Голубий пакет
Шрифт:
— Спокійно, пане штурмбаннфюрер! — пролунав по-німецьки окрик ззаду, що змусив гестапівця знову обернутися.
Тепер поруч з Тумановою, озброєний пістолетом, стояв коридорний з тюрми. На ньому був новенький мундир з начищеними до блиску ґудзиками.
— Руки вгору, та швидше! — зажадав Генріх Гроссе.
Грундт якусь мить розмірковував, потім повільно підняв руки. Погляд його, полохливий і неспокійний, продовжував шукати виходу. Він трошечки повернув голову, скосив очі ліворуч. І тут побачив ще трьох озброєних чоловіків і дівчину, які вийшли
Генріх Гроссе безцеремонно вивернув кишені гестапівця, витяг з них два пістолети, портсигар, особисті документи, записну книжку, авторучку, запальничку і передав усе Чорноп'ятову.
Заболотний наказав Грундту простягти руки і коли той виконав команду, міцно перев'язав їх телефонним шнуром.
— Вистава скінчилася, пане стажист! — розреготалася Туманова, і цей регіт полоснув гестапівця по серцю. — Хоч ви й блискуче вели свою роль, а все-таки провалились. І знаєте, де саме?
Грундт похмуро мовчав,
— Ви дуже необережні, — вела далі дівчина. — Пам'ятаєте той випадок, коли у вас забуксувала машина? Звичайно, пам'ятаєте. Ви скинули на кілька хвилин свій піджак і поклали його на переднє сидіння коло мене. І це вас підвело. В маленькій зовнішній кишеньці вашого піджака, отут, — вона доторкнулась рукою до кишені Грундта, — я побачила ось це. — Дівчина взяла у Чорноп'ятова відібрану в гестапівця невеличку книжечку в коричньовій оправі з золотим тисненням, розгорнула її і піднесла до обличчя Грундта. — Коли б тут була тільки ваша фотокартка, але тут ще проставлено й прізвище: Йоганн Грундт… Штурмбаннфюрер СС… Ви забули, що маєте справу з розвідницею… При затіяній вами грі такі речі не рекомендується тримати при собі.
Грундт мовчав,
— Сумно… Дуже сумно! — глузливо промовив Генріх Гроссе. — Ви, пане штурмбаннфюрер, діяли, як справжній стажист, за якого себе видавали, а не як досвідчений слідчий, яким вважаєтесь! І як це ви могли додуматись із своїм шефом запроторити в тюрму водія і конвоїрів «шістки»? Ви вирішили, що тюремні стіни настільки міцні, що не пропустять і звука? Даремно! Всі люди мають язик і вуха. Крім того, люди мають друзів. Ви робили одну помилку за одною. А основною вашою помилкою було те, що ви вважали, ніби в Німеччині набереться лише яка-небудь сотня порядних людей. Фатальна помилка. Їх значно більше.
Дмитрієвський підійшов до Чорноп'ятова, показав на годинник. Той кивнув. Вони обоє відійшли вбік. Капітан дістав карту.
Юля не зводила очей з Генріха. Чи могла вона подумати, що під мундиром гітлерівського тюремника б'ється таке велике і чесне людське серце! Незважаючи на напруженість обстановки, Юлі важко було зосередитись: надто швидко змінювались події.
Учора вона домовилася з Чорноп'ятовим
На третьому кілометрі за містом вони зустрілися з Чорноп'ятовим, Калюжним і Заболотним.
Дальша дорога минула без пригод. Ранець виявився на тому ж місці, де й був, а оскільки в їхньому розпорядженні залишалося близько години, Юля запропонувала підживитися. Ніхто не припускав, що дві пари очей пильно стежать за ними. Лейтенант Назаров і сержант Волков, які сиділи у засідці, відразу впізнали Туманову, догадались також, що вона в колі своїх, і лише Генріх Гроссе своїм мундиром і виглядом викликав у них замішання. Назаров послав Волкова до Дмитрієвського, а сам продовжував вести спостереження.
Що було через кілька хвилин, важко передати! Тут же, на поляні, підпільники обнялися з посланцями фронту. Юля плакала. Все ще не вірячи, вона блискучими від сліз очима дивилася на капітана. А він, схвильований не менше за неї, квапливо обговорював з товаришами план дальших дій…
Підбігла радистка Прохорова і подала аркуш паперу. Капітан прочитав і передав Чорноп'ятову. Потім глянув на годинник:
— Двадцять хвилин на сьому! В дорогу, товариші! Нам треба йти тридцять кілометрів.
Учасники групи Дмитрієвського підвелися і почали закріплювати на спинах речові мішки.
Чорноп'ятов підійшов до Юлі, витяг із-за пазухи й урочисто вручив їй великий, перев'язаний навхрест шпагатом голубий пакет.
— Ось те, заради чого ти жертвувала життям. Полювання скінчилося, «Дракон» спійманий!
Юлія Василівна кивнула і передала пакет капітанові. Той сховав його у речовий мішок.
— Хто-хто, а вже артилеристи згадають нас добрим словом! — зауважив Калюжний.
— Не тільки артилеристи, — додав Заболотний.
Прохорова простягла Дмитрієвському руку. Вона, за розпорядженням Бакланова, залишалася в Горєлові радисткою підпільної групи.
— Чекайте моїх позивних, — сказала вона.
Туманова посміхнулася й обняла подругу.
— Першу радіограму прийму сама.
Підпільники попрощалися з Генріхом Гроссе.
— Ще зустрінемося, друзі, — схвильовано промовив Генріх, розглядаючи за звичкою свої розчепірені пальці.
— Обов'язково! — відповів йому Заболотний. — У новій Німеччині.
— Ні, трохи раніше, — заперечив Генріх. — Я не сидітиму склавши руки. Думаю, що Скитальцеві знайдуть підходящу роботу. Рот фронт!
Чорноп'ятов підійшов до Туманової.
— Прощавай, дочко! Тепер до перемоги не зустрінемось… Але ці сім днів і ночей я ніколи не забуду. — І він міцно обняв і розцілував її.
— Становись! — поквапив Дмитрієвський і розкинув руки.