Голубий пакет
Шрифт:
— А прізвище Герц вам про що-небудь говорить?
— Герц… Герц…
— Так, Роберт Герц,
Чорноп'ятов прищулив одне око, покрутив вуса.
— Не чував. Може, новенький. А ти не сплутала?
— Ні, саме Герц. Стажист гестапо.
— Стажистів і референтів там до лихої години. Але можна вияснити.
— Поки що не варто. А зараз дайте мені чого-небудь перекусити.
Чорноп'ятов сплеснув руками:
— Який же я дурень! І не спитав! Зараз, дочко!.. Я ж тут живу…
І
Лісом у цю пору пробиралась група капітана Дмитрієвського. Одягнуті у плямисті маскувальні халати, розвідники були майже непомітні серед соковитої яскравої зелені трави та чагарникових заростей. На правому фланзі, пружинисто натягуючи довгий поводок, ішла велика сіра вівчарка.
Навкруги стояла тиша і прохолода. Проміння південного сонця, просіваючись крізь сплетіння галуззя, застилало землю веселими світлими латками.
І тільки пташине перегукування та легеньке шелестіння під ногами людей порушували лісний спокій.
Як і розраховувало командування, раптовий наліт радянських бомбардувальників на аеродром і залізничний вузол зчинив такий переполох у горєловському гарнізоні, що можна було непомітно викинути не тільки групу Дмитрієвського, а й цілий десант.
Розвідники приземлились за п'ять кілометрів од тієї галявини, на яку спустилася Туманова, отже, за двадцять кілометрів од Горєлова. Ніч вони провели недалеко від місця приземлення, а вранці почали перевіряти ліс, рухаючись у напрямку до міста.
Дмитрієвський розтягнув групу в ланцюжок так, щоб усі бачили один одного. Він не сподівався виявити щось у районі, порівняно далекому від міста, але, пам'ятаючи поради полковника Бакланова, діяв обережно. Коли за розрахунками до міста залишалося кілометрів дев'ять, а до великої галявини — всього два, від провідника надійшов по ланцюжку знак тривоги.
Сержант Волков, провідник вівчарки, поманив до себе капітана.
— В чому справа? — тихо спитав Дмитрієвський.
— Сліди, товаришу гвардії капітан, — так само тихо відповів той і показав рукою.
У трьох місцях на піщаному грунті чітко вирізнялися сліди: пройшли троє, залишивши відбитки підошов, підбитих підковами і цвяхами.
— А чого ваш Морж так хвилюється? — спитав Дмитрієвський, глянувши на широкогрудого, здоровенного пса. Морж рвався з повідка, шерсть у нього на загривку стояла дибом.
— Людей веде собака, і Морж почув його, — відповів Волков.
— Собака? — перепитав капітан.
— Так точно! — підтвердив Волков. — Ось його слід, — показав він на ледве помітні круглі відбитки, що йшли впереміж із слідами людських ніг. — Рослий собака, видно, вівчарка.
Капітан повів групу по слідах.
— Човниковий розшук, — доповів провідник собаки. — Вони когось шукають.
Дмитрієвський дозволив зробити короткий спочинок. Люди перекусили, покурили. Обмінялися думками.
Капітан розбив групу на дві частини. Одну послав по сліду, а другу виставив уперед, паралельно шосе, і залишив у засаді.
За півгодини на місці привалу вже нікого не було.
Притулившись до верстака, Чорноп'ятов уважно слухав Туманову.
— Я розумію, Григорію Панасовичу, — говорила вона поквапливо, — не маючи радіо, ми не зможемо викликати й літака. Партизанський загін відійшов з району, зв'язку з ним немає… Залишається єдиний вихід: нести голубий пакет до лінії фронту.
— І ми допоможемо тобі, Юлю, допоможемо. Кинемо всі сили!
— Що ж, давайте діяти, — зробила висновок дівчина.
— Завтра вранці вирішимо все.
— А як же бути з Герцем? — спитала вона.
Чорноп'ятов посмикав вуса, подумав і відповів:
— Я схвалюю твоє рішення. Пиши! — Він висунув ящик верстака й дістав з нього засмальцьованого конверта й аркуш паперу з обпаленим краєчком. З кишені добув огризок хімічного олівця і подав його Юлі.
Поки вона поралася з листом, Чорноп'ятов порозсував під верстаком залізний мотлох, старанно пройшовся віником по розчищеному місцю, розіслав на ньому матрац і своє пальто.
— Ось, — подала Туманова заклеєного конверта.
— Так… Піде як термінове, — зауважив Чорноп'ятов. — Зараз я цю справу організую, а ти, дочко, залазь туди! — І він показав рукою під верстак. Дівчина всміхнулась:
— Уміщуся?
— Житлоплощу можна збільшити, тази й каструлі пересовуються.
Коли Туманова залізла у свою схованку, Чорноп'ятов обклав верстак листами заліза й сказав:
— Вернуся пізно. Відпочивай, Юліє Василівно.
Сонце закотилося за обрій і гострими вогненними піками своїх променів встромилося в кучугури темно-димчастих хмар, ніби освітивши їх зсередини. Поступово вицвітали барви неба.
З двох балконів будинку гестапо, оздоблених старовинними ліпними карнизами, стомлено звисали важкі й нерухомі прапори із свастикою.
Один вартовий з автоматом у руках розмірено походжав уздовж фасаду гестапо, а другий непорушно стовбичив біля головного входу.