Година бика
Шрифт:
Невдовзі після побачення з Родіс Вір Норін з’явився до фізико-математичного інституту — найбільшого в столиці, який увібрав майже всіх здібних учених планети. Інженер Таель попередив Вір Норіна, що в тутешній “майстерні” він може говорити вільніше, ніж в інших. Інженер надавав великого значення майбутній розмові.
Присутні розташувались у строгому порядку наукової ієрархії. Попереду, ближче до головуючої групи, посідали знамениті вчені-можновладці. У багатьох на грудях блищали особливі знаки: фіолетова куля планети Ян-Ях, обвита золотою змією.
Позаду маститих і заслужених недбало розсілися представники середнього прошарку, а в кінці зали тіснилася молодь. Цих пустили сюди в обмеженій
Вір Норін достатньо вивчив учений світ Торманса і знав, як послідовно проводився в ньому розподіл привілеїв, починаючи від розмірів житла і грошової оплати й кінчаючи одержанням особливо якісних, нефальсифікованих і свіжих продуктів зі складів, які постачали самих “Змієносців”. Мабуть, з усіх безглуздостей суспільства Ян-Ях Вір Норіна найбільше дивувало, як могли продавати себе найрозумніші голови планети. Очевидно, в усьому іншому, крім їхньої вузької професії, вони зовсім не були могутніми, ці талановиті обивателі.
Зрештою, багато вчених усвідомлювало це. Більшість їх поводилась бундючно й зухвало — саме так здебільшого поводяться люди, що приховують комплекс неповноцінності.
— Нам відомо про ваш виступ у медико-біологічному інституті, — сказав голоза зборів, суворий і жовчний чоловік, — але там ви утримались від оцінки науки Торманса. Ми розуміємо делікатність людей Землі, але тут ви можете говорити вільно й оцінити нашу науку так, як вона цього справді заслуговує.
— Я знову скажу, що знаю надто мало для того, щоб охопити суму пізнання і порівняти її. Тому сказане мною треба розглядати лише як дуже загальне й поверхове враження. Чи правильна думка, що склалась у нас, прибульців із Землі? Мені неодноразово доводилося тут чути, що точна наука береться розв’язати усі проблеми людства Ян-Ях.
— Хіба у вас, підкорювачів космосу, не так? — запитав голова.
Вір Норін похитав головою.
— Навіть якщо не вимагати істин, заснованих на несуперечливих фактах, наука навіть у власному розвитку необ’єктивна, непостійна й не настільки точна, щоб узяти на себе всебічне моделювання суспільства. Один із знаменитих учених Землі ще в давні часи, лорд Рейлі, сформулював дуже точно: “Я не думаю, щоб учений мав більше прав вважати себе пророком, ніж інші освічені люди. В глибині душі він знає, що під побудованими ним теоріями лежать протиріччя, які йому не під силу розв’язати. Вищі загадки буття, якщо вони взагалі збагненні для людського розуму, вимагають іншого озброєння, аніж лише розрахунок і експеримент…”
— Яка ганебна безпомічність! Тільки й лишилося закликати на допомогу божество, — пролунав різкий голос.
Вір Норін обернувся у бік невидимого скептика.
— Основне правило нашої психології приписує шукати в собі самому те, що припускаєте в інших. Ідея про суперістоти, яку так важно знищити, живе в вас. Боги, супергерої, суперучені…
Земний фізик, про якого я згадав, мав на увазі величезні внутрішні сили людської психіки, її вроджену здатність виправляти дисторсію світу, яка виникає при спотворенні природних законів, від обмеженості пізнання. Він мав на увазі необхідність доповнити метод зовнішнього дослідження, колись характерний для науки Заходу нашої планети, інтроспективним методом Сходу Землі, якраз покладаючись тільки на власні сили людського розуму.
— Це роки безрезультатних роздумів, — заперечили Вір Норіну з дальнього кутка аудиторії, — ми не маємо ні часу, ні засобів. Уряд не дає нам великих грошей, а ви дивитесь на нашу бідність з вашої багатої планети.
— Бідність і багатство в пізнанні відносні, — заперечив астронавігатор, — у вас на Землі все починається з питання: яка користь людині від найвіддаленіших наслідків, від найменших витрат духовних і матеріальних сил.
Перш ніж навчитися нести чужий тягар, ми вчимось, як не примножувати цей тягар. Стараємося, щоб жодна наша дія не примножувала всепланетної скорботи, осягаючи діалектику життя, набагато складнішу й важчу, ніж усі головоломні задачі творців наукових теорій і нових шляхів мистецтва.
Що найважче в житті — то це сама людина, бо вона вийшла з дикої природи не призначеною до того життя, яке вона мусить вести по силі своєї думки й благородства почуттів.
Всепроникної культури, гармонії між діяльністю і поведінкою, між професією і мораллю у вас іще немає навіть на самій верхівці культури Ян-Ях, якою вважається тут фізико-математична наука…
— А у вас на Землі не вважається?
— Ні. Вершина, куди сходяться у фокусі всі системи пізнання, у нас історія.
Знову підвівся голова зібрання:
— Наша бесіда пішла в напрямку, який навряд чи цікавий для цвіту вченості Ян-Ях, який тут зібрався.
Вір Норін побачив, що його не зрозуміли.
— Краще познайомте нас із земними уявленнями про устрій всесвіту, — запропонував чоловік з орденом “Змії і Планети” і великими зеленими лінзами над очима.
Вір Норін підкорився бажанню своїх слухачів.
Він розповів про спірально-гелікоїдальну структуру всесвіту, про світи Шакті й Тамаса, про складні поверхні силових полів у космосі, які підкоряються закону п’ятиосних еліпсоїдних структур, про трояку природу хвиль розвитку — великих і малих, про спірально-асиметричну теорію ймовірностей, замість усталеної в науці Ян-Ях лінійно-електричної, яка не дозволяє обійтися без вищої істоти. Вір Норін говорив про перемогу над простором і часом після розкриття загадок граничних мас зірок, здавна відомих ученим Ян-Ях, як і землянам: величин Чандрасекара і Шварцшильда, а головне, після виправлення помилки діаграми Крускала, коли закінчились уявлення про антисвіт як абсолютно симетричний нашому світу. Насправді між Тамасом і Шакті є асиметрія гелікоїдального зрушення, і вибух квазарів не обов’язково відображає колапс зірок у Тамасі.
Найважче було подолати уявлення про замкнутість всесвіту в собі, в колі часу, який замикається на собі і який вічно, безконечно існує. Математичні формулювання, на зразок перетворення Лоренца, не допомогли, а лише заплутали питання, не даючи думці людини перебороти всі ці “замкнуті на собі” системи, сфери, кола часів, які були лише відображенням досвіду безвиході. Лише коли людина змогла подолати інфернальні кола й зрозуміла, що немає замкнутості, а є розгорнутий у безконечність гелікоїд, тоді вона, за словом, індійського мудреця, розкрила свої лебедині крила понад бурхливим бігом часів над сапфірним озером вічності.