Фальшивий талісман
Шрифт:
Вони зупинилися біля криниці. Хлопець із “шмайсером” зайняв позицію саме тут — звідси проглядалися вікна з другого боку хати й він міг вільно скосити автоматною чергою людину, яка вистрибнула б з вікна й намагалася втекти через городи. Білявий зупинився біля вхідних дверей, а голова постукав у вікно.
— Хто? — запитала господиня трохи згодом, не розсуваючи фіранки.
— Скажи, Зіно, своєму гостеві, — мовив голова твердо, — аби здався. Бо ми оточили твою хату, й нікуди йому не дітися!
Фіранки ворухнулися ледь-ледь,
— Ламатимемо двері, жінко, адже ж мусите розуміти, що нікуди йому не дітися, для чого ж спротив?
Але хата стояла мовчазна, немов справді нікого в ній не було, і голова засумнівався б у повідомленні цього юнака, якби тільки не автомат, котрий він добровільно здав, і не тремтіння фіранок кілька секунд тому…
Голова відступив на кілька кроків од хати, щоб з розгону вдарити тілом у двері, й тут пролунав перший постріл — голова почув, як щось зачепило його плече, наче огрів хтось дрючком, але по інерції все ж кинув тіло на двері, вони затріщали, та витримали — міцні двері, збиті з товстих соснових дощок.
Підскочив кульгавий хлопець, спробували виламати двері, проте вони не піддавалися. Голова зозла ударив прикладом по замку — певно, засув був погано засунутий, бо після другого удару клямка чи засув відскочили, й двері розчинилися.
Голова вистрілив навмання у сіни, однак ніхто не відповів — хлопець посунув у темряву, та голова схопив його за руку.
— Не лізь, — застеріг, — тут треба обережно…
Він шмигнув у сіни боком, попід стіною, намацав двері до кімнати, ривком розчинив їх і ввірвався всередину — метнувся одразу вбік і зупинився, намагаючись зорієнтуватися в темряві.
Ліворуч побачив двері до кухні, попереду — до другої кімнати, голова навшпиньки кинувся туди, але раптом із двору почулася автоматна черга й мало не одразу вибух гранати.
Гранат “яструбки” не мали, отже, кидав диверсант, голова прикладом висадив віконну раму й вистрибнув на подвір’я.
Харитон, зачувши стукіт у двері, скочив з ліжка й швидко почав одягатися. Він був готовий за дві хвилини. Побачивши у вузьку щілину між фіранками чужих людей, вистрілив і метнувся до вікон, що виходили до саду, але вчасно помітив засідку біля криниці.
А в двері вже тарабанили…
Харитон нечутно поліз на горище. Визирнув у віконечко, вибив його ударом ноги. “Яструбок” дав по ньому чергу, й тоді Харитон кинув у нього гранату. Слідом за вибухом просунув тіло у вузький отвір і зістрибнув на землю. Югнув до саду — за ним починалися городи, а там сам біс не страшний: аби не було засідки в саду.
От і перші дерева — скоріше до них…
Позаду вдарив постріл, Харитон пригнувся і побіг, кривуляючи…
Голова, вистрибнувши з вікна на подвір’я, побачив тінь, що метнулася до саду. Став на коліно й відкрив вогонь з пістолета, але тінь метляла поміж деревами, й важко
— Ех, втече! — розпачливо вигукнув голова й ще раз вистрелив у тінь, що віддалялася.
“Яструбок” побіг навздогін, накульгуючи, але тінь нараз зупинилася, почувся короткий пістолетний постріл, і хлопець упав.
“Федір?.. Невже Федір? — встиг подумати голова, і тут з за клуні вдарило по диверсантові автоматною чергою. — Слава богу, Трохим оклигав!”
Тінь диверсанта зникла, видно, припав до землі або автоматна черга скосила ного. Голова кинувся до саду, але знову клацнув пістолетний постріл, і куля проспівала зовсім близько.
А тінь метнулася до городів…
Від клуні застрекотів “шмайсер”, бив довгою чергою, диверсант нарешті спіткнувся і впав, цього разу в нього точно влучили, бо пістолет мовчав.
Голова побачив, як важко підводиться Федір.
— Обережно, — вигукнув, — обережно, Федю, бо він, може, недобитий.
Та хлопець побіг, не кривуляючи, — диверсант мовчав, і голова рвонув слідом за Федором.
Диверсант лежав горілиць за кілька кроків до рятівних соняшників, відкинув правицю, міцно стискаючи парабелум, немов хотів ще боронитися. Голова ледь розтиснув йому пальці, віддав пістолет Федорові.
— Готовий! — мовив, і лише тепер перевів дух. — Готовий! — вигукнув голосно.
— Ми прикінчили його! — загорлав нараз Федір, підкинув Карабін і вигукнув радісно: — Наша перемога!
— Трохим? — обернувся голова до темної постаті, що наближалася. Але побачив того дивного хлопця, який повідомив про диверсанта, — хлопець ішов, тримаючи автомат в опущеній руці.
— Де Трохим? — запитав голова, проте одразу зрозумів недоречність свого запитання. — Невже?..
— Він кинув у Трохима гранату… — сказав Юрко й подав “шмайсера” голові.
— І ти?..
— Я вчинив, як хотів.
— Спасибі! — Голова не взяв автомат. Нараз заметушився. — Давай перенесемо його до хати. А ти, Федю, біжи й подивись, щоб жінка не втекла. Семенюкова.
Мірошниця і не думала тікати: сиділа вдягнута й навіть зачесана й визивно дивилася, як до хати заносять труп диверсанта. Поклали тіло на підлогу, й голова обернувся до жінки.
— Догралася? — запитав коротко.
— І чого чіпляєтесь до жінки? — засокорила мірошниця. — Я тут при чому? Чоловік приїде, в нього й питайте, а я знати нічого не знаю. Ходять тут усякі…
— Всякі… — сумно мовив голова. — Сиди тут, — гримнув, — бо стрелю.
— Я тобі стрелю!
— Заарештована ти, — насварився пістолетом голова й вийшов надвір.
Федір стояв над Трохимом і дивився на нього з жахом. Граната вибухнула зовсім поруч і спотворила хлопцеві обличчя.
— Ну, — суворо мовив голова, — таке наше життя. Ніхто не знає, що чекає на нього…