Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)
Шрифт:
Ідеальність тим самим має суто соціальну природу і походження. Це форма речі, але поза цією річчю, і саме, в діяльності людини, як форма цієї діяльності…
…Констатація факту без цього науково-матеріалістичного пояснення – це і є ідеалізм. Матеріалізм в даному випадку може полягати тільки і саме в науковому поясненні факту, а не в його ігноруванні. Формально ж факт виглядає саме так, як його і зобразили мислителі «лінії Платона», наявна об'єктивна, не дивлячись на свою очевидну безтілесність, форма руху фізично чуттєвих тіл. Безтілесна форма, яка управляє долями цілком тілесних форм, яка визначає бути їм або не бути…
…Ідеальна форма речі – це не форма речі «в собі», а покладена як форма речі, форма суспільно-людської життєдіяльності. Це форма людської життєдіяльності, але існуюча поза цією життєдіяльністю, а саме як форма зовнішньої речі. І навпаки, це форма речі, але поза цією річчю,
…Наявність цього суто соціального наслідування форм життєдіяльності, тобто наслідування таких її форм, які у жодному випадку не передаються через гени, через морфологію органічного тіла, а лише через виховання, через залучення до наявної культури, тільки через процес, у ході якого органічне тіло індивіда перетворюється на представника, на повноважного представника роду (тобто всієї конкретної сукупності людей, які зв'язані суспільними відносинами), – тільки наявність цього специфічного відношення і викликає до життя свідомість і волю, як специфічно людські форми психіки…
…Тому перетворення проблеми «ідеальності» в психологічну (або, ще гірше, психофізіологічну) проблему навпростець приводить матеріалістичну науку до безвихідної ситуації, бо в цьому випадку таємницю «ідеальності» хочуть розкрити зовсім не там, де вона насправді виникає і вирішується, не в просторі, де розігрується історія реальних взаємин між суспільною людиною і природою, а в черепі, в матеріальних зв’язках між нейронами. Це така ж сама безглузда затія, як і намір виявити форму вартості шляхом хімічного аналізу золота або банкнот, в якому ця форма представлена через погляд і дотик. Той же самий фетишизм, теж саме приписування чуттєво-природній речовині властивостей, які насправді належать зовсім не їй як такій, а лише представлені в ній, у вигляді форм суспільно-людської праці, форм суспільних відносин людини до людини…
…До складу «ідеального» плану дійсності входить тільки і виключно те, що в самій людині, і в тій частині природи, в якій вона живе і діє, створено працею. Те, що кожний день і щогодини, з тих пір, як існує людина, створюється і відтворюється її власною, суспільно-людською і тому доцільно-перетворюючою діяльністю…
…Саме тому «ідеальне» існує тільки в людині. Поза людиною ніякого «ідеального» немає. Але людина при цьому розуміється не як окремий індивід з його мозком, а як справжня сукупність реальних людей, які спільно здійснюють свою специфічно людську життєдіяльність, як «сукупність всіх суспільних відносин», що виникають між людьми навколо однієї загальної справи, навколо процесу суспільного виробництва. Ідеальне існує «всередині» людини, бо «всередині» людини знаходяться всі ті речі, якими «опосередковані» індивіди, які суспільно створюють своє життя, мову, книги, статуї, храми, клуби, телевізійні башти, (і перш за все!) знаряддя праці, починаючи від кам'яної сокири і кістяної голки до сучасної автоматизованої фабрики та електронно-обчислювальної техніки. В них-то, в цих «речах», існує «ідеальне» – як опредметнена в природному матеріалі «суб'єктивна» доцільно-формоутворююча життєдіяльність суспільної людини. А не всередині «мозку», як думають благочестиві, але філософськи неосвічені матеріалісти.
Ідеальна форма – це форма речі, але поза цією річчю, а саме в людині, у вигляді форми її активної життєдіяльності, у вигляді мети і потреби. Або навпаки, це форма активної життєдіяльності людини, але поза людиною, а саме у вигляді форми створеної нею речі…
…І тільки у взаємо-зустрічному русі двох протилежних «метаморфоз», форми діяльності і форми речі, в їх діалектичній протилежності існує «ідеальне»…
Ильенков Э. В. Диалектика идеального // Философия и культура. Москва, Политиздат, 1991, с. 229-270.
Фройд (Фрейд), Зиґмунд
(1986 – 1939)
Австрійській психіатр, психолог та філософ, засновник психоаналізу. Центральним поняттям Фройда є “позасвідоме”, яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. Фройд створює класичну для психоаналізу модель психіки : “Воно” (позасвідоме), “Я” (свідомість, або “Его”) та “Над – Я” (“Супер – Его”, або “Цензор”). Характерною ознакою Фройда є звернення до культурологічних та філософських проблем. Вчення Фройда справило значний вплив на розвиток філософії і культури ХХ століття.
