактично як би з головою занурені в цю стихію, і відзначили далі, що ця стихія присутня в нас і тоді, коли не вся наша свідомість зайнята нею. Якщо ми тепер, як би слідуючи заклику цих вказівок, постараємося подумки відтворити цю стихію й помітити її сутність, то нам стане очевидним, що в особі її як такій ми маємо справу не із якими-небудь окремими процесами або явищами предметного, реального світу, а з якоюсь безумовно новою областю, як би що зовсім випадає з меж предметного світу й утворюючий цілий особливий світ. У всякому знанні найважливіше – це просто помітити особливу реальність там, де ми раніше нічого не бачили. І це те зусилля що ми повинні тут зробити. Не будемо судити про душевні явища приблизно так, як психіатр судить про дивні переживання своїх пацієнтів, – тобто з боку,

виходячи самі із зовсім іншого світу; не побоїмося усвідомлювати їх так, як сам душевнохворий усвідомить свої – незрозумілі для інших, але очевидні для нього самого – переживання, тобто з погляду самого суб'єкта, що переживає. Тоді не може бути й мови про те, що душевне життя є сукупність процесів, що об'єктивно відбуваються в часі, локалізованих у тілі, і через цю подвійну визначеність присвячених до визначених маленьких місць об'єктивно-предметного світу; навпроти, душевне життя постане нам тоді, як велика невимірна безодня, як особливий, у своєму роді нескінченний всесвіт, що перебуває в якімсь зовсім іншому вимірібуття, чим весь об'єктивний просторово-часовий світ. Та обставина, що при іншій, звичайній, зовнішньо-об'єктивній позиції свідомості душевне життя виступає в зовсім іншому вигляді, лише як деяка дрібна деталь тверезої, загальнообов'язкової, єдиної для всіх людей картини предметного світу, нітрохи не усуває цього її внутрішньої сутності і, так сказати, зовсім не конкурує з останнім, подібно тому, як зовнішній вигляд речі – наприклад, зовнішня картина будинку на тлі інших будинків або ландшафту – не конкурує з картиною внутрішньої життя, у ньому що відбувається й непомітно зовні. Душевне життя – користуючись ще раз щасливим вираженням Лотце – є саме те, за що вона видає себе в безпосереднім переживанні. Раз ми тільки уникнемо наївного ототожнення цілокупного буття із предметною дійсністю, то зовсім очевидно, що безформний світ наших мрій і мріянь, страстей і прагнень, захватів і розпачу з незаперечною необхідністю є саме те, що він є, тобто те, що ми в ньому переживаємо. Ми хочемо цим сказати не те, що він взагалі є факт в сенсі чогось реального з погляду самої ж предметної свідомості; ніхто, звичайно, не заперечує, що людина є істота одушевлена, тобто що до складу об'єктивних процесів, що створюють її реальність, входять і душевні переживання. Ні, крім того, цей своєрідний світ є в тому самому сенсі й є саме те,у якому й що він є для самого себе.Він є саме цілком самобутній і у відомому змісті самодостатній світ, що має власні умови життя, безглузді й неможливі в іншому плані буття, але єдино природні й реальні в ньому самому. Про нього не можна сказати, ні девін знаходиться, ні колиі як довговідбуваються процеси його життя, тому що він – скрізь і ніде, завжди й ніколи, у тому розумінні, що ці мірки взагалі до нього не застосовні. Ці твердження суть не вигадка й не гіпотеза, а чистий досвід,у самому строгому й точному сенсі цього слова. І раз зафіксувавши цей досвід, ми вже можемо зіставити його зміст із змістом іншого, зовнішньо-предметного досвіду, без того, щоб перше від цього втратило своєю реальність на своєму місці або у своєму вимірі буття. Ми не скажемо вже, що "об'єктивно" чи в "дійсності" душевне життя людини є лише сукупність процесів, що відбуваються в визначеному відрізку об'єктивного часу й присвячених до тілесного організму. Навпроти, цей предметний психофізичний вигляд людини буде для нас відтепер лише проступаючою зовні маленькою вершиною, за якоюми знаємо буття що все шириться вглиб до невимірної безодні. Людина у своєму зовнішньому прояві в предметному світі носить як би скромну личину маленької частки всесвіту й на перший погляд її сутність вичерпується цією зовнішньою її природою; у дійсності ж те, що називається людиною, саме в собі й для себе є щось невимірно більше і якісно зовсім інше, чим клаптик світу: це є зовні-закований у скромні рамки схований світ великих, потенційно нескінченних хаотичних сил; і її підземна глибина так само мало походить на її зовнішній вигляд, як мала внутрішність величезної, що приховує і багатство, і страждання темної шахти схожої на маленький отвір спуску, що з'єднує її зі світлим, звичним світом земної поверхні.

