Хочу лiтати ! (на украинском языке)
Шрифт:
Володька хотiв був щось поспитати, але Iгор вiдмахнувся:
– - Потiм! Отже, ти йдеш перший, ми -- за тобою.
– - I вiн дав Володьцi пробiрку.
– - А тепер -- уперед!
Ми посипалися з липи, мов грушi, й помчали до Капiтона: Кучма -попереду, ми -- крокiв на п'ятдесят позаду.
Коли Володька пiдiйшов до хвiртки сусiда, той вiдразу ж, нiби
Коли б ми не знали, що це за типчик, то, напевне, пожалiли б його. Все обличчя в нього було подряпане й запухле, гачкуватий нiс дивився кудись убiк, а пiд лiвим оком сяяв такий величезний синець, що повiки навiть не розтулялися, -- хiба що за допомогою пальцiв!
Це була робота Корнелiя, котрий, певне, всю нiч водив дiдугана лiсом. Зрозумiло, котовi це -- дрiбничка, а от дiдовi -- ну й ну! Вiн чiплявся за кожний корiнь та пеньок, падав у колючi ожиновi заростi, на повному ходу налiтав на стовбури дубiв та сосен чи ускакував у шипшиновий кущ. Одне слово, коли б це був не Капiтон, йому варто було б щиро поспiвчувати.
– - А, це ти, любесенький!
– - зрадiв дiдуган, коли побачив Кучму.
– - Заходь, заходь, дорогесенький! А я саме про тебе думочку думав: i чого хлопчичок не приходить до мене?
– - Я принiс вам свiй сон!
– - мовив Кучма.
– - Це добре, -- зрадiв дiд.
– - Це дуже-дуже мудре рiшення!
– - I Капiтон потер руки.
– - А де ж вiн?
Володька простяг йому пробiрку.
– - Ай, який чудовий хлопчичок!
– - залопотiв дiд.
– - А який у нього сончик гарнюсiнький!
– - Вiн вихопив пробiрку й побiг вiдразу ж до шафи устромляти її в штатив.
– - Ось, -- трохи згодом пiдiйшов вiн до Володьки, -- ось тобi й грошенята -- на цукерочки чи на цигарочки, хе-хекс!.. Як ти любиш старенького пенсiонерчика, молодчиночка!
– - I раптом засичав на Володьку: -- Ну, досить балачок, iди вже! А завтра теж сон принось зранку!..
– - Вiн ткнув Володьцi в руки пробiрку та грубо пiдштовхнув його до дверей.
Ми сидiли в кущах неподалiк вiд вiкна i все чули.
Раптом крiзь
Ми затамували подих, а дiдуган вiдкоркував нетерпляче пробiрку i припав до неї своїм хижим, жадiбним носом.
Ааа-пп-чхи-ии!!!
– - раптом вибухнуло в його кiмнатi, i ще луна вiд того чхання не встигла влягтися, як навздогiн за першим пролунало друге, а за ним -- трете, четверте й далi -- ааапчхи!!! Аа-пп-чхи-ии!!
Ми пiдскочили до самiсiнького вiкна i вже смiливо залiзли всередину. Там, у кiмнатi, в шкiряному крiслi сидiв маленький Капiтон i голосно чхав. I з кожним разом вiн меншав i меншав! Ось вiн чхнув -i зробився завбiльшки з кота. Ось iще раз -- i вже як миша... Ось вiн, нарештi, вже як мураха. Ми ледь почули останнє тоненьке, мов дзижчання комарика, "аа-пчхи" -- i дiдуган зник! Назавжди!
Ми не змовляючись подбiгли до шафи й заходились вiдкорковувати пробiрки й випускати з них сни, якi цей дiдуган устиг понабирати у бiдолашних дiтлахiв.
– - Отримуй свiй сон, Iринко!
– - I ти, Васильку!
– - I ти, Оксанко!..
– - А ось i мiй, рiднесенький!
– - раптом вигукнув Борька, схопивши пробiрку зi своїм сном.
– - Ох, i спатиму ж я сьогоднi!
– - засмiявся вiн.
– - Красота!
Ми повипускали всi сни i, радiснi, вийшли надвiр.
Ви питаєте, як ми перемогли Капiтона? А дуже просто! У пробiрку, яку продав дiдовi Кучма, Iгор насипав звичайного молотого перцю. Адже вiн виглядав точнiсiнько так само, як i порошок дiдугана. Отак-от!..
Ми весело крокували нашим провулком -- тепер уже вп'ятьох!
– - i голосно виспiвували нашу пiсеньку. Ми посмiхалися один до одного, до всiх перехожих, що траплялися нам назустрiч, i нам ставало ще краще! Адже ми тепер чудово знали: дiдугана переможено, нашi сни -- з нами! А поки снитимуться кольоровi, запахущi, травневi сни -- лiтати нам i лiтати!