Факир
Шрифт:
– Якщо тльки це не вище мох сил, - вдповв Тон, а потм, трохи подумавши, додав: - якщо це не стосуться сил надприродних. З ними змагатися - марна рч. Ще жодного разу не програли.
Пенелопа залилася щирим смхом.
– А ви жартвник, - мовила заспоковшись.
– Не хвилюйтесь. Мо бажання н до яких там надприродних сил не ма жодного стосунку. Воно звичайнсньке, як он т придорожн дерева. Хоча...
– Вона на мить замислилась, тручи пальцями обидв скрон.
– Для декого воно видалось саме надприродним.
– Розумю, - закивав Тон, не вдриваючи погляд
– Але ви...
– Пенелопа знову подивилась на Тон, - ви, Едварде, зовсм нший. Вд вас в надйнстю й силою. Н. Силою й надйнстю. Я це зразу вдчула. Дивно... Я всього клька хвилин у вашй машин, але почуваюся, наче з давнм приятелем. Утм, може, я надто романтизую. перше враження не завжди правильне... Я, взагал, - дамочка романтична, знате. Люблю пригоди, авантюри рзн, розграш. Не мислю без цього життя... Хоча...
– вона загасила сигарету, - навщо я все це розповдаю?
– Потм, трохи помовчавши, додала: - Дивно, такого з мною ще не було, щоб вдкривалася абсолютно незнайомй людин. А може, ви - чаклун. Чи ще хтось з т брат?
Тон це розвеселило, вн зайшовся щирим смхом.
– А ви, Пенелопо, цкава людина, - мовив, пересмявшись, - з вами весело й легко... То яке ж ваше бажання, бо ми про нього почали вже забувати?
– Справд, - погодилась двчина й вдчула, що цей мцний вродливий молодик звик дяти ршуче й н перед чим не пасувати.
– Розумте... Тльки не смйтесь. Будь ласка. Коли я хала з Караянсом, мен раптом спало на думку влаштувати невелику забавку. Погратися наввипередки з полцю. Уявляте, усе - наче в крутому бойовику: хвацька гонитва, що забива подих, виття сирен, небезпечн враж, божевльне вищання гальм... Це прекрасно... ...
– сексуально...
Обличчя двчини оточив ледве вловний нмб замряност. Тон не хотв його сполохати жодним звуком. Чи рухом. Тому очкував мовчав, длячи увагу мж привабливою супутницею дорогою.
– Ну то що, - звела оч Пенелопа, - я вам не здаюся божевльною?
Тон лише посмхнувся кутиками вуст мовив:
– Навть не сумнвайтесь, люба мс Пенелопо. Навпаки. Мен навть подобаться. Скажу бльше: я - не менший авантюрист. Плоть вд плот. Тому все чудово розумю.
Сказане (а особливо - останн) мстером Хейвеном (чи, точнше, Дайармдом) - чистснька правда. Вн справд такий. Авантюрист до найменшо клтини могутнього молодого ства.
Почуте двчин сподобалося. Ще б пак! Цей мстер Дайармд справд цкавий привабливий екземпляр. Чудово складена статура, виразне вродливе обличчя, гдне голлвудсько зрки, - що найважливше - спордненсть духу. Майже деал. Оце так випадкова зустрч!
– Мен нчого не лишаться, як сприйняти ваш слова за безумовну згоду.
– Пенелопа дивилася з упевненстю, що бачить перед собою спльника.
– Саме так, - без вагань вдповв хлопець пдморгнув.
– вас не ляка рандеву з полцю, штраф? Не ботесь, що ваше м'я потрапить на сторнки кримнально хронки? вам не страшний можливий скандал, пов'язаний з вашим м'ям та божевльним вчинком? Чи навть - нетривале ув'язнення?
– Аж няк!
– Тон здавалося, що втрапив на правильну стежку,
– Хай хоч тривале!
– Тод знмаю перед вами капелюха й пропоную дружбу. Поки дружбу...
– "Поки"...
– Тон зробив паузу.
– А дал?
– Дал - побачимо.
– Двчина вдвернулася. Дивилася у вкно. Тон зрозумв, що ця тема - табу. Поки табу...
– Тод, - прогоготв Тон, - повний уперед!
– Рзко натиснув на педаль акселератора. "необ'жджений мустанг" узявся радо допомагати вершников. Тепер для хлопця - жодних меж чи кордонв. Навть жодних законв... Вн ухопив Бога за бороду. вдпускати не збирався. Та й вирватися з його мцних рук шанси невелик.
25 вересня 1993 року, Афни, 02 год. 07 хв.
Коли Тон дстався пам'ятника, годинник показував см на третю. Забарився. Як не налягав на ноги, а таки не встиг. Проте кримналу в тому някого. Головне - фнал п'си. Такий, як заплановано. Тамний. Тихий. Результативний. Пенелопа Димитрадс дивиться сни, а коштовност спокйно лежать у сумц. Лишаться останн - подлити заслужений гонорар.
Блий низенький "фат", що виповз з довго шеренги легковикв, вишикуваних лворуч вд пам'ятника, блимнув фарами. Хлопець попростував на сигнал.
– Порядок, Режисере, - втомлено видихнув Тон, кинувши тло на сидння бля водя, а сумку - назад.
"Фат" повол рушив.
Тон вмостився. Повернув голову лворуч, вдкривши рота, щоб сказати. - закляк. За кермом сидв Массмо Раньр. Йота в йоту. Гордий профль "актора" чтко вимальовувався у свтл лхтарв, що несмливо прокрадалось до салону. Тон перевв дух.
– Скльки разв вас бачив, але до цих фокусв няк не звикну. Штукар ви на вс руки. Факр.
– Мстер Хейвен пашв добрим гумором.
– Коли вже Папою Римським нарядитесь?
– Колись... Може... Хтозна.
– Режисер вдповдав, немов вдпускав порц "чогось" нетерплячй черз. "Цьому дав, цьому дав"... Але не забував про дорогу.
– Тльки дивться, щоб вряни рук не цлували. А то почнуть юрмами валити на благословення та сповдь... Погорите оком не зморгнувши. А це мжнародним шкандальом пахтить. Та й незатишним номером у безкоштовних апартаментах з небом у клтинку.
– Тон сказане сподобалось. рот з'днав дугою вуха.
– Тпун тоб на язик, - кинув Режисер, не вдриваючись вд дороги.
– Вщун саморобний.
– Вибачте, якщо вам не до вподоби.
– Забудьмо, - обрвав.
– Ну?
– Повний аншлаг, - почав поспхом Тон.
– Гонорар - тут, - ляснув по сумц.
– Молодець, - стримано посмхнувся Режисер.
– Справжнй талант. Радий, що не помилився в тоб.
– А ви що, не врили?
– Запитав Тон з такою нтонацю, нби "Массмо Раньр" сумнвався у сил земного тяжння. Або одвчнй криголамност бразильського футболу.
Режисер розвв руками, мовляв, "каптулюю". А потм додав: