Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Ролiнг Дж. К.

– Дін?

– Це ти! Якщо вони з’ясують, кого піймали!.. Це хапуни, вони шукають таких, як ми, школярів і видають їх за гроші...

– Непоганий улов для одного вечора, - почулося Ґрейбекове гарчання. Повз Гаррі прогупали підбиті цвяхами черевики, а в наметі знову щось загуркотіло.
– Бруднокровка, ґоблін-утікач і три прогульники. Скабіоре, ти вже перевірив їхні прізвища у списку?
– проревів він.

– Ага. Нема там Вернона Дадлі, Ґрейбек.

– Цікаво, - вишкірився Ґрейбек.
– Це цікаво.

Він присів біля Гаррі,

і той побачив крізь вузесенькі щілинки між набряклими повіками поросле сплутаною сірою бородою та вусами обличчя з гострющими жовтими зубами й виразками в кутках рота. Ґрейбек смердів, як і тоді, на верхівці вежі, коли загинув Дамблдор: брудом, потом і кров’ю.

– То, значить, тебе не шукають, Верноне? Чи ти в цьому списку під іншим прізвищем? У якому гуртожитку ти був у Гоґвортсі?

– У Слизерині, - машинально відповів Гаррі.

– От кумедія, вони всі думають, що нам це подобається чути, - вишкірився Скабіор, що стояв у тіні.
– Але ніхто й гадки не має, де там вітальня.

– У підвалі, - чітко відповів Гаррі.
– Заходити крізь стіну. Там повно черепів і всякого такого, а ще вона під озером, тому там зелене світло.

На мить запала тиша.

– Ну-ну, здається, ми справді вловили пацана зі Слизерину, - буркнув Скабіор.
– Радій, Верноне, бо слизеринців серед бруднокровців небагато. А хто твій батько?

– Працює в міністерстві, - збрехав Гаррі. Він знав, що достатньо найменшої перевірки - і вся його шита білими нитками історія розсиплеться, та, з іншого боку, ця гра й так триватиме лише доти, доки його обличчя знову не стане нормальне.
– У відділі магічних нещасних випадків і катастроф.

– Знаєш, Ґрейбек, - озвався Скабіор.
– Здається, там є якийсь Дадлі.

Гаррі затамував подих. Може, завдяки такому щасливому збігу вони якось викрутяться?

– Ну-ну, - буркнув Ґрейбек, і Гаррі відчув у цьому бездушному голосі ледь помітну нотку стурбованості. Він зрозумів, що Ґрейбек боїться, чи не напав він на сина міністерського працівника. Серце в Гаррі ледь не вискакувало з грудей, обв’язаних мотузками. Він би не здивувався, якби довідався, що Ґрейбек це бачить.
– Якщо ти кажеш правду, почваро, то тобі нічого боятися відвідин міністерства. Думаю, твій батько ще нагороду нам покладе за те, що забрали тебе звідси.

– Але, - почав було Гаррі, в горлі якого пересохло, - якщо ви нас...

– Гей!
– покликав хтось з намету.
– Ґрейбек, дивися, що тут!

Темна постать поспішала до них, і Гаррі побачив у світлі чарівних паличок відблиск срібла. Вони знайшли Ґрифіндорів меч.

– Ду-у-уже гарно, - прицмокнув язиком Ґрейбек, забираючи меч у напарника.
– Справді дуже гарно. Здається, ґоблінської роботи. Де взяли?

– Це батьків, - збрехав Гаррі, покладаючи всю надію на те, що в темряві Ґрейбек не побачить імені, викарбуваного під самим руків’ям.
– Ми позичили, щоб дрова рубати...

– Стривай, Ґрейбек! Глянь ось, у «Віщуні»!

Коли Скабіор

це вигукнув, шрам Гаррі, що неприродно розтягся на розпухлому лобі, дико запалав. Набагато чіткіше, ніж усе те, що було навколо нього, Гаррі побачив височенну будівлю - похмуру фортецю, чорну й непривабливу. Волдемортові думки зненацька знову стали виразні й гострі, як бритва. Він линув до цієї велетенської споруди, відчуваючи спокійну радість мети...

Так близько... так близько...

Величезним напруженням волі Гаррі заблокував свідомість від Волдемортових думок, і повернувся в темряву, де сидів, прив’язаний до Рона, Герміони, Діна й Ґрипхука, і прислухався до Ґрейбека і Скабіора.

– «Герміона Ґрейнджер»,– читав Скабіор, – «бруднокровка, котра, як відомо, тиняється разом з Гаррі Поттером».

Шрам палав у тиші, але він зробив неймовірне зусилля, щоб залишитися тут і не зісковзнути у Волдемортову свідомість. Почув, як зарипіли Ґрейбекові черевики, коли той присів навпочіпки біля Герміони.

– А знаєш, симпатюля, хтось на цій фотці дуже на тебе схожий.

– Це не я! Не я!

Нажаханий Герміонин крик був немовби підтвердженням цього факту.

– «...котра, як відомо, тиняється з Гаррі Поттером»,– неголосно повторив Ґрейбек.

Усі довкола завмерли. Шрам несамовито болів, та Гаррі з останніх сил чинив опір Волдемортовим думкам. Ще ніколи не було так важливо залишатися самим собою.

– Ну, це вже інша справа, скажи?
– прошепотів Ґрейбек. Усі мовчали. Гаррі відчув, як завмерла в очікуванні зграя хапунів, як затремтіла Герміонина рука. Ґрейбек розігнувся й ступив кілька кроків до того місця, де сидів Гаррі, знову нахилився й уважно придивився до безформних рис його обличчя.

– А що це в тебе на лобі, Верноне?
– м’яко запитав він, війнувши на Гаррі смородом з рота, і притис брудного пальця до розтягнутого шраму.

– Не торкайся!
– крикнув Гаррі, не в змозі втриматися. Боявся, що його зараз знудить від болю.

– Поттер, ти ж начебто носив окуляри?
– видихнув Ґрейбек.

– Я знайшов окуляри!
– вигукнув якийсь хапун, що ховався позаду.
– У наметі були окуляри, Ґрейбек, зараз...

І за кілька секунд Гаррі нап’яли на носа окуляри. Хапуни підступили ближче, придивляючись.

– Це він!
– проскрипів Ґрейбек.
– Ми вловили Поттера!

Вони аж відсахнулися на кілька кроків, приголомшені тим, що зробили. Гаррі боровся, щоб зберегти свою присутність у розколотій болем голові, і не придумав, що й сказати. Фрагменти видінь проривалися на поверхню свідомості...

...він линув навколо високих мурів чорної фортеці...

Ні, він був Гаррі, зв’язаний, обеззброєний, і в смертельній небезпеці...

...дивився вгору, на найвище вікно найвищої вежі...