Голубий пакет

Брянцев Георгий Михайлович

— Отже, рівно через годину…

Знову загуркотіла койка, і через деякий час почувся кашель Чорноп'ятова.

— Григорію Панасовичу! — гукнула розвідниця.

— Прокинулася? — спитав він і заходився відсувати листи заліза. — Ну, як спалося? Вилазь, час уже.

Юлія Василівна вилізла з-під верстака, поправила плаття, огляділась. Котельню освітлювала чадна гасова лампа з заклеєним склом.

— Я вже давно прокинулася… — сказала вона. — І чула вашу розмову… Хто у вас був?

— А ти не впізнала? — спитав Чорноп'ятов.

Юля заперечливо труснула головою.

— Тоді я скажу. — Чорноп'ятов посадив

дівчину на койку і сів поруч. — Був Генріх Гроссе з тюрми…

Туманова відсахнулась і злякано глянула Чорноп'ятову в очі.

— Той… страшний… який…

— Той самий, дочко, — перепинив її Чорноп'ятов. — Зовнішність буває обманлива. Генріх — наша людина. Надійна і вірна. Це син тієї майбутньої Німеччини, з якою ми дружитимемо, в яку віримо, йому в душу Гітлер не зумів закласти фашистської начинки. Завдяки Генріхові ми захопили голубий пакет, по який тебе прислали, завдяки йому ми дізналися, що ти арештована і що тебе виказав Готовцев…

Юля нетерпляче перебила його. Схопивши Чорноп'ятова за руку, вона, допитливо зазираючи йому в очі, спитала:

— Тоді як же пояснити…

— Заспокойся, Юлю. Генріх — старий антифашист. Він відомий як Скиталець, і він усе сам пояснить тобі краще за мене. Та й часу для цього у вас буде досить. Він піде твоїм проводирем. З ним можна йти куди завгодно. Через годину він виведе тебе з міста.

Туманова схилила голову. Ні, цього вона ніяк не може собі уявити! Що завгодно, але тільки не це! Генріх — похмурий тюремник, один вигляд якого сповнював її жахом, — старий антифашист, своя та ще й надійна людина!

— Оце так, дочко, — Мовив Чорноп'ятов. — А зараз давай лаштуватися. Часу залишилось небагато.

61

Цього ранку, шістнадцятого червня, слідчого гестапо штурмбаннфюрера Грундта розбудив телефонний дзвінок. Черговий по відділенню штурмшарфюрер Грейвіц доповів, що вже десять хвилин на шосту і що «оппель-капітан» уже вийшов з гаража.

Грундт шпарко схопився з ліжка і кинувся в туалетну кімнату під холодний душ.

За кілька хвилин він уже стояв перед дзеркалом у своєму цивільному коричньовому костюмі, перетворившись на стажиста Роберта Герца, і з особливою старанністю вив'язував свіжий галстук.

Потім він пройшов до свого кабінету, засунув у задню кишеню пістолет, що лежав на столі, переклав з кишені форменого одягу в кишені костюма документи, бумажник, портсигар, запальничку і взяв з шухляди чисту носову хусточку. Побризкав її одеколоном і теж поклав до кишені.

«Дурепа! Ах, яка дурепа! — міркував він, ще раз оглядаючи себе у дзеркало. — Але як і коли зуміла вона відправити листа, та ще поштою? Невже й тут правий Штауфер? Невже їй удалося добратись до села і звідти відправити листа? Сумнівно і малоймовірно. Пройти до села в такому одязі й без документів — це вже не риск, а безглуздя. У селі на обліку кожна людина, і її затримає перший же поліцай. Ні, тут щось не так… У село вона не поткнеться. За це я можу поручитись. Тоді вже скоріше можна припустити, що вона вибралась на шосе і вручила листа шоферові першої-ліпшої машини, що проходила мимо. Так, це могло бути. Адже з того місця до шосе зовсім близько. А що як… — і Грундт, уже ступнувши до свого кабінету, зупинився. Йому спало на думку зовсім інше. —

Що як вона не одна? Як я міг це випустити, з уваги? Звичайно, не одна. У неї є провідник, який зумів швидко переправити листа в місто. І цей провідник відсиджувався у лісі й чекав її. Не випадково вона попросила везти її з міста в напрямку Орші. Та, видно, провідник не уповноважений вирішувати завдання, що стоять перед нею. Інакше вона не просила б побачення й допомоги. Здорово! Замість однієї мені потраплять до рук двоє. Тепер уже вона розмалювала мене своєму напарникові, як свого визволителя. Дуже здорово! Так про всякий випадок треба…»

Грундт висунув шухляду стола, взяв другий пістолет, перевірив патрони в обоймі і сховав його до правої кишені.

Перед тим як вийти з дому, він подзвонив черговому по гестапо і поцікавився:

— Які-небудь відомості від патрульної групи надходили?

Штурмшарфюрер Грейвіц відповів, що нічого не надходило.

«Нормально. Отже, нікуди вона не ділася з лісу», відзначив Грундт і запитав:

— А що повідомляє агентура по місту? Агентура теж нічого не повідомляла.

— З контрольними пунктами на перехрестях доріг зв'язок тримаєте? — запитав востаннє Грундт.

Відповідь була ствердною. Виявляється, Грейвіц щогодини обдзвонює контрольно-пропускні пункти, але тим нема чого повідомити: нікого підозрілого не затримали.

— Гаразд, — підсумував — Грундт. — Я їду. Годині о сьомій чи пів на восьму подзвоніть гауптштурмфюреру і скажіть йому, що я поїхав на побачення. — І він поклав трубку.

Вийшовши з дому, Грундт відпустив шофера машини, сів за руль «оппель-капітана» і поїхав.

62

Обочиною узлісся, заклавши руки за спину, проходжувалась Туманова.

Її ботинки, ноги без панчіх і навіть поділ плаття були зарошені. Сонце вже зійшло, а в лісі ще таїлися сутінки. Легкий голубуватий туман знехотя відступав, одкриваючи світлові лісні поляни, зарості, стежки. Юля почула далекий шум мотора. Вона обернулась і завмерла, наче боялась необережним рухом сполохати цей ще не зміцнілий звук. Та він наближався, ставав чимдалі виразнішим.

Незабаром у просвітах дерев майнув чорним глянцем лаку знайомий оппель. Він виїхав на поляну, розвернувся і став. Грундт-Герц вимкнув мотор, відчинив дверці і вийшов. Підійшовши до дівчини, він одразу звернув увагу на її одяг. Він залишив її в нарядному, елегантному платті, а тепер побачив у селянському вбранні. «Значить, вона зібралася в місто, — прийшов до висновку Грундт-Герц і тут же подумав: — Але звідки вона роздобула все це?»

— А я вже втратила надію! — голосно сказала Юля. Грундт-Герц посміхнувся й на ходу докірливо похитав головою.

— Я, здається, не давав приводу, — і він глянув на годинника. — У моєму розпорядженні ще три хвилини. Але що це за маскарад? Як удалося вам?.. — Він не скінчив. Ззаду щось зашаруділо, і Грундт-Герц швидко обернувся.

До нього, обходячи «оппель-капітан», наближались Чорноп'ятов, Калюжний і Заболотний. У перших двох в руці було по пістолету, а в останнього — граната.

Обличчя Грундта від несподіванки спотворила судорога. Увібравши голову в плечі й поменшавши на зріст, гестапівець мимоволі позадкував і потягнувся рукою до задньої кишені брюк.