Для з'ясування, хоча лише попередньої, сутності цього підземного світу, для відмежування його від всіх інших областей буття, ми намагалися досі насамперед відмежувати його від усього, на чому лежить печатка свідомості й усвідомленості; або, вірніше, цим шляхом ми намагалися просто навести думку читача на цей світ. Може бути, нам хоч певною мірою вдалося це останнє завдання; нам вдалося, можливо, пояснити, про що, власне, йде мова, коли ми говорили про наше "душевне життя". Ця область безпосередньо намічається через відмежування її від предметного світу, а так як предметний світ нам даний як "зміст нашої свідомості", то розмежувальна лінія проходить через область нашої свідомості. Все, що є в нашій свідомості власне-свідомого або "розумного", виражає відношення нашої свідомості до предметного світу або ж до яких-небудь інших, теж об'єктивних сторін буття, але не є душевним життям як таким; останнє ми знаходимо лише там, де ми помічаємо в собі своєрідний комплекс явищ зовсім іншого, позарозумного й необ'єктивного порядку, де ми натрапляємо на конфронтуючу й протиборчу об'єктивному світу й розуму стихію сліпого, хаотично безформного внутрішнього буття - таємничий і настільки знайомий нам світ мрій, страстей, афектів і всіх взагалі безпосередньо пережитих станів нашого "я", непояснених "розумно", тобто з категорій і понять об'єктивного світу, а перейнятих зовсім іншими началами.

Ці вказівки, звичайно, ще не дають шуканого нами точноговідмежування області душевного життя. Відмінність "сліпих" переживань від світу, що розкривається предметній свідомості, від усього розумного і осмисленого не тільки залишається поки саме невизначеним, але здатне викликати серйозні сумніви по суті. Чи може взагалі душевне життя бути чимось протилежним "свідомості?"Чи не є, навпаки, "свідомість", як це показав ще Декарт і як це ясно, очевидно, з будь-якого самоспостереження, основна, конститутивна ознака саме всього "душевного", на відміну від тілесного, "неодушевленого"? Тому, щоб відповісти на ці міркування, нам потрібно усвідомити поняття свідомості й точно визначити її відношення до області "душевного життя".

Франк С.Л. Душа человека./ Предмет знания. Душа человека. «Харвест» . – М.: «АСТ», 2000. – С.

Юркевич, Памфіл

Данилович

(1826 – 1874)

Українській філософ, педагог. Філософський світогляд Юркевича сформувався у межах духовно – академічної традиції філософування з її опертям на засади християнського теїзму, на розуміння абсолюту як “живого” Бога, творця і промислителя, свободної і свідомої особистості.

Юркевич закладає підвалини “онтологічної гносеології”, що згодом стає однією з характерних ознак релігійної метафізики. Пафос діяльного моральнісного духу, яким проникнуті філософські переконання , зумовлює його тяжіння до сфери практичної філософії, перевагу в його творчості етичної, педагогічної та психологічної проблематики. Юркевич – один із теоретиків філософії серця (кордоцентризму).

СЕРЦЕ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ У ДУХОВНОМУ

ЖИТТІ ЛЮДИНИ, ЗГІДНО З УЧЕННЯМ СЛОВА БОЖОГО.

Хто читає з належною увагою слово Боже, той легко може помітити, що в усіх священних книгах і в усіх богонатхненних авторів серце людське розглядається як осереддя всього тілесного й духовного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками. Передовсім ми зберемо деякі місця із священного Писання, з яких буде видно, що ці погляди священних авторів на сутність і значення людського серця в усіх царинах людського життя відрізняються визначеністю, ясністю й усіма ознаками свідомого переконання, а відтак зіставимо це біблійне вчення з поглядами на цей предмет, які панують у сучасній нам науці.

