Хочу лiтати ! (на украинском языке)
Шрифт:
– - Як?
– - вихопилось у мене.
– - Сам розказав?!
– - А по-твоєму -- я його примусив? Звичайно -- сам... Мiж iншим, вiн може купити сни й у вас i за це непогано заплатить! Я, наприклад, продав йому свiй сьогоднiшнiй сон!
Ми спершу навiть не знали, що й казати. А коли трохи оговтались, Наталка вигукнула:
– - Як -- "продав"?!
– - А отак -- узяв i продав!
– - мовив Борька.
– - Та й iншi теж продам. Згодом. Жаль, зразу не можна, а то було б у мене грошеняточок -- ух!
– - А
– - поцiкавився я.
– - Дуже просто, -- махнув рукою Борька.
– - Капiтон тримав у мене перед носом пробiрку з якимось коричнювато-чорним порошком i пильно дивився на мене. Менi вiд його погляду раптом страшенно захотiлося спати, я кiлька разiв позiхнув -- i провалився в сон. Спав я, мабуть, лише кiлька хвилин, та коли прокинувся -- Капiтон уже тримав закорковану пробiрку. Вiн сказав, що мiй сон -- там.
– - Але ж як вiн туди потрапив?
– - здивувався Iгор.
– - Мабуть, отой порошок його всмоктує, так само, як, примiром, сiль усмоктує вологу, -- висловив припущення Борька.
– - Та ось, можете самi глянути!
– - вiн витяг iз кишенi пробiрку й простягнув нам.
Ми по черзi, дуже обережно обстежили пробiрку й порошок, який виглядав точнiсiнько як звичайний молотий чорний перець, але нiчого особливо цiкавого не помiтили.
– - Таки справдi вся хитрiсть, мабуть, у цьому порошку, -- промовив нарештi Iгор.
– - А навiщо вiн дав тобi цю пробiрку?
– - Вiн сказав, щоб я вдома вiдкоркував її i на нiч поклав пiд подушку. I мiй сон опиниться в пробiрцi. А вранцi треба її закоркувати й принести пiсля обiду йому.
– - А що ж оце?
– - поцiкавилась Наталка, торкнувши пакунок у газетi, якого Борис усе ще тримав пiд пахвою.
Той щасливо посмiхнувся, мовчки розгорнув газету, й ми побачили, що в нiй була скарбничка -- алебастровий кiт iз щiлиною в головi -для монет. Кiт отой був страшнючий: бiлий, iз синiми губами й рожевими очицями. А до всього -- пiд гладким пiдборiддям у нього стирчав якийсь коричнево-рудуватий бант.
– - От так опудало!
– - не втримався я.
– - Твiй Корнелiй -- опудало!
– - вигукнув Борис.
– - А мiй -розумничок, лялечка!
– - I, прикривши вiд насолоди очi, потрусив свою скарбничку. У порожньому котячому черевi щось забрязкало.
– - Ось, -- промовив задоволене Борька, -- три срiбнесеньких карбованчики! I все -- за один сон! Завтра ж веду вас усiх до кiно, а потiм морозива -- вiд пуза!
– - I Борис, щасливий вiд того, що тепер не ми, а вiн може всiх нас пригощати, засмiявся. Нам зробилося трохи нiяково: це ж вiн для нас старався!
– - Де ж ти розжився цiєю "лялечкою"?
– - посмiхнувся Iгор.
– - Капiтон Порфирович подарував, щоб я грошики в нього складав!
– - Ну, що ж!
– - мовив сумно Iгор.
– - Це твоя особиста справа. А тепер послухайте, що я розповiм...
I вiн розповiв нам те ж саме, що ми почули вiд
Спершу ми навiть не повiрили своїм вухам, але швидко оговтались i вирiшили негайно бiгти до Володьки та про все розпитати й у нього!
8
Володька жив за два квартали вiд нас у новому дев'ятиповерховому будинку, тож ми скоро вже стояли перед його дверима.
– - Чого треба?
– - спитав вiн сердито, вiдчинивши дверi.
– - Зараз про все дiзнаєшся!
– - вiдказав Iгор i, вiдштовхнувши його плечем, махнув нам рукою: -- Заходьте, тут поговоримо.
Ми пройшли до кухнi.
– - Вдома хтось є, крiм тебе?
– - спитав Iгор.
– - Нiкого, -- тихо вiдповiв Кучма.
– - I чого ви до мене причепилися?!
– - А того, -- сказала Наталка, -- щоб ти розповiв нам, куди запроторюєш свої сни?
Вiд несподiванки Володька здригнувся, його й без того змарнiле обличчя зблiдло ще дужче, а на очах виступили сльози.
– - Нiкуди й нiчого я не запроторюю, вiдчепiться вiд мене!
– - Не вдавай дурника, ми все знаємо!
– - сказала Наталка.
– - Та що розказувати!
– - вiдвернувся Кучма.
– - Продав я колись весняний сон, -- мабуть, найкращий у життi, -- якомусь дiдугановi. Коли продавав, думав: нiчого, пусте! Посплю й без сну. Навiть краще спатися буде, коли снiв нема. А воно -- навпаки! Лягаєш -- i нiби у морок пiрнув: чорно-чорно. Ранiше сни тобi сняться -- веселi, цiкавi, а тепер -- нiчогiсiнько!.. Прокидаєшся вранцi сам не свiй, немов тобi хто по головi надавав. Та коли б тiльки це, а то бiльше не вмiю...
Кучма раптом перелякано глянув на нас i хутко зцiпив зуби.
– - Ти чого?
– - стривожився Борька.
– - Чого замовк? Кажи: що ж ти бiльше не вмiєш?!
– - Мм-ммм...
– - тiльки й промимрив Володька, не розтуляючи рота.
– - Ти що, захворiв?
– - штовхнув його Iгор.
– - Може, тебе iнфаркт ухопив? Може, водички тобi?
– - Вiн узяв зi столу чашку й попрямував до крана.
– - Не треба менi нiякої водички!
– - закричав раптом Володька.
– I взагалi -- iдiть собi, дайте людинi спокiй.
– - О, хворий одужав!
– - засмiявся Iгор.
– - Та ще й як голосно кричить! Ну, катай тодi далi.
– - Нiчого я бiльше вам не скажу!
– - вiдрiзав Кучма.
– - Заспокойся, Вовочко, -- встряла Наталка.
– - Не хвилюйся так. Не хочеться -- то й не кажи... А ви, хлопчики, совiсть майте! В людини горе, а ви причепилися.
– - А я?!
– - образився Борис.
– - А в мене, виходить, не горе? Так собi, дрiбничка? А я, мiж iншим, хочу знати, що мене чекає!
– - Ну годi вже, годi, -- сказала Наталка лагiдно i звернулася знов до Володьки: -- Вовцю, а навiщо ж ти йому й потiм сни продавав? Продав одного, побачив, що вийшло, то й кинув би.