Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)
Шрифт:
Проте наслідки нашого розуміння несвідомого ще більш важливі. Знайомство з динамікою внесло першу корективу, структурна теорія вносить наступну. Ми дійшли висновку, що несвідоме не співпадає з витісненим; залишається правильним, що все витіснене неусвідомлене, однак не все несвідоме є витісненим. Навіть частина Я(один Бог наскільки важлива частина) може бути несвідомою і без всякого сумніву і є такою. І це несвідоме в Яне є латентним у сенсі досвідомого, інакше його б не можна було зробити активним без усвідомлення та сама свідомість би не становила стільки труднощів. Коли, ми таким чином, опинилися перед необхідністю визнання третього невитісненого несвідомого, то нам доводиться визнати, що властивість несвідомого втрачає для нас своє значення. Воно перетворюється на багатозначну якість, яке не дозволяє робити широкі та беззастережні
ІІ
Я ТА ВОНО
Патологічні вишукування відволікли наш інтерес виключно у бік витісненого. Після того як ми довідалися про те, що і Яв певному сенсі слова може бути несвідомими, нам хотілося більше дізнатися про Я…
Все наше знання постійно пов’язане зі свідомістю. Навіть несвідоме ми можемо пізнати лише шляхом перетворення його у свідоме. Проте яким чином це можливо? Що означає: зробити дещо свідомим? Як це може відбутися?
… Ми вже зазначили, що свідомість являє собою поверховий шардушевного апарата, тобто ми зробили його функцією певної системи, яка просторово найближча до зовнішнього світу… Само по собі зрозуміло, що всі відчуття, що приходять ззовні є усвідомленими (чуттєві сприйняття), а також зсередини, які ми називаємо відчуттями та почуттями. Проте, що відбувається з тими внутрішніми процесами, які ми – дещо брутально та недостатньо – можемо назвати розумовими процесами?…
Я гадаю, тут було б доречним дослухатися до запропонованого одним автором, який з особистих міркувань даремно намагається запевнити, що нічого спільного з високою та строгою наукою не має. Я маю на увазі Г. Гроддека, який невтомно повторює, що те, що ми називаємо своїм Я, в житті переважно проявляється пасивно, що нас, за його словами, “поборюють” невідомі і непідвладні нам сили. Усі ми переживаємо такі відчуття, хоча б вони і не оволодівали нами настільки, щоб виключити все інше, я відверто заявляю, що поглядам Гроддека потрібно відвести належне місце в науці. Я пропоную враховувати такі погляди і назвати сутність, яка походить з системи W (сприйняття), яка перебуває на початку досвідомою, іменем Я, а ті інші області психічного, у котрі ця сутність втручається і які є несвідомими, позначити, як і Гроддек, словом Воно.
Ми незабаром побачимо, чи можна отримати з такого розуміння щось корисне для описання та розуміння. Згідно запропонованій теорії індивідуум постає перед нами як непізнанне і несвідоме Воно,на поверхні якого покоїться Я, що виникло з системи W(сприйняття) як ядра… Яне цілковито охоплює Воно, а покриває його лише настільки, наскільки система W утворює його поверхню, тобто розташоване у відношенні до нього приблизно так, як зародковий диск розташований у яйці. Яі Вононе розділені чіткою межею, і з останнім Язливається знизу.
Проте витіснене також зливається з Воноі є тільки його частина. Витіснене завдяки супротиву витіснення різко відокремлене лише від Я; за допомогою Вонойому відкривається можливість злитися з Я.Зрозуміло, звідси, що майже всі розмежування, які ми намагалися описати на основі даних патології, мають відношення лише до відомим нам поверховим шарам душевного апарата…
Неважко переконатися у тому, що Яє лише видозмінена під прямим впливом зовнішнього світу та за посередництвом W – Bw (сприйняття – свідомість) частина Воно,своєрідне продовження диференціації поверхового шару. Янамагається також сприяти впливу зовнішнього світу на Воноі здійсненню тенденцій цього світу, воно прагне замінити принцип задоволення, який повністю панує в Воно, на принцип реальності. Сприйняття має для Ятаке саме значення, як потяг для Воно. Яуособлює те, що можна назвати розумом і розсудливістю, всупереч Воно,яке містить пристрасті. Все це відповідає загальновідомим і популярним розмежуванням,
Велике функціональне значення Яполягає у тому, що за нормальних умов йому надана влада над спонуканням до руху. У відношенні до Воно Ясхоже на вершника, який має вгамувати переважаючу міць коня, з тією тільки різницею, що вершник намагається здійснити це власними силами, а Ясилами запозиченими. Це порівняння може бути продовжено. Подібно до вершника, якщо він не хоче розлучитися з конем, часто доводиться вести його лише туди, куди коневі заманеться, так і Я зазвичай перетворює волю Вонов дію так, ніби це є його власне бажання.
