Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Ролiнг Дж. К.

– Ну, Драко?
– запитав пожадливо Луціус Мелфой.
– Це він? Гаррі Поттер?

– Я не... я точно не скажу, - вагався Драко. Він тримався віддалеки від Ґрейбека і, здається, боявся дивитись на Гаррі так само, як Гаррі на нього.

– Та придивися уважніше! Підійди ближче!

Гаррі ще не чув, щоб Луціус Мелфой так хвилювався.

– Драко, якщо саме ми передамо Поттера Темному Лордові, то нам усе буде проба...

– Думаю, ви ще не забули, містере Мелфой, хто саме його вловив?
– погрозливо гаркнув Ґрейбек.

–

Авжеж ні, авжеж ні!
– нетерпляче відмахнувся Луціус. Він сам підійшов до Гаррі, і став так близько, що навіть з-під набряклих повік Гаррі бачив кожнісіньку рисочку його зазвичай апатичного блідого обличчя. Лице Гаррі нагадувало якусь розбухлу маску, і він почувався так, наче визирав з клітки.

– Що ви з ним зробили?
– запитав у Ґрейбека Луціус.
– Чого він у такому стані?

– Та то не ми.

– Схоже на жалюче закляття, - визначив Луціус.

Його сірі очі придивилися до чола Гаррі.

– Тут щось є, - прошепотів він, - може, й шрам, але дуже розтягнутий... Драко, підійди й придивися уважно! Що скажеш?

Гаррі побачив обличчя Драко поруч з батьковим. Вони були надзвичайно схожі, тільки, на відміну від схвильованого батька, Драко дивився на все неохоче, навіть з острахом.

– Не знаю, - відповів він і пішов до каміна, де стояла, спостерігаючи, його мати.

– Нам треба знати напевне, Луціусе, - сказала Нарциса чоловікові своїм холодним чистим голосом.
– Пересвідчитися на сто відсотків, що це Поттер, перш ніж викликати Темного Лорда... Вони кажуть, що це його, - уважно придивилась вона до тернової чарівної палички, - але щось вона мені не схожа на ту, про яку розповідав Олівандер... Якщо ми помилимося, якщо даремно викличемо Темного Лорда... пам’ятаєш, що він зробив з Роулом і Дологовим?

– А як бути з бруднокровкою?
– прогарчав Ґрейбек. Гаррі ледь не впав, коли хапуни знову змусили їх розвернутися, щоб світло падало на Герміону.

– Стривайте, - різко озвалася Нарциса.
– Так... так, вона була з Поттером у мадам Малкін! Я бачила її фото у «Віщуні»! Подивися, Драко, чи це не Ґрейнджер?

– Я... може... так.

– А це той малий Візлі!
– вигукнув Луціус, обходячи зв’язаних бранців, щоб стати перед Роном.
– Це вони, Поттерові друзі... Драко, глянь на нього, чи це не син Артура Візлі, як там його звуть?..

– Ага, - знову буркнув Драко, стоячи спиною до полонених.
– Можливо.

За спиною в Гаррі відчинилися двері. Заговорила жінка, і від звуку її голосу Гаррі стало ще страшніше.

– Що таке? Що сталося, Циссі?

Белатриса Лестранж поволі обійшла полонених і зупинилася справа від Гаррі, дивлячись на Герміону з-під важких повік.

– І справді, - неголосно промовила вона, - це та дівчина-бруднокровка? Це Ґрейнджер?

– Так-так, це Ґрейнджер!
– вигукнув Луціус.
– А біля неї, ми думаємо, Поттер! Поттер зі своїми друзями, яких ми нарешті впіймали!

– Поттер?
– охнула Белатриса й відступила на крок, щоб краще

його роздивитися.
– Ти певний? Тоді негайно треба повідомити Темного Лорда!

Вона засукала лівий рукав. Гаррі побачив у неї на руці Чорну мітку й зрозумів, що зараз вона її торкнеться, викликаючи свого любого хазяїна...

– Я вже сам збирався його викликати!
– вигукнув Луціус і схопив Белатрису за руку, не даючи їй торкнутися мітки.
– Я сам його викличу, Бело. Поттера привели в мій дім, тому саме я вповноважений...

– Ти вповноважений!
– глузливо перекривила Белатриса, вириваючи руку з його лещат.
– Ти втратив усі повноваження, Луціусе, коли загубив свою чарівну паличку! Та як ти смієш! Забери свої лапи!

– Ти до цього не причетна, це ж не ти впіймала хлопця...

– Я прошу вибачити, містере Мелфой, - втрутився Ґрейбек, - але це ми впіймали Поттера і ми претендуємо на гроші...

– Гроші!
– засміялася Белатриса, що виривалася від сестриного чоловіка, а вільною рукою намацувала в кишені чарівну паличку.
– Забирай свої гроші, смердючий стерв’ятник, навіщо мені ті гроші? Мені б тільки удостоїтися його... його...

Вона раптом перестала пручатися, її темні очі втупилися в щось таке, чого не бачив Гаррі. Радіючи її капітуляції, Луціус відштовхнув її руку й закотив рукав собі...

– СТІЙ!
– верескнула Белатриса.
– Не торкайся, нам усім кінець, якщо Темний Лорд повернеться зараз!

Луціус заціпенів, тримаючи вказівний палець біля самісінької мітки. Белатриса вийшла з вузького поля зору Гаррі.

– Що це таке?
– почув він її голос.

– Меч, - прокректав хтось із хапунів.

– Дай сюди.

– Він же не ваш, місіс, це мій, це я його знайшов.

Бахнуло. Спалахнуло червоне світло. Гаррі збагнув, що того хапуна приголомшено. Його напарники обурено заревли, а Скабіор вихопив чарівну паличку.

– З чим ти граєшся, жінко?

– Закляктус!– верещала вона. – Закляктус!

Вони не могли з нею впоратися, хоч їх було четверо, а вона одна. Гаррі знав, що ця відьма наділена надзвичайною майстерністю, і не має жодної крихти сумління. Хапуни попадали, де стояли - всі, крім Ґрейбека, бо того нагнуло навколішки, з розпростертими руками. Краєм ока Гаррі бачив, як Белатриса з восковим обличчям нависла над вовкулакою, міцно стискаючи Ґрифіндорів меч.

– Де ти взяв цей меч?
– прошепотіла вона Ґрейбекові, забираючи чарівну паличку з його безвольної руки.

– Та як ти смієш?
– прохрипів він, змушений на неї витріщатися й не маючи змоги рухати нічим, крім рота. Вишкірив гострющі зуби.
– Пусти мене, жінко!

– Де ти знайшов цей меч?
– повторила вона, погрозливо махнувши ним перед самим його носом.
– Снейп поклав його в мій сейф у «Ґрінґотсі»!

– Він був у їхньому наметі, - проскрипів Ґрейбек.
– Кажу тобі, пусти!