Хочу лiтати ! (на украинском языке)
Шрифт:
– - А глянув би я на тебе, що б ти робила! Дiд же отой, коли купив перший сон, сказав, що тепер я -- в його руках. Як не продаватиму й далi, вiн таких жахiв напустить, ого-го! От i завтра, iз самого ранку, я мушу нести свiй сон, який мiг би й сам подивитися, Капiтону, щоб вiн, бачте, мiг удень, пiсля обiду, подрiмати!
– - I Володька зi злiстю висмикнув iз кишенi пробiрку.
– - Давай сюди!
– - простягнув я за нею руку. Та Володька вiдскочив вiд мене, мов ужалений, i закричав:
– -
– - Чого ти боїшся?
– - здивувалася Наталка.
– - А того, що не хочу нових жахiв!
– - I ти вiриш, що Капiтон таки й справдi може якiсь жахи напускати?-- посмiхнувся Iгор.
– - Ти б теж повiрив! Одного разу я не схотiв, так вiн менi такого вночi наробив -- я ледь не вмер.
– - Обличчя у Володьки при згадцi про ту нiч поблiдло, губи його затремтiли.
Нiхто з нас навiть поспитати не наважився, що ж саме наробив. дiдуган.
– - Отже, -- перелякано глянув я на Володьку, -- ти страждаєш саме вiд цього?
– - Ой, -- тiльки зараз дiйшло до Бориса, i де й дiлася його недавня пиха, -- що ж робити?!
– - Може, батькам про все розповiсти?
– - вголос подумала Наталка.
– - Тiльки не це!
– - жахнувся Володька.
– - Батькам не треба!
– - Чому?
– - здивувалася Наталка.
– - Вони все одно не повiрять, -- так менi сказав дiд, -подумають, що я хворий, та лiкувати почнуть: мiкстури, уколи всякi!
– - Справдi, -- погодився я, -- краще батькам не казати: не повiрять. Самим треба думати...
– - От що, -- сказав Iгор, -- давайте ввечерi зберемося в альтанцi: може, таки щось придумаємо?
I ми пiшли по домiвках.
Удома я почав думати над тим, що сталося. Я уявив, як жахливо, коли тобi зовсiм-зовсiм нiчого не сниться! Самi подумайте: адже увi снi кожен iз нас може все на свiтi! Ми вiдкриваємо новi планети й зiрки, перемагаємо найстрашнiших пiратiв, уплав долаємо океани й моря, приборкуємо запросто цiлi зграї лютих левiв, робимо такi науковi вiдкриття, котрi старим поважним академiкам i не снилися! А як здорово лiтати увi снi!.. I от уявiть, що ви залишаєтеся без усього цього, -просто жах!
Тепер я зрозумiв, чому у Володьки таке набурмосене обличчя, -- i менi зробилося страшенно шкода його. Потiм я пригадав, що iнколи стрiчав дiтей з такими самими обличчями. Вони завжди тримались осторонь вiд своїх ровесникiв, котрi гасали з вереском i смiхом, i тихо сумували, дивлячись у землю. Та це ж, напевне, справа рук дiдугана! Ця думка просто вибухнула в моїй головi. Отже, коли ми придумаємо, як його перехитрити й перемогти, ми врятуємо не лише Володьку й Борьку, а й чимало iнших дiтей!
За цими думками я й не помiтив, як на вулицi звечорiло.
Я зиркнув на годинника -- й помчав до альтанки,
– - Ну як -- надумали?
– - спитав Iгор. Всi мовчали.
– - Невже нiхто нiчого не придумав?
– - здивувався вiн.
Ми знов промовчали.
– - Так, -- сумно зiтхнув Iгор, -- i я теж нiчого не придумав.
– - А давайте сьогоднi вночi полiтаємо!
– - раптом запропонувала Наталка.
– - Провiтримось -- i, може, придумаємо?
Всi радо погодилися з нею. I як воно вийшло, що ми за всiма справами геть забули про польоти?! А навкруги ж весна, все аж вирує вiд квiту, лише й лiтати о такiй порi!
9
Рiвно о дванадцятiй я знявся в небо, трохи пролетiв над садом i побачив, як майже водночас вiд своїх будиночкiв у небо гайнули один за одним Наталка та Iгор.
Ми злетiлися докупи й закружляли над нашим провулком -- очiкували на Бориса. Та його десь не було.
– - Знов на хвильку прилiг дрiмонути!
– - пожартував Iгор.
– - Ану, гайда за ним!
Ми приземлились у Борьчиному садку й попростували до вiкон. Не дiйшовши крокiв п'ять, раптом почули шморгання i схлипи. На пiдвiконнi сидiв Борис i гiрко плакав!
– - Бориску, що з тобою?
– - торкнула його за плече Наталка.
У вiдповiдь вiн схлипнув iще голоснiше.
– - Ну що ти, не плач! Ти ж мужчина!
– - зашепотiла Наталка.
– Розкажи -- i легше стане.
– - Не стане, -- майже скрикнув Борька, -- нiколи не стане!
– - I кулаком почав розмазувати сльози по щоках.
Iгор та я мовчки стояли осторонь, бо не знали, що й сказати. Врештi Борька покинув шморгати носом i схлипувати, а там i зовсiм затих.
– - От i молодчинка!
– - зрадiла Наталка.
– - А тепер кажи...
– - Та що казати, -- вiдмахнувся Борис.
– - Не можу я злетiти -- от i все!
– - Як?!
– - вихопилось у мене.
– - А отак! Старався, старався -- i нiчогiсiнько!
– - Може, ще спробуєш?
– - нерiшуче запропонував Iгор.
– - Я вже сто разiв пробув -- дарма! Тепер я знаю, що хотiв сказати Кучма. Вiн теж розучився лiтати! I знаєте -- чому? Бо продав свiй сон отому клятому дiдовi!
Од несподiванки ми закам'янiли -- такого повороту нiхто й не чекав! Ну й дiд, ну й розбiйник! Що ж вiн накоїв? Виявляється, й Кучма вмiв лiтати! Та, мабуть, i всi дiти, а може, й дорослi, котрим сняться запахущi травневi сни, лiтають теплими ночами! Як же ми тепер, без нашого Борьки?!
– - Треба швидше вирiшувати, -- обiрвав мовчанку Iгор, -- поки цей "хiмiк" не обiкрав iнших дiтей, як Бориса та Володьку!
– - Здається, я придумав!
– - вигукнув я.
– - Ну?!
– - очi в Борьки спалахнули надiєю.