Серце є хранитель і носій усіх тілесних сил людини. Так, Давид виражає виснаження тілесних сил від тяжких страждань словами: серце моє зомліло(Пс. 40, 13); серце моє розколотилось, сила мене полишила(Пс. 38,11). Стомлений прочанин наснажує своє серце шматком хліба(Суд. 19, 5), й узагалі вино, що серце людське звеселяє, і хліб, що скріплює серце людське(Пс. 104, 15). Тому серце висихає, коли людина забуває їсти хліб мій(Пс. 102, 5). Непомірні обтяжують серцясвої обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами(Лк. 21, 34), серця свої вигодовують, немов би на день заколення(Як. 5, 5). Милосердний Бог сповнював харчами їжею й радощами серця ваші(Дії. 14, 17).

Серце є осереддя душевного й духовного життя людини. Так, у серці зачинається й зароджується рішучість людини на ті чи ті вчинки; у ньому виникають різноманітні наміри й бажання; воно є містище волі та її жадань. Ці дії намірів, бажання й рішучості позначаються виразами: віддався я всім серцем(Екл.1,13); Даниїл постановив у своєму серці(Дан. 1, 8); і було на серці мого батька Давида(1 Цар. 8, 17). Таке саме говорять вирази: серцем віруємо для праведности(Рим. 10, 10), як серце йому призволяє(2 Кор. 9, 7), щоб серцем рішучим трималися Бога(Дії. 11, 23). Стародавній Ізраїль повинен був приносити дари на побудову скинії, кожен за щедрим серцемсвоїм (2 М. 35, 5), і приходили кожен чоловік, кого вело серце його(2 М. 35, 21). Хто висловлював свої бажання, той казав, що було на серці його(1 Цар. 10, 2). Коли ми робимо що-небудь охоче, то наш учинок походить від серця(Рим. 6, 17). Кого ми любимо, тому віддаємо наше серце, й навпаки, того маємо у нашому серці: дай мені, сину мій, своє серце(Пр. 23, 26); ви в серцях наших(2 Кор. 7, 3); я маю вас у серці(Фил. 1, 7).

Серце є містище всіх пізнавальних дій душі. Міркування є заміри серця(Пр. 16, 1), порада серця: а моє серце дало мені раду(Неем. 5, 7). Пізнати серцем значить збагнути (5 М. 8, 5); знати всім своїм серцем– збагнути цілковито (Єг. 23, 14). Хто не має серця, щоб пізнати,той не має очей, щоб бачити, і вух, щоб слухати(5 М. 29, 3). Коли серце грубшає, то людина втрачає здатність помічати й розуміти найочевидніші явлення Божого промислу: і тяжкими зроби його уші, а очі йому позаклеюй(Іс. 6, 10). Узагалі ввесь нахил думки серця її– тільки зло повсякденно(1 М. 6, 5). Людина недобра має серце, що плекає злочинні думки(Пр. 6, 18). Брехливі пророки пророкують нікчемність і оману свого серця(Єр. 14, 14), висловлюють привиди серця свого, а не слово з уст Господніх(Єр. 23, 16). Думки є задуми сердець(1 Кор. 4, 5). Слово Боже спосібне судити думки та наміри серця(Євр. 4, 12). Що ми добре пам’ятаємо, закарбовуємо в душі й засвоюємо, те вкладаємо, покладаємо, складаємо й записуємо у серці своєму: і покладете ви ці слова Мої на свої серця(5 М. 11, 18); поклади ти мене, як печатку на серце своє(Пісн. 8,6); а Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм(Лк. 2, 19); напиши їх(заповіді премудрості) на таблиці серця свого(Пр. З, 3). Все, про що ми думаємо або що згадуємо, сходить на серці.У царстві слави подвижників, що страждали за правду й віру, не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце(Іс. 65, 17); і що на серці людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його(1 Кор. 2, 9).

Позаяк слово є явлення або вираження думки, то й воно виходить із серця: і з серця свойого слова подадуть(Йов. 8, 10); бо чим серце наповнене, те говорять уста(Мт. 12, 34). Й позаяк мислення є розмова душі з собою, то той, хто мислить, веде цю внутрішню розмову в серцісвоєму: говорив я був з серцем своїм(Екл. 1, 16); сказав був я в серці своєму(Екл. 2, 1); той злий раб скаже у серці своїм(Мт. 24, 48).