Година бика
Шрифт:
— Ви самі собі суперечите, посланцю Землі! — сказав хтось, витягуючи тонку шию, на якій сиділа велика голова з плоским обличчям і злими вузенькими, наче щілини, очима. — То природа надто нещадна, граючи з нами у жорстоку гру еволюції, то людина, віддаляючись від природи, робить непоправну помилку. Де ж істина? І де сатанинський шлях?
— Діалектично: і в тому і в іншому. Доки природа тримає нас у безвиході інферно, водночас піднімаючи з нього еволюцією, вона йде сатанинським шляхом безжалісної жорстокості. І коли ми закликаємо до повернення в природу, до всіх її чудових принад краси і брехливої свободи, ми забуваємо, що під кожною, чуєте, кожною, квіткою ховається змія. І ми робимося служителями Сатани, якщо користуватися цим давнім образом. Але, впадаючи в іншу крайність, ми забуваємо, що людина — частина природи. Вона
— Чудово сказано! — вигукнув перший оратор.
— Нехай дарують мені колеги, вчені Ян-Ях, якщо я не зумів передати мудрість Землі, об’єднану з величезним знанням Великого Кільця Галактики. Врешті я всього-на-всього астронавігатор. Лише відсутність інших, достойніших людей примушує мене говорити перед вами. Не подумайте, що я сповнений гордістю за незмірно більший кругозір науки нашого світу. Я схиляюся перед героїчним прагненням до пізнання на одинокій, відрізаній від усіх планеті. Кожен ваш крок важчий від нашого й тому цінніший, але тільки за однієї абсолютної умови: якщо він спрямований на зменшення страждань людства Ян-Ях, на підйом з інферно. Такий у нас єдиний критерій цінності науки.
Вір Норін низько вклонився присутнім, а ті мовчали, чи то приголомшені, чи обурені.
Заступник директора інституту подякував Вір Норіну і сказав, що, можливо, земна мудрість велика, але він з нею не згоден. Необхідно продовжити дискусію, яка є дуже важливою.
— Я теж не погоджуся з вами, — усміхнувсь астронавігатор, — дотримуючись земної мудрості. Колись і в нас на землі проводилось багато дискусій з мільйонів питань, видавались мільйони книжок, у яких люди сперечались із своїми супротивниками. Врешті ми заплуталися в тонкощах семантики і силогізмів, у хащах мільйонів філософських визначень речей і процесів, складної в’язі математичних досліджень. У літературі йшов аналогічний процес нагромадження вишуканих словесних вивертів, нагромадження порожньої форми, яка нічого в собі не містить.
І роздрібнена свідомість у тенетах цих вигаданих лабіринтів породила такі безглузді фантастичні витвори образотворчого мистецтва й музики, де всі достовірні риси навколишнього світу зазнали жахливої дисторсії. Додайте до цього, що шизоїдна тріщинувата психіка неминуче відштовхується від реальності, вимагаючи повернення в свій власний світ, світ породжень хворого мозку, і ви зрозумієте силу цієї хвилі в історичному шляху людства Землі. Відтоді ми боїмося витончених дискусій і уникаємо зайвої деталізації визначень, загалом, непотрібних у вельми мінливому світі. Ми повернулися до дуже древньої мудрості, яка була висловлена ще в індійському епосі “Махабхарата” кілька тисяч років тому. Герой Арджуна говорить: “Суперечливими словами ти мене збиваєш з пантелику. Говори лише про те, чим я зможу досягти Блага!”
— Стривайте! — крикнув заступник директора. — Ви що, і математичні визначення вважаєте непотрібними?
— Математика потрібна тільки на своєму місці, дуже вузькому. Ви самі наразили себе на голод, хвороби й духовне зубожіння за зневагу до людини й природи, за три зневіри у можливість боротьби із шкідниками й підвищення родючості самими лише біологічними засобами замість хімії, в можливість створення повноцінної штучної їжі, у велику глибину думки й духовних сил людини. Ви ухилилися від справжнього пізнання складності живої природи, надівши ланцюг однобічної і небезпечної лінійної логіки й перетворившись із вільних мислителів на скутих вами ж вигаданими методами рабів вузьких наукових дисциплін. Та сама первісна віра в силу знака, цифри, дати й слова панує над вами у працях і формулах. Люди, які вважав ють, що вони пізнали істину, захищають себе по суті тією ж забобонністю, яка є в примітивних гаслах і плакатах для “кжи”.
