Факир
Шрифт:
– Треба поговорити про тебе з кимось з "Коламб Пкчерз", якщо тоб це ще цкаво.
Тон задоволено усмхався й мовчав. Хай усе буде так, як визначено Долею. Пдганяти не варто. Бо все одно зробить по-свому. Як завжди.
Тим часом "фат" звернув у тиху непримтну вуличку, вимощену бруквкою. Усе тут дихало вчним "позавчора". Триповерхов будинки срли старстю. не в змоз приховати навть темна нч.
"Фат" обминув дв проржавл розвалюхи, що знайшли тут останнй спочинок, трохи прохав спинився. Замовк двигун. Погасли фари. Насторожився.
– Що ж, - почав Режисер, - час опустити завсу. Оркестр викона останнй акорд...
– О шостй.
– А зараз?
– Режисер пдсвтив годинника.
– Пв на третю. Устигнеш ще й кави випити... Давай сумку...
Тон перехилився назад не помтив, як у Режисерових руках з'явився пстолет з глушником тим паче - як плавно пшов гачок. Лише вдчув у боц могутнй поштовх водночас - жахливий бль. За мить усе повторилось. Тон повис на сиднн. Режисер вибрався з машини, перебг на протилежний бк, витяг Тон кинув на холодне брудне камння. Так же швидко знову св, рвонув з мсця й кинувся навткача, лишаючи недавнього компаньйона лежати на нмй бруквц ц тихо, старо, забуто Богом вулички, яка продовжувала байдужно спати й дивитись ностальгчн сни. Про часи молодост. Коли все було не так.
Глава . "Перший привт вд "Ункаса"
26 вересня 1993 року, Егейське море, 13 год. 18 хв.
Богдан Лисиця прилетв до Афн учора вранц. Зробив так навмисне ось чому: катер до Авг вдходив сьогодн о 13.00. Заклавши в запас бльше доби, хотв ближче познайомитись з столицею Еллади, де, як усм вдомо, виколисано не одну культурну перлину.
Англйську знав шикарно. Тому майже на вс питання одержував потрбну вдповдь. Чи то там справд так ввчлив та щир люди, чи Лисиц просто щастило - хтозна. Але беззаперечним лишалося одне: псля проведено в Афнах доби знов захотлося жити. Дал. Як живуть звичайн люди. Коли з радстю. Коли з сумом. Коли у щаст. А коли - й попд руки з невдачами. Але - щоб усього в розумних дозах. А не так, як у нього недавно...
Усередин клекотли враження, що надовго залишаться в пам'ят. Особливою яскравстю там вигравав головний архтектурний пам'ятник - ця релквя "золотого вку" античних Афн - ансамбль Акрополя. Храм Афни-Дви Парфенон, невеликий витончений храм Нки Антерос, Храм Ерехтейон з його знаменитими каратидами, Пропле - колонадний вхд до Акрополя... Усе це ще жило в пам'ят, стояло перед очима. Нм свдки розквту вльно людсько думки, ц зруйнован храми, здавалося, вддано обергали бачене в далек античн часи, бажаючи зберегти навколо той романтичний ореол тамничост, що перетворював х на прекрасну генальну легенду. Позбавте будь-яку легенду цього - вона з неба впаде на землю, а Дульснея Тобоська стане звичайнснькою мщанкою...
Так думав, стоячи на палуб блоснжного пасажирського катера "Делавар", вддаляючись вд прейського берега безкрам водяним простором, який утворювали, зливаючись, води Егейського та Середземного морв. Так думав, залишаючи Афни - це привтне тепле мсто, головн кольори якого - лише два. Яскраво-блакитний - колр неба моря та блий - колр мармуру мських будвель... Н, в цьому мст щось таке казкове й незабутн, що мимохть розумш: його недаремно обрали боги... У так хвилини забуваш про все, навть - про те, що, живеш на свт...
Богдан Лисиця мешкав у Кив. цим несказанно пишався. Вн навно вважав, що Кив - найкраще мсто на земл. Хоча, може, це й правда. Бо ж нхто ще не довв ншого. Деяк одногрупники вже
Лисиця мав двокмнатну квартиру на бульвар Ромена Ролана. Вк наближався до меж мж другим третм десятком. Цьогорч одержав диплом Кивського унверситету Шевченка (романо-германська флологя). Аспрант першого року навчання. Ось як усе серйозно. Пднапнеться– стане кандидатом наук. Непоганий варант. Серйозний... А там в доктори закроку...
Богдан - звичайний укранець. Не грший не кращий за решту. От тльки не одружений... Недавно, правда, спробував... Спогади про це боляче впиналися в серце. Й завдавали жахливих мук. Тому гасив навть хн найперш скри. Проте виходило не дуже. Таке "пожежогасння" уже система. Звичка. Ритуал...
Правда, не кожен звичайний укранець хав вдпочивати на острв в Егейському мор. не в кожного звичайного укранця лежав у валз пстолет. Хай буде. Псля шлюбного фаско життя перестало приносити насолоду. Та як жити без НЕ?.. Думки про самогубство надокучливим птаством постйно кружляли довкола... Як не вдганяв, що не робив, а вони вдлтати не поспшали. Навпаки - почали навть вити гнзда...
Старенький двигун, збравши докупи рденьк запаси гордост, з ус сили пхав синьою гладдю блоснжного катера. Просоллий морський скиталець, зовсм недавно вкотре пофарбований, "молодився", нби вдставний офцер з минулого столття, що пам'ятав ще про шпцрутени. старанно пнувся усм догодити.
Богдан стояв на палуб. З насолодою вдихав цлюще повтря. Проглядав англомовний варант "Та Неа". Усе - як скрзь. Економка. Полтика. Трохи й про культуру.
А ось "кримнал". Особливо не вчитувався. Бо втер "мав щось проти". Вн заповзято шарпав нещасний шматок паперу туди-сюди, нби намагався вирвати. Заволодти черговим трофем. Лисиця розвернувся. втер тепер бився йому в спину. Штовхнувши ще клька разв, зрозумв, що марно. Заспоковся. А оч вихопили цкавинку, повз яку пройти не змг.
"Сьогодн вноч, - почав читати, - в готел "Пергамос" пограбовано доньку мльйонера Антонса Димитрадса Пенелопу. Вкрадено вс коштовност. Сума, якою можна хоча б наближено оцнити цей чималенький куш, сяга клькох десяткв мльйонв американських доларв. До справи пдключено кращих детективв. Обцяно царську винагороду. P. S. Цкаво, що робила донька мльйонера з своми коштовностями в готел "Пергамос"?"
"На вулиц Андранопулу знайдено труп невдомого молодого чоловка рокв приблизно двадцяти трьох - двадцяти п'яти. Смерть настала у результат двох вогнепальних поранень. Бля трупа виявлено англомовний напис кров'ю "мстер Чуж Обличчя". Дал наводилися прикмети потерплого звернення про допомогу в з'ясуванн його особи.
– Цкаво.
Богдан склав газету й задивився в даль. Згадалася домвка. Регна. Катастрофа...
– Нудьгуте?
– озвався поряд чоловчий голос.
Богдан повернувся праворуч - голос долинув звдти. Належав вн кремезному високому красенев рокв пд п'ятдесят в окулярах. Той мав пишну, посивлу в багатьох мсцях чорну шевелюру такого ж кольору густ вуса. Одягнений у срий з ледь помтною темною смужкою костюм. Без краватки. Слова вдлунювали щирстю. Тому вдповдь теж прозвучала щиро й привтно: