Година бика
Шрифт:
Правда і є істина, брехню породжує страх. Але не наполягайте надто на точності істин, пам’ятайте про їхню суб’єктивність. Людина прагне завжди зробити об’єктивною її, царицю всіх форм, але вона кожному показується в іншому вбранні. Виховання в правді не може бути оповите абстрактними формулюваннями. Насамперед це справжній подвиг на всіх щаблях життя. Коли ви відмовитесь від лихослів’я, від спілкування із зрадниками правди, наситите свій розум добрими й чистими думками, ви здобудете особисту непереможність у боротьбі зі злом.
Так повільним переконанням, незаперечно
Таель був вражений жвавістю розуму, дивовижною тямущістю у навчанні й цілковитій відкритості всьому новому тих, кого вони звикли вважати тупою і бездіяльною частиною людства. “Кжи” засвоювали нові ідеї навіть шзидше, ніж треновані розумово, але й відсталіші “джи”.
— Чому вони не прагнули до знань, чому їхній розвиток давно зупинився? — запитував інженер у Родіс. — Адже вони, виявляється, анітрохи не гірші від нас!
— У самому формулюванні “їх”, “вони” — ваша найприкріша помилка. Це абсолютно ті самі люди, штучно відібрані вашим суспільством і приречені жити в умовах примітивної боротьби за існування. Так, у первісних лісах наших тропіків племена, які пішли туди десятки тисяч років тому, всі сили витрачали тільки на одне — щоб вижити. Від покоління до покоління вони вироджувались інтелектуально, втрачаючи творчу енергію. Навіть могутні слони степової породи, гігантські бегемоти великих річок Землі перетворювались у лісах на карликові, дрібні види. Ваш “ліс” — це коротке життя з перспективою близької смерті в задушливій темряві перенаселених міст, з поганою їжею і нецікавою роботою.
— Так, загалом “кжи” — лише дешеві проміжні ланки між дорогими машинами, — сказав Таель. — Немає ні майстерності, ні радості творення. Машина робить краще, швидше, а ти в неї лише “на підхваті”, як висловлюється Гзер Бу-Ям. “Ви помираєте хворими й мудрими, а ми — молодими й дурними, що краще для людини?” — запитали мене. Я намагався їм пояснити, що погана робота кожного з нас, хоч би ким він був, б’є по своїх же беззахисних братах, батьках, дітях, а не по ненависних гнобителях. Ті мають охоронні засоби. “Як ви можете так чинити?” — запитав я, і, здається, вони зрозуміли.
— І все ж “вони” мають перевагу перед “вами”, — сказала Родіс. — Дивіться, які яскраві постаті — ця компанія Гзер Бу-Яма! їм небагато треба, і в цьому вони вільніші. Побачили б ви, як поводився Гзер Бу-Ям, коли побачив по СДФ Евізу Танет! З якою по-дитячому наївною і світлою радістю він дивився на неї! “Я побачив її, свою мрію, ще раз і тепер можу померти!” — вигукнув він. Ось вам і грубий, темний “кжи”!
Почувся тихий виклик СДФ, і Родіс відгукнулася. На екрані з’явився Вір Норін і сказав:
— Я хочу привести до вас Сю-Те.
— Її?
— Так. Задля безпеки я прийду до підземелля.
— Я чекаю вас.
Побачивши Фай Родіс, Сю-Те зітхнула коротко й різко, ніби схлипнула. Родіс простягла їй обидві руки, пригорнула до себе, зазирнула у відкрите, підняте до неї обличчя.
— Ви
— Скажу, — серйозно відповіла Родіс, посадивши її і взявши за руку.
Вона довго мовчала. Сю-Те схвильовано дихала, і Родіс ніби прокинулась.
— Ви чуйна й розумна, Сю-Те, тому в мене не може бути слів, прихованих від вас. Вір, дорогий мій! Вам випав, якщо тут можна говорити про успіх, мільйонний шанс. Вона не богиня, але істота іншого роду — фея. Ці маленькі втілення добра здавна користувались особливими симпатіями в земних казках.
— Чому особливими? — тихо запитала Сю-Те.
— Богиня — героїчне начало, покровителька героя, яка майже завжди веде його до славної смерті. Фея — героїня звичайного життя, подруга чоловіка, яка дає йому радість, ніжність і благородство вчинків. Цей казковий розподіл і відображав мрії людей минулого. І знайти тут, на Тормансі, фею?! Що ж ви робитимете, бідний мій Норін? — запитала Родіс земною мовою,
— Не бідний! Якби я міг узяти її з собою, але вона каже, що це неможливо!
— Вона має слушність, мудра маленька жінка.
— Розумію і погоджуюсь. Але можливий інший, діаметрально протилежний вихід…
— Вір! — вигукнула Родіс. — Це ж Торманс, планета мук у глибокому інферно!
Вір Норін раптом розсердився і, як справжній тормансіанин, заходився проклинати інферно, і Торманс, і людську долю мовою Ян-Ях, багатою цими закляттями нещасть. Сю-Те злякано підхопилася, Родіс обняла її за тонку, стягнуту зеленим поясом талію і втримала на місці.
— Дарма. З чоловіками це буває, коли вони ображаються на власну нерішучість.
— Я вирішив!
— Можливо, на вашому місці я вчинила б так само, Вір, — раптом згодилася Родіс і провадила далі земною мовою: — Ви загинете, але принесете велику користь, а їй дасте скількись там місяців, навряд чи років, щастя. Бережіть себе! Вона помре, тільки-но настане ваш кінець. Вона не боїться смерті. Найстрашніше для неї — це залишитися без вас. Тільки жінки Торманса в коханні можуть проявити стільки мужності й стійкості, так само як і байдужості до всього, що може з нею трапитись. Де розрахунки зворотного шляху?
— У Менти Кор. Ми приготували їх ще тоді, як облітали Торманс.
— Ми будемо сумувати за вами, Вір!
— А я? Але я сподіваюсь дожити до прильоту другого ЗПП і побачити якщо не вас, то співвітчизників.
— Йдіть, Вір! Ми ще не раз побачимося за той час, який лишився. Можливо, ви ще зміните своє рішення…
— Ні! — сказав він так твердо, що Сю-Те, яка ні слова не зрозуміла, здригнулася.
Віщим чуттям жінки здогадуючись про суть розмови двох землян, вона гірко розплакалась, коли Родіс попрощалася з обома довгим поцілунком.