Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Рон саме намагався роз’явитися без чарівної палички.
– Звідси немає виходу, Роне, - сказала Луна, що спостерігала за його марними зусиллями.
– З цього підвалу неможливо втекти. Я спочатку теж намагалася. Містер Олівандер сидить тут уже довго і перепробував усе, що міг.
Герміона знову закричала. Її крик пронизав Гаррі, завдавши просто фізичного болю. Не зважаючи на люте сіпання шраму, він теж почав бігати підвалом, обмацуючи невідомо навіщо стіни й відчуваючи в глибині душі, що все
– Що ви ще взяли, що? ВІДПОВІДАЙ! КРУЦІО! Герміонині крики луною відбивалися від стін нагорі, Рон у підвалі ледь не ридав, гатячи в стіни кулаками, а Гаррі в цілковитому відчаї схопив Геґрідів капшучок, що висів у нього на шиї, й понишпорив у ньому. Витяг Дамблдорів снич і потрусив, сподіваючись невідь-чого, однак нічого так і не сталося. Помахав поламаними половинками чарівної палички з феніксовою пір’їною, але ті не подавали ознак життя. На підлогу впав уламок дзеркальця, і Гаррі побачив, як заіскрилося в ньому щось яскраво-блакитним блиском... З дзеркальця дивилося Дамблдорове око.
– Допоможіть нам!
– заволав він у шаленому відчаї.
– Ми в підвалі Мелфоєвого маєтку, допоможіть нам!
Око кліпнуло й щезло.
Гаррі вже сумнівався, що воно й справді там було. Покрутив уламок дзеркальця в руках, одначе крім стін та стелі їхньої в’язниці там нічого не віддзеркалювалось. Герміона кричала нагорі ще страшніше, а Рон горлав поруч з ним:
– ГЕРМІОНО! ГЕРМІОНО!
– Як ви залізли в мій сейф?
– почули вони Белатрисин крик.
– Вам допоміг той бридкий малий ґоблін у підвалі?
– Ми його сьогодні вперше побачили!
– ридала Герміона.
– Ми не були у вашому сейфі... цей меч не справжній! Це копія, це лише копія!
– Копія?
– засичала Белатриса.
– Так я й повірила!
– Це легко перевірити!
– почувся голос Луціуса.
– Драко, приведи ґобліна, він нам скаже, справжній це меч чи ні!
Гаррі метнувся через увесь підвал туди, де на підлозі лежав зіщулений Ґрипхук, і зашепотів у гостре його вухо:
– Ґрипхук, скажи їм, що меч підроблений, вони не повинні знати, що він справжній. Ґрипхук, будь ласка...
Він почув на сходах до підвалу кроки. Наступної миті з-за дверей долинув тремтячий голос Драко.
– Усім відійти. Стати біля задньої стіни. Нічого не робити, бо я вас повбиваю!
Вони так і зробили. Коли забряжчав замок у дверях, Рон клацнув світлогасником, світло знову сховалося в кишеню і в підвалі стало темно. Двері відчинилися. Мелфой, тримаючи перед собою чарівну паличку, зайшов у підвал, блідий і рішучий. Схопив за руку маленького ґобліна й поволік за собою. Двері, грюкнувши, зачинились, і в ту ж мить у підвалі щось голосно ляснуло.
Рон клацнув світлогасником. Три світляні кульки знову вилетіли з його кишені, освітивши ельфа-домовика
– ДОБ...
Гаррі вдарив Рона по руці, щоб замовк, але Рона й самого вже до смерті налякала його помилка. Над головою в них протупали кроки. Це Драко тяг Ґрипхука до Белатриси.
Величезні, як тенісні м’ячики, очі Добі були широко розплющені. Він тремтів з ніг до кінчиків вух. Ельф повернувся в будинок колишніх своїх хазяїв і було видно, що це його смертельно налякало.
– Гаррі Поттере, - пискнув він тремтячим голосочком.
– Добі прийшов тебе рятувати.
– Але як ти?..
Жахливий крик заглушив слова Гаррі. Це знову катували Герміону. Він вирішив говорити про головне.
– Ти можеш роз’явитися з цього підвалу?
– запитав він Добі, а той кивнув головою, аж вуха ляснули.
– І можеш брати з собою людей? Добі знову кивнув.
– Добре... Добі, візьми Луну, Діна, містера Олівандера, і переправ їх... переправ до...
– Білла й Флер, - підказав Рон.
– Котедж «Мушля» на околицях Тинворта!
Ельф кивнув утретє.
– А тоді повертайся, - звелів Гаррі.
– Ти зумієш це зробити, Добі?
– Звичайно, Гаррі Поттере, - прошепотів маленький ельф. Він побіг до ледь притомного містера Олівандера, схопив однією долонькою майстра чарівних паличок за руку, а другу простяг Луні й Дінові, однак ті не зрушили з місця.
– Гаррі, ми хочемо тобі допомогти!
– прошепотіла Луна.
– Ми не можемо тебе покинути, - підтримав її Дін.
– Та швидше ви! Побачимося в Білла й Флер.
Не встиг Гаррі договорити, як його шрам заболів ще нестерпніше, ніж досі. Кілька секунд він бачив перед собою не майстра чарівних паличок, а іншого чоловіка, що був такий самий старий і худющий, лише він зневажливо реготав.
– То вбий мене, Волдеморте, я прагну смерті! Та моя смерть не принесе тобі того, що ти шукаєш... ти ще так багато неспроможний зрозуміти...
Він відчув Волдемортову лють, але знову закричала Герміона, тож він заблокував мозок і повернувся в підвал, до всіх жахіть його теперішнього стану.
– Швидше!
– благально крикнув до Луни й Діна.
– Тікайте! Ми прибудемо одразу за вами! Тікайте!
Вони схопилися за простягнуту ельфову руку.
Знову голосно ляснуло - і Добі, Луна, Дін та Олівандер зникли.
– Що це було?
– крикнув у них над головами Луціус Мелфой.
– Ви чули? Що за шум був у підвалі?
Гаррі й Рон перезирнулися.
– Драко... ні, поклич Червохвоста! Хай піде й перевірить!
У кімнаті нагорі пролунали кроки і все затихло. Гаррі знав, що там, у вітальні, прислухаються, чи не долинуть нові звуки з підвалу.