Голубий пакет
Шрифт:
На майдан, з вузької невимощеної вулиці, піднявши хмару куряви, вилетів мотоцикліст. Зробивши півколо, він підкотив до гестапо, збавив газ, загальмував і зіскочив із сідла. Показавши перепустку вартовому, мотоцикліст подався східцями нагору, промчав коридором і завмер коло масивних високих дверей. Перш ніж постукати, він оправив поясний ремінь, кобуру з пістолетом, підтягнувся.
Ледве він торкнувся пальцями дверей, як почувся високий голос Штауфера:
— Зайдіть!
Мотоцикліст зайшов,
— Є? — спитав Штауфер.
— Так точно, е, пане гауптштурмфюрер! — відказав мотоцикліст, простягаючи сірого, засмальцьованого конверта. — Його приніс листоноша й опустив у проріз!
— Листоноша? — перепитав Штауфер, розпечатуючи конверта з гидливим виразом на обличчі.
— Так точно!
Штауфер прочитав лист, всунув його назад у конверт і кинув на стіл.
— Ідіть! — сказав він. — І покличте до мене штурмбаннфюрера Грундта. Він внизу, у внутрішній тюрмі.
— Єсть покликати штурмбаннфюрера! — повторив солдат і вийшов.
Посмішка скривила тонкі й міцно стиснуті губи Штауфера. Він ще раз взяв у руки конверт і прочитав на ньому напис, зроблений рукою Туманової: «Тут, Цегляна, 38. Роберту Герцу».
Штауфер постукав ребром конверта об стіл і задумався.
Двері розчинилися, і до кабінету зайшов штурмбаннфюрер Грундт у повній есесівській формі.
Погладивши енергійним рухом свою пишну золотаву шевелюру, він без запрошення сів на стілець і сказав:
— Я щойно з лікарні. Шофер у тяжкому стані, й лікар не ручається за його життя. — Грундт ударив кулаком по столику. — Хай йому чорт! Якщо він здохне, я не доберуся до винуватців!
Йшлося про шофера тюремної «п'ятірки», на яку вчинили напад підпільники. В гарячці й поспішності вони не довели справи до кінця: тяжко поранений шофер ще жив, хоч язик у нього вже не повертався і від нього не можна було добитися жодного слова.
— Не нервуйте, пане штурмбаннфюрер! — заспокоїв його Штауфер. — Це не в вашому характері.
В очах у Грундта блиснули злі вогники,
— Хто ж міг уявити, що тоді, як я возився з цією впертою мадам, якісь негідники нападуть на другу машину?
— Не нервуйтесь, — повторив Штауфер. — Я певен, що ви доберетеся до винуватців… Так, так!.. Я навіть більш ніж певен цього. Як я пригадую, Готовцеву доставили сюди «п'ятіркою» і назад повинні були везти «п'ятіркою». А в «шістку» вона потрапила зовсім випадково…
Стілець під Грундтом заскрипів, він подався усім корпусом уперед. Зараз у ньому ніяк не можна було впізнати скромного стажиста Роберта Герца.
— Ви хочете сказати…
— Я хочу сказати, — перебив його Штауфер, — що ті, хто нападав, були твердо переконані, що «п'ятіркою» везуть Готовцеву. А вже вона, напевно, знає своїх друзів.
Грундт відкинувся на спинку
— А ви не втрачаєте надії, що вона згадає про мене? — з усмішкою спитав Грундт.
Штауфер мовчки простягнув йому конверт. Грундт глянув на нього і зірвався з місця. Він квапливо взяв конверт, дістав аркуш паперу і прочитав:
«Любий мій і доброзичливий друже! Ви знову маєте рацію. Мені не обійтися без вашої допомоги. Я хочу бачити вас. Чекаю завтра, 16 червня, о шостій ранку на тому ж місці, де ми розлучились. Ваша Марія».
— Я вражений! Приголомшений! — вигукнув Грундт. — Побожно схиляюсь перед вами, пане Штауфер. Ви — геній! Ви маєте якийсь дар прозріння! Остаточно визнаю свою нікчемність… Я розповім про вас у Берліні!
— Досить, годі!.. Для чого ці гучні слова? — спинив його із задоволеною посмішкою Штауфер.
Грундт заходив по кабінету.
— А я свиня, — несподівано признався він. — Коли ви ознайомили мене з своєю ідеєю, я подумав, що це занадто небезпечна гра. Театр. Так, так!.. І мені здавалося, що вас влаштовує не результат гри, а сам процес її… Є ж такі азартні люди… Але вона, вона! — Він прихлопнув рукою листа. — Яка простота! Яка наївність! — Він ще раз перебіг очима текст. «Любий мій… друже… Ви знову маєте рацію!.. Ваша Марія…» Дурна! Дурна, аж світиться!.. А ще розвідниця!..
— Не згоден! — заперечив Штауфер. — Вона зовсім не дурна. Вона розумна і трималась дуже обережно. Справа в тому, що, здійснюючи мою ідею, вам талановито вдалося переконати її, змусити повірити в те, що ви не той, за кого вона вважала вас. Крім того, вона жінка. А жінки вірять красивим людям…
Тут настала черга самозадоволено посміхнутися Грундту.
— Виходить, що так, — промовив він, думаючи про щось своє, і спитав: — Невже вона зуміла непомітно вернутись до міста? Адже її повинні були відразу засікти! Вжито всіх заходів,
Штауфер посміхнувся.
— Я не думаю, що вона в місті. Це занадто рисковано. По-перше, у неї нема ніяких документів, по-друге, плаття, яке ми підсунули їй, дуже примітне. Готовцева десь у селі. Звідти вона й надіслала листа. А заходів лише зараз вжито.
— На перший погляд це звучить логічно і переконливо, — згодився Грундт. — Але в нас нема ніяких повідомлень. Дивно!.. Хто ж довіз її до села?
— Завтра все з'ясується, — спокійно відповів Штауфер. — Рівно о шостій ранку пан Герц з'явиться перед своєю підопічною. І можу заздалегідь сказати, що вона попросить у вас або документи, або допомоги, щоб проникнути в місто! Жеребок було кинуто знаєте коли?