Я
Розмежування психіки на свідоме та несвідоме є головною передумовою психоаналізу, і лише це дає можливість зрозуміти та піддати науковому дослідженню дуже важливі патологічні процеси душевного життя, що зустрічаються досить часто. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психіки, а повинен розглядати свідомість як властивість психічного, яка може приєднуватися або не приєднуватися до інших його властивостей.
… Для більшості філософськи освічених людей ідея психічного, яке одночасно не було б свідомістю, до такої міри є незрозумілою, що видається їм абсурдною та несумісною з простою логікою. Це відбувається, як я гадаю, через те, що вони ніколи не досліджували феноменів гіпнозу та сновидінь, які також мають відношення до психічного, і які – не кажучи вже про всю область патологічних явищ – вимагають такого розуміння.
… До терміну або поняття несвідомеми дійшли… шляхом переробки досвіду, в якому велику роль відіграє душевна динаміка. Ми дізналися, тобто змушені були визнати, що існують досить потужні душевні процеси або уявлення, які можуть мати такі ж наслідки для душевного життя, як і всі інші уявлення … Достатньо сказати: тут розпочинається психоаналітична теорія, яка стверджує, що такі уявлення не стають усвідомленими тому, що їм протидіє відома сила, позаяк вони могли б бути усвідомленими, і тоді ми б побачили, як вони мало відрізняються від усіх інших загальновідомих психічних елементів. Цю теорію неможливо спростувати завдяки тому, що у психологічній техніці знайшлися засоби, за допомогою яких можна ліквідувати силу, що протидіє і довести відповідні уявлення до свідомості. Стан, за якого вони перебували до усвідомлення, ми називаємо витісненням, а сила яка призвела до витіснення і підтримує його, відчувається нами під час психоаналітичної роботи як супротив.
Поняття несвідомого, ми таким чином, отримали зі вчення про витіснення. Витіснене ми розглядаємо як типовий приклад несвідомого. Ми бачимо, однак, що існує кілька несвідомих: латентне, проте спроможне стати усвідомленим, і витіснене, яке само пор собі та без подальшого нездатне стати усвідомленим… Латентне несвідоме, яке є несвідомим лише в описовому, однак не в динамічному сенсі, називається нами досвідомим; термін “несвідоме”ми застосовуємо лише у відношенні до витісненого динамічного несвідомого…
…Ми створили для себе уявлення про цілісну організацію душевних процесів в одній особистості і позначаємо її як Яцієї особистості. Це Япов’язане зі свідомістю, воно панує над спонуканням до руху, тобто до розрядки збудження у зовнішній світ. Це та душевна інстанція, яка контролює всі окремі процеси, яка вночі засинає, однак все ж таки керує цензурою сновидінь. З цього Япоходить також витіснення, завдяки якому відомі душевні спонукання підлягають виключенню не лише зі свідомості, а також з інших областей впливів та дій. Це виключення через витіснення в аналізі протиставляє себе Я,і завдання аналізу полягає у тому, щоб ліквідувати супротив, який Явчиняє при спробах наблизитися до витісненого. Під час аналізу ми спостерігаємо, як хвора людина, якщо перед нею ставляться відомі завдання, відчуває труднощі; її асоціації припиняються, як тільки вони мають наблизитися до витісненого. Тоді ми кажемо їй, що вона перебуває під владою супротиву, однак сама про це нічого не знає, і навіть в тому випадку, коли на основі почуття дискомфорту вона повинна здогадатися, що на неї діє певний супротив, вона все ж таки не вміє ні назвати його, ні вказати на нього. Однак, так як супротив, безсумнівно, належить її Я, то ми опиняємося у несподіваній ситуації. Ми знайшли в самому Я дещо таке, що також є несвідомим і проявляється подібно до витісненого, тобто чинить потужний вплив, не переходячи у свідомість, і для усвідомлення якого потрібна особлива робота. Наслідком такого спостереження для психоаналітичної практики є те, що ми потрапляємо у нескінченну множину труднощів та незрозумілостей, якщо хочемо притримуватися звичних способів вираження, наприклад бажаємо звести явище неврозу до конфлікту між свідомістю та несвідомим. Виходячи з нашої теорії структурних відносин душевного життя, ми повинні таке протистояння замінити іншим, а саме: цілісному Япротиставити витіснене, яке від нього відкололося.