Гарячий шоколад із запахом ванілі
Шрифт:
«Не хочу зупинятись; ні, не зараз…
Я колись читала, що хлопцям подобається, коли дівчата проводять пальцем по обтічній їхніх вух. То що, спробувати?»
Тільки-но я випробовую пораду, як Фелікс, перекотивши мене на себе, змусив одну мою ногу влаштуватись трохи нижче його паху, а іншу – обхопити його ногу.
«Боже, як же це приємно: бути з хлопцем, із котрим хочеш бути.
– Чому ти не дозволила Дані тебе поцілувати на вечірці?
«Блін, Фелікс, ти впевнений, що в цій ситуації, це питання доречне?»
– Я не хотіла мати поцілунок з ним; не хотіла, щоб мій перший у житті поцілунок був із цією людиною.
– Ти раніше ні з ким не цілувалась?
– Ні. А ти? В тебе, мабуть, було безліч дівок?
– Я виглядаю як шлюха чи з чого такі висновки?
– Ні, просто ти ласенький шматочок для дівчат.
«Ну й навіщо я це сказала?»
– Оу, ні. У мене був лише один поцілунок у житті. Дівчинку звали Анна; нам було по дев’ять, і нам стало цікаво, чому дорослі так люблять цілуватися.
– Ну і як? Ти, мабуть, цей поцілунок запам’ятав на все життя?
– Якщо чесно – ні. Ми з Анною тоді так і не зрозуміли, чому люди так люблять цим займатись.
Я бачу, що Антоші не лежиться спокійно на місці і він починає помітно нервувати.
– Принцеса, вибач, мені треба відійти.
Обережно переклавши мене на спину, юнак встає та виходить за двері.
«Ну чому він пішов? Усе ж було так добре. Йому щось не сподобалось? Він не хотів цього, так?»
Я не можу спокійно лежати, тому сідаю, повернувшись спиною до стіни.
«Ось і Антоша повернувся.»
Мовчить, лише п’є щось із чашки. Сідає на ліжко та пропонує напій мені.
– Що це? – запитую я. – Споїти мене вирішив?
– Так, гарячим шоколадом.
«Я вдихаю запах напою і розумію, що це наш із Феліксом запах.»
– Тут що ваніль?
– Так, точніше – ванільний цукор. Смачно?
– Дуже, дякую.
Антоша також робить ковток, ставить чашку на тумбочку та підсувається до мене.
– Ти хотіла б мати свій перший поцілунок зі мною?
«Так! Звісно ж хочу! Ох, треба заспокоїтись
– Так.
«Оу, ну так. Це дійсно розумна відповідь…»
Антоша лише мить дивиться мені у вічі, а потім наближається і ледь-ледь торкається моїх губ своїми.
«Боже, так! Єхууу! Як я хотіла цього! Це просто прекрасно…»
Поступово хлопець придає напору; а згодом, починає прикушувати мою нижню губу.
«Мені знову треба діти десь руки.»
Я повільно і обережно обхвачую руками шию юнака, боячись злякати його своїми діями. Антоша відкриває мої вуста за допомогою свого язика.
«Я відчуваю на губах смак шоколаду і ванілі: наш із Феліксом смак, один на двох.»
Від сорому я постійно хочу кудись діти свій язик, проте хлопець все одно знаходить його і переплітає зі своїм.
« Феєрверки.Саме з ними в мене зараз асоціюється наш із Феліксом поцілунок: коли по тілу, зі саженною швидкістю, проносяться мільйони частинок електричного заряду; коли настільки забуваєшся, що не в змозі нормально дихати; коли повністю напружуєшся від нескінченної насолоди. Так, я точно знаю, що цей поцілунок запам’ятаю на все життя.»
Коли ми з Антошею припинили наші поцілунки, я побачила, що його обличчя якесь… збентежене?
– Цей поцілунок нічого не змінює, так? Ми ж все одно залишимо наші відносини «брат – сестра»? – запитує хлопець.
«Що? Що він тільки-но сказав? То цей поцілунок нічого не значить, так? Фелікс, блін, ти ж обіцяв Адаму, що не завдаси мені болю. Ну от, зараз, я розревусь прямо тобі в обличчя.»
– Синку, ви вже прокинулись? Можете йти до нас: сніданок уже готовий, – наче крізь сон, я чую голос матері юнака.
– Так, мам; ми зараз прийдемо, – відповідає Антон, а потім звертається до мене. – Ну то що, щодо наших відносин?
– Так, звісно, цей поцілунок нічого не змінює.
«Блін, я зараз точно заплачу, якщо він не піде.»
– Можеш вийти, доки я переодягнусь?
– Добре; як завершиш, приходь до нас на кухню.
«Ні, я не хочу такого спілкування! Не хочу!»