i c66bbbbf7dda0d4b
Шрифт:
— Не ображайтеся, вельмишановний Вітольде Ві-
лет, заряджений ампулою, сунула його до кишені…
кторовичу, але ваше покоління завжди так: крок
Помітивши розширені Мусині очі, посміхнулась:
уперед — два кроки назад! Завтра ж цей пролетарій
— Чудовий винахід моїх пращурів. Але ти помреш
міг нас здати!
не скоро і не боляче. Не бійся. Спочатку побачиш чу-
Він простягнув старшому пачку зібганих асигнацій: дові сни. Тобі сняться кольорові сни? Певно, що так,
—
адже ти надто юна — молодим завжди сняться кольо-
си — ще згодяться.
рові… А ось за чоловіка твого липового я не пору чусь.
Старший поморщився.
Тут, — вона вказала на місце, куди поклала арбале-
— Беріть, беріть. Вони не пахнуть. Самі ж казали —
тик, — засіб міцніший…
висока місія, мета! Без крові не обійдешся.
Муся шалено смикнулась, замукала крізь зціплені
— І все ж таки, Володю, це негуманно…
судомою зуби.
— Негуманно посилати нас за кресленнями саме
— Ну-ну… — лагідно промовила Ванда. — Не ви-
сюди! Можна було б якось простіше…
трачай сили, дурненька…
— Не можна, — суворо відрубав старший. — Тут
І накрила її обличчя подушкою…
найбезпечніше. До того ж на березі креслення діста-
лося б німецькому резиденту. А ми їх візьмемо тут.
* * *
Добре, що суб’єкт повів подвійну гру і — на нашу
У чорній воді коливалися зірки і розчинялись, мов цу-
користь.
кор, у сяйві широкої місячної стежки.
Він знову поглянув на годинник:
Посеред неї так само коливався і потопав у світлі
— Він має бути тут за годину. Уночі пароплав став-
рибальський баркас.
лять на якір — для зручності пасажирів.
У ньому темними силуетами вимальовувалися
— Суб’єкт нам потрібен?
дві фігури.
Вітольд Вікторович зморщився і кивнув на воду:
Ледь помітною окантовкою мерехтів довкола бор-
— З ним, прошу, без подібних жартів!
тів баркасу червоно-водянистий слід.
— Милосердна ви людина, — посміхнувся молод-
Фігура, що належала ватажкові цієї команди, здій-
ший и додав, серйозно дивлячись опоненту в очі: —
няла руку до очей, приглядаючись до годинника, що
Ми підемо іншим шляхом! Терор, терор і ще раз терор!
сяйнув у темряві золотим ланцюжком.
Вітольд Вікторович докірливо похитав головою,
Докірливо похитала головою, вдивляючись за борт.
але нічого не відповів.
206
Море було тихим,
що зливався з ним, майоріли ледь помітні вогники
пароплава.
* * *
Олексій уже був на порозі, як з-за дверей почулися
кроки.
Вони прошелестіли, немов осіннє листя, що па-
дає на м’яку землю, але для його слуху цього було
достатньо.
Він вимкнув гасову лампу, швидким рухом згріб
подушки на ліжку, накрив їх ковдрою.
Сам притиснувся до стіни, поклавши руку до кишені.
Двері, в яких коротко скреготнула відмичка, безгуч-
но відчинилися.
Жовте світло з коридору на мить висвітило тендіт-
ну чорну фігурку, що ковзнула досередини.
Фігурка завмерла, роздивляючись накрите ковд-
рою «тіло», підібралася ближче, схилилася.
Пролунав ледь чутний звук, схожий на коротке
дзижчання бджоли.
Олексій наставив на фігурку револьвер і увімкнув
світло:
— Сподіваюсь, наступну порцію отрути ви не встиг-
ли приготувати, мадам Лібо?
Ванда повільно обернулася.
— Де креслення? — захриплим голосом запитала
вона.
— Поспішаєте? — Олексій іронічним поглядом оки-
нув її дорожній костюм. — Власне, я також. Тому про-
поную вам негайно віддати мені те креслення, що ви
вкрали в убієнного вами ж морського інженера Вік-
тора Передері! Бачте, ми з вами тут у одній справі…
208
209
Ванда закусила губу, скривилася, поглядаючи на
Вона простягнула руку.
наставлений на неї револьвер.
Олексій з понурим виглядом пройшов повз неї вглиб
— Не дочекаєтесь!
каюти, роблячи вигляд, що дійсно пішов по креслення.
Олексій звів курок.
Ванда з переможним виглядом спостерігала за йо-
— Тоді мені доведеться взяти його самому. По-
го згорбленою спиною.
вірте, мені це буде прикро, — посміхнувся холодно
Але то була оманлива мить.
і зморщився. — Обшукувати небіжчиків — справа
Зробивши кілька кроків, Олексій наблизився до
неприємна і не зробить мені честі. Краще віддай-
жінки і накинувся на неї, намагаючись видерти з її ру-
те самі.
ки пляшечку.
Ванда посміхнулась:
Але Ванда, ніби очікуючи на подібний підступ, вмить
— Ви цього не зробите!
відстрибнула мов кішка і зробила те, на що не очіку-
— Ви впевнені? — навзаєм посміхнувся Крапка.