У древніх індійців була притча про могутнього мудреця, за волею якого всі плазували перед ним. Але мудрець не вмів передбачати і був розірваний тигром-людожером, який зненацька напав, коли мудрець не встиг зосередити свою волю для відсічі лихого наміру. Тому ваш протест не повинен уподібнюватися зустрічі з тигром, а буде дійовим лише після аналізу обстановки.
Я ще дуже мало знаю вашу планету, та поки що я не побачив у вас справжньої
— Перебільшення! — вигукнув заступник директора.
— Саме так! — погодився Вір Норін і відхилив спроби викликати його на суперечку про оцінку наукової діяльності інституту.
Він вийшов на вулицю, як завжди задоволений, що покидає. погано вентильований будинок. Уже насунулась тормансіанська рання ніч з її глухою, беззоряною пітьмою, в якій тонув тьмяний сірий місяць. На розі, над кубиком кіоска, де продавали дурманне питво, горів ліхтар. Там юрмилися чоловіки, долинала хрипка лайка. Вітерець приніс змішаний запах напою, тютюнового диму й ночі.
Вір Норіс прийшов у готель “Лазурова Хмара”, “розбудив” СДФ і вивів його бічними сходами на вулицю. Потім огледів востаннє незатишне пристанище і радо подумав про квартиру з багатьма замками і про зустріч із Сю-Те, ніжною, як і пам’ять про неї. Крокуючи в супроводі дев’ятиніжки безлюдною алеєю чахлого скверу, він пригадував слова професора про гітау і вирішив зазирнути до музею природознавства. Але коли? Завтра чергова робота з Таелем над матеріалами, які надіслали з дискольотом. Потім має відбутися ще зустріч з ученими фізико-математичного інституту. Вони прагнуть нечуваних досі одкровень, а він нічого не зможе розповісти навіть про близькі йому галузі космофізики. Зблизити різноманітні ходи мислення зумів би видатний педагог або популяризатор, але не він, Вір Норін. Крім того, цей потяг до одкровень у науці метафізичний. Астронавігатор зупинивсь як укопаний. Поряд збила куряву його дев’ятиніжка. Впоперек алеї стояло шестеро тормансіан, освітлених далеким ртутним ліхтарем. Вір Норін роздумував, іти їм назустріч чи почекати. Він не боявся нічого, навіть якби йшов сам-один, а в присутності СДФ не існувало взагалі ніякої небезпеки. Але він міг, боронячись, завдати тормансіанам пошкодження, і цього слід було уникнути.
— Ти земний? — уривчасто спитав один з молодиків, безсумнівний “кжи”, наближаючись до землянина.
Вір Норін ствердно кивнув.
— Тоді ти нам потрібен. У вас є шалено вродлива жінка. Я бачив її у приміському саду. Її звуть Евіза Танет. Евіза Та-нет, — повторив, точніше, мрійливо проспівав тормансіанин.
— Це лікар нашої експедиції, медик Зоряного Флоту.
— Ух! — невизначено вигукнув “кжи”. — Так ось вона мені сказала, щоб я йшов до вашої володарки. У неї теж красиве ім’я, не таке, як у Евізи, але звучить приємно: Фай Родіс. Сказала, щоб я неодмінно побалакав з нею, бо це важливо і для нас, і для вас. Чому — не знаю. Але я обіцяв. А вийшло, що я, всім відомий Гзер Бу-Ям, перед яким тремтять “кжи” і “джи”, не можу виконати обіцянки. Володарку Фай Родіс охороняє ціле військо лілової погані, а “джи” мені не вірять. Думають, що мене підкупили “змієносді”. А для чого мені цей підкуп?
— Мабуть, ні для чого, — усміхнувся Вір Норін.
— Отож-бо. Можеш ти повірити мені й влаштувати розмову з володаркою?
— Вірю і можу.
— Коли?
— Зараз. Ходімо туди, де ніхто не ходить і є яка-небудь стіна, за якою можна сховати світло екрана.
— Оце діло! — із задоволенням вигукнув “кжи” й повів Вір Норіна у бік від головної алеї, де стояла довга, поставлена впоперек доріжки плита, помережана повчальними висловами. Такі плити зустрічались у різних місцях міста, але Вір Норін ліколи не бачив, щоб хоч хто-небудь читав написи.