Факир
Шрифт:
Крстн знову накрило. Ридала уривчасто. Тло здригалося, готове кожно мит розрватися. Усередин бль виробляли тоннами, але куди двати - не знали. його ставало все бльше. Некерований крик заповнив кмнату й шукав шпарини, щоб вирватися. Наближався вибух. Нбито. Непередбачуваний (чи вже н?) фнал...
Крстн неймоврно важко. Це зрозумло всм. Життва катастрофа шматувала й серце, розум. Треба молитися, щоб перше, друге витримали. Бо всяке бува... Ворогу не побажаш.
"Полсменам" теж нелегко. Дивитися на таке. Розкшна богиня, доля яко - сяяти в юптерах чоловчих очей, в одну мить перетворилася на Попелюшку псля полуноч. Миш розбглися.
Сумно бачити це. розумти, наскльки крихке людське щастя. Свт укотре "опустив"... Це вн ум. Не все мед у детективв. А в полсменв - ще бльше... його, ну, того... не-меду...
Крстн, схоже, починала заспокоюватися. Викиди болю припинилися, нби на фабриц - обдня перерва. Чи навть - початок страйку.
– У нас стльки планв... було...
– Хрипти стала ще бльше.
– Мряли. Бачили майбутн в променях слави. Свтово, звсно. У телебзнес накше не можна. Нагороди... Фестивал... Богема... Все! Цього нколи не буде. Вн вистрлив у мо мр... Не розумю... Чому?! Усе ж так добре починалося. Вн кохав мене. Я його. Ну, ревнував трохи. Не без цього. Так ус ж чоловки так. Слп власники. А мен, знате, й подобалося. Ревну, - отже, любить... Дайте сигаретку.
Тейлор швиденько пригостив клацнув запальничкою. Крстн затяглася професйно. Випустила дим. На обличч вималювалось щось схоже на послаблення. Це добре. Бо, стоячи поряд з "фабрикою болю", сам починаш перейматися...
– У нього з спортом не склалося, - повела дал Крстн.
– Але силу вол мав... Дай, Боже, кожному... Не кинувся у випивку чи наркотики. Закачав рукави. Запргся й тягнув. Уперто впевнено. Врив, що досягне... Створив канал. Розкрутив. Хай ще не так, як хотлося б, але вже бльш-менш вдомий. ось тепер... Чому? Навщо цей пострл...
Укотре затягнулася й видихнула. Робила це елегантно й красиво. Палить давно чи просто жноча привабливсть? Богиня, навть ставши людиною, все одно причарову. Чи так бачить ласе чоловче око? Кожна нова затяжка нби повертала жнку до життя. Вгамовувала внутршнй розгардяш. Розкладала все на полиц. Розкидане псля десятибального землетрусу.
– Вн же без батька рс, - продовжила тремтячим голосом.
– Знате, як це... Хлопчику... Хлопчик мусить бачити поряд сильного чоловка. Щоб стати таким же. Альбер усе намагався довести, що вн сильний. нколи перегинав палицю. Це заважало. Сприймали накше. Думали, що вн грубий. Неотесаний. Цинчний. А вн був романтичним. Нжним. Щирим. Коли залицявся (а в мене багато шанувальникв було), таке вигадував... Може, через це й обрала його. Одного разу вн подарував мен велику грашкову панду. Я так мряла про це миле й пухнасте... Звдки вн дзнався, не сказав псля одруження... Чому так? Га?
– Крстн розвернулася.
– Чому? Скажть. Усе йде добре, навть дуже добре, але враз закнчуться... Чому?
На це питання вдповд нхто не знав. У всякому раз серед присутнх. Тому нхто й не вдповв.
Запала тиша. Кожен з "полсменв" на Крстн намагався не дивитися. "Учорашня богиня" докурювала й теж мовчала.
– Тобто няких проблем н у вас, н в чоловка не було?
– Тейлор на "Теодоракса" перетворився остаточно.
– Ну, таких, через як можна накласти на себе руки?
– Н, - розчавила недопалка в попльничц.
– Навпаки. Наше життя ставало кращим. Успшним. Здавалося, що все виходить, усе вдбуваться так, як хочеться. Знате... я багато молилася. За Альбера. За себе. За нас. коли почало майже все вдаватися, подумала, що Господь почув. Але... Не можу поврити... Чому? Чому Альбер так зробив?
– Зброя його?
– "Теодоракс" продовжував працювати.
– Господь з вами, - вдсахнулася Крстн.
– Нколи нчого такого не бачила.
– Звдки ж вона взялася?
– Якби ж я знала...
– А який у нього був настрй?
– Нормальний. Як у мене. Як в усх.
– Про що ви говорили?
– Гм... Цкаве питання.
– Крстн задумалась.
– Про що?
– Знову пауза.
– Звичайн люди. Говорили про звичайн реч. Про вдпочинок (який вн вдаться). Про плани (скльки всього хотлося). Про людей (вони тут рзн збралися). Обговорювали кухню. Природу. Кравиди.
– под на остров.
– Ну, звсно...
– Що ж вн сказав?
– Що хвилються за... мене... Нервував. Його шокувала смерть Лукаса. Гадаю, вона всх шокувала. Це жахливо. Нколи б не подумала, що на цьому райському остров може таке трапитися. Коли обрали його для вдпочинку, радли. Недорого (ус грош ж ми вклали в канал, хотли мцно стати на ноги). Затишно. Зручний час... Але... Як же страшно все це. хали сюди по задоволення, а повернуся з непосильним тягарем... На все життя. - сама. Як у це поврити?..
Сльози знову затяли звичну роботу. Сумна солона вода все прибувала й прибувала, шукаючи, куди б дременути. з нею завжди так... Зверху та вниз. У радсть чи печаль, людська рятвниця. Щем. Сум. Бль. Вони тануть вд серцевого тепла стають "сумною солоною водою". У щем, сум й болю нема цукру... Лише сль...
– А може так бути, що Альбер збанкрутував, а ви про це не знали? на Авг вн хав уже з думкою про самогубство.
– Не думаю, - захитала головою.
– Няких лихих новин. Якби щось трапилося, я б знала. У нього вд мене тамниць не було.
– У чужу душу не влзеш, - нарешт застрибнув до розмови "нспектор Фокс".
– Можна бути з людиною поряд усе життя, а потм таке про не дзнатися... Зовсм випадково.
– Хтозна... може, й так, - стенула плечима Крстн.
– Але я сказала правду.
– Дивться, - мовив Тейлор, - тут цкава сторйка виходить... Зброя. Якби Альбер нчого не планував, пстолета у нього не було б. Не зробив же вн його з ножа та виделки... Та ще й з глушником... Тут усе "професйно". логчно. зброя - вона застосована. Отже, перед цим була дея.
– Стривайте, - закрила рота рукою Крстн.
– Його вбили. А хочуть показати, нби це самогубство. Спочатку мстер Лукас, потм поранення Казандзакса, а тепер - Альбер. Жах. Який жах! Треба звдси ткати.
Зрвалася з мсця й кинулася збирати реч. Безладно. стерично. Божевльно. "Детективи" спокйно дивилися на весь цей хаотичний танок. Вони все розумли...
А Крстн напвдороз зупинилася. Пакет випав з рук. Тло враз ослабло. Нби спустило. Як пробите колесо. Великим цвяхом. Утомлено повернулася на мсце й закрила обличчя руками. Натурниця для шедевру "Розпач". Шкода, що н Тейлор, н Лисиця на мали малярського хисту. Та й не до цього зараз...