Херем
Шрифт:
– Отак би й зразу, – дратівливо буркоче Сеной, – а то такої був тоскної заспівав – наче брудним ножем по серцю…
Сенгелаф притискає до вуст тонку долоню, ховаючи позіхання.
– Зважмо, – каже він, очевидячки, наслідуючи старшому товаришу, – зважмо, що, коли хитромудрий наш господар збрехав уперше, то міг збрехати і вдруге. Може, десь є і третя видозміна цієї історії?
Аби не позіхав, чесне слово… Тру очі, намагаючись зосередитись.
– Може, десь і є… Вам же відомо, панове мої, що множинність видозмін одної і тої
– А ти тут до чого? – не може збагнути Сеной.
– А я і є – народ! – хвалюся. – Можу собі дозволити!
Сенгелаф мимохіть пирхає в кулак. Сеной невдоволено супиться.
– Ну, навіть якщо цей народ правду сказав вряди-годи, шукай тепер того Асату, як він запропав десь до бісової трясці…
Молодший змучено кривиться.
– Куди тепер – до Кривого Узгір'я? Як гадаєш, Сенсеною?
Всі погляди нині звернено до старого, але замість відповісти той відмахується від них, як од настирної мошви.
– Сенсеною, агов! – не вщухає Сенгелаф.
– От причепи… – зітхає той. – Розважити як слід не дадуть… Ви хоч збагнули, про що оце щойно нам було сповіщено?
А вид у нашого мудреця приголомшений. Невже нарешті розкумекав?
– Про подальші злочинні діяння… – впевнено починає Сеной.
– Так-так, певна річ, – уриває його старий. – А потім? Ці дивні напади буйства, що збігалися з часом молебнів?
Сеной та Сенгелаф отетеріло перезираються.
– Маззакін же наче пояснив. – невпевнено мовить Сенгелаф. – Не будучи більше пов'язаним з Херемом, вигнанець не міг дати раду…
– Дати раду – чому? – нетерпляче підхоплюється Сенсеной. – Ви двоє хоч раз мали з цим до діла? Чи мені вам пояснювати, до кого надходять благання та славоспіви?
– До Дев'ятки, – впевнено мовить Сенгелаф і тут-таки побожно уточнює, – до Священної Дев'ятки Володарів Хе…
І вражено нишкне.
– До Десятки, – пошепки виправляє його Сенсеной.
Западає мовчанка – мовби короткий передих перед боєм.
– Тобто, – прочищає горло Сенгелаф, – ти хочеш сказати, що Асата не служив Малхі, а що він… і є – Малхі?
Сенсеной тяжко зітхає.
– Он, злодій і той здогадався швидше за нас.
Знизую плечима.
– Ніби на Херемі є ще якась сім'я, окрім Де… Дев'ятки.
Трійця перезирається.
– Справді, – ніяково каже Сенсеной, – відразу можна було збагнути.
– Так, – повертає нас із Херему на землю Сеной, – і що нам з того? Чи значить це, що нинішнім закриттям Брами теж завдячуємо Проклятому?
Сенсеной невідь чому звертає запитальний погляд до мене. І звідколи це я, питається, перетворився на речника світового зла? Ну, начувайтеся, панове мої!
– В усьому винуватити Проклятого було би зручно, чи не так? – кажу, дозволяючи просочитися в голос зневазі. – А чи спадало вам на гадку, шановні, що зміни в Ір-Оламі, які призвели до скособочення молитов, в жодній мірі не були спричинені діями Асати?
Сенгелаф мерзлякувато щулиться.
– Так… якщо вважати, що він став навіть не демоном, а простою
Сенсеной огладжує бороду, мовби ховаючи ніяковість.
– Не нам судити про доречність найвищої кари. Можу хіба сказати, що ця кара, безумовно, відповідає істотності провини.
– Та що ж він таке наробив? – не вгаває Сенгелаф.
– Спитаємо при нагоді, – войовниче мовить Сеной. – А тим часом що?
– Та що ж, – підбирається Сенгелаф, – слід іти до 1р-Оламу, аби там з'ясувати, що спричинило останні події.
– Оце слушна думка, – погоджуюсь, – а коли не зневажите порадою волоцюги, то підете не абикуди, а просто до Шатра, до Раві, якщо він і досі ним опікується. Той напевне знатиме все, що має значення для гаразду Нижньої Землі.
Сенсеной киває. Бачу – не зневажать порадою. Поважати стали, еге ж? Всього і треба для того – ніч, збавлена на теревені.
А ніч і правда минула. Вмить і незворотно – вже підноситься над крайнебом червона повіка, здіймаючи млисту зі сну золоту зіницю. Кривава зоря… не для добрих починань.
Трійця підводиться. Нарешті чи на жаль, але я вичерпав, здається, свою для них корисність.
– Нема чого чекати, – мовить Сенгелаф, – ходімо.
– Доброї дороги, – кажу.
Сенгелаф озирається.
– Чого розсівся? Ти ідеш з нами!
Оце несподіваний хід!
– Навіщо?
– Ну, аби… вказати на Асату, коли той нам трапиться, – пояснює Сенгелаф.
– Аби повторити для Раві усі подробиці, – поважно мовить Сенсеной.
– Аби не лишати тебе без нагляду, – значуще додає Сеной.
Так… це вони щойно вигадали?
– Мені не можна до Ір-Оламу! – повідомляю я, і це, між іншим, цілковита правда.
Трійця перезирається. Сеной здогадується перший.
– Ну, звісно ж – розбійник боїться викриття та кари!
– Але ти не бійся, – Сенсеной кладе долоню мені на плече.
– Ми тебе охоронятимемо, – додає Сенгелаф.
– Матимеш найкращу варту Херему, – регоче Сеной, – ввійдеш до Ір-Оламу з божеськими почестями!
Намагаюся переконати їх лишити мене в спокої, але трійця невблаганна. І чого вони за мене вчепилися, не збагну.
– Ви про це пошкодуєте! – провіщаю я.
– Ти певен? – не вірить Сенсеной.
– Я вам це обіцяю!
Від мого сховку до Ір-Оламу день дороги, і на ніч ми спиняємось неподалік від Ган-Авіву. Можна було би заночувати і у Весняному Саду, тим паче, що зараз і є весна, й вечірнє повітря духмяніє солодким квітом мигдалю та фанату. Навесні ця земля вибухає швидкоплинною красою, спиняючи подих подорожнього побожним зачудуванням, проте нема чого мені робити в нічному Ган-Авіві, куди навряд чи приходять милуватися весняним пишнобарв'ям. А надто нині, коли нові порядки царського дому витиснули звідти вільну комерцію та невимушене спілкування. З того, що мені відомо, там чатує тепер невсипуща варта, вистежуючи кожне поривання заподіяти якусь нечистоту. Отож не слід туди потикатися, нехай як знадливо не пахтить мигдаль.