Явиникає і відокремлюється він Воно,ймовірно, не лише під впливом системи W (сприйняття), а й також під впливом іншого моменту. Власне тіло, насамперед його поверхня, постає як місце, від якого може виходити як зовнішнє, так і внутрішнє сприйняття. Через зір тіло сприймається як інший об’єкт, але сприйманню на дотик воно надає подвійні відчуття, декотрі з яких можуть бути дуже схожими на внутрішнє відчуття. В психофізіології докладно описувалося, яким чином власне тіло відокремлюється від світу сприйнять. Відчуття болю, ймовірно, також відіграє при цьому деяку роль, а спосіб, яким підчас болісних хвороб людина отримує нові знання про свої органи, є, типовим способом щодо того, як взагалі складається уявлення про своє тіло.
Янасамперед тілесно, воно є не лише поверховою істотою, а навіть проекцією декотрої поверхні. Якщо шукати анатомічну аналогію, то його швидше за все, можна уподібнити “мозковій людинці” анатомів, яка міститься в мозковій корі ніби головою донизу, п’ятами догори, дивиться назад, а ліворуч, як відомо, знаходиться мовленнєва зона.
Відношення Ята свідомості обговорювалося часто, однак тут необхідно знову навести деякі важливі факти. Ми звикли усюди привносити соціальну або етичну оцінки, і тому нас не дивує те, що гра ницих пристрастей відбувається у несвідомому, однак ми наперед переконані у тому, що душевні функції тим легше досягають свідомості, чим вище їх оцінка. Натомість психологічний досвід не виправдовує наших очікувань. З одного боку, ми маємо докази того, що навіть найскладніша інтелектуальна робота, яка зазвичай вимагає напружених міркувань, може відбуватися несвідомо, не дійшовши до свідомості. Такі випадки цілковито безперечні, вони відбуваються, наприклад, у стані сновидіння і полягають у тому, що людина після прокидання знаходить вирішення складної математичної або іншої задачі, над якою вона билася безрезультатно досі.
Проте найбільше здивування викликає інший факт. Виходячи з наших аналізів, ми дізнаємося про існування людей, у яких самокритика і совість, тобто безперечно високо оцінені душевні прояви, виявляються несвідомими і, залишаючись такими, зумовлюють найважливіші вчинки; та обставина, що супротив в аналізі залишається несвідомим, не є, звідси, єдиною ситуацією такого роду. Ще більше бентежить нас нове спостереження, яке призводить до необхідності, попри найретельнішу критику, враховувати несвідоме почуття провини, - факт, який загадує нові загадки, особливо коли нас все більше і більше охоплює переконання у тому, що несвідоме почуття провинивідіграє у більшості неврозів економічно вирішальну роль і створює найміцнішу перешкоду для одужання. Повертаючись до нашої оціночної шкали, ми повинні сказати: не тільки найглибше, а й найвеличніше у Яможе бути несвідомим.
Таким чином, нам немов демонструється те, що раніше говорилося про свідоме Я,а саме – що воно насамперед є “тілесним Я”.
ІІІ
Я ТА НАД-Я (Я-ІДЕАЛ).
Якби Ябуло лише частиною системи Воно, яка визначається впливом системи сприйняття, тільки представником реального зовнішнього світу в душевній області, все було б просто.
В іншому місці вже пояснювалися мотиви, які наштовхнули нас робити припущення щодо існування декотрої інстанції в Я,яку можна назвати Я-ідеаломабо Над-Я. Ці мотиви цілком правомірні. Те, що ця частина Яне так міцно пов’язана зі свідомістю, є несподіванкою, яка вимагає пояснення.