i c66bbbbf7dda0d4b

Unknown

Адже нагадування про загиблого було зовсім не-

знавця:

доречним.

— Це вчорашній день, юначе! Та й знято нерухо-

В іншому кутку палубою нервово проходжувалась

мою камерою. Маячня! А справжній синематограф

княжна Анастасія, за нею дріботіла служниця, за ни-

себе покаже! Нічого не буде! Скрізь буде один сине-

ми стрибав завжди веселий Тобі.

матограф!

Наздогнала, накинула на плечі пані кашемірову

— Але… — нерішуче промовила сором’язлива па-

тальму.

нянка, —

театр, книги — це залишиться?

182

183

— Наряд! — авторитетно вимовив режисер. —

І без жодного логічного переходу додала спокій-

Синема тограф замінить собою все!

ним голосом:

— А ви і Рудольфо Валентино бачили? — запитав

— Боргів у нього як зірок на небі!

захоплений молодик.

Олексій співчутливо закивав головою:

— Звісно, бачив, — не змигнувши оком, кивнув

— Борги це погано… Дуже вам співчуваю…

кудлатий режисер.

— Зі співчуття шуби не пошиєш, — буркнула ма-

Оператор сплюнув у море. Але не зронив ані пари

дам. — Доведеться самій у всьому розбиратися.

з вуст…

Адже й у нього була боржників ціла купа. Чорт ногу

зломить! Багато виробів у кредит роздавав під від-

…У цей час у каюті мадам Шток відбувалася зовсім

сотки.

інша розмова.

— О, так, це вихід, — заспокоїв її Олексій. — Зібра-

Не знаючи, як відрекомендуватися, аби дізнатись

ти борги з боржників — і роздати на борги!

необхідне, Олексій Крапка завітав до каюти удови як

Мадам втупилась у нього, міркуючи над почутим.

один із тих небагатьох пасажирів, хто вважав за не-

— Певно, так і варто робити. Зараз і піду!

обхідне висловити бідолашній жінці свої співчуття.

— Куди? — здивувався Олексій.

І завдяки цьому от уже хвилин сорок вислухову-

— Так один же з тих негідників, що платити не лю-

вав безперервну тираду мадам Шток про всі нега-

бить, — тут, на пароплаві! Щоправда, вже добу його

разди, котрі посипалися на її голову після весілля

не видно. Певно, помітив нас і ховається!

з Соломошею.

— Та невже?! — зацікавлено вигукнув Олексій

Мадам Шток розгорнула повне батальне полотно

тільки через те, аби мадам продовжила свою ти-

першого десятиліття подружнього життя і перейшла

раду.

до другого, все більше впадаючи в шаманський

— Так, точно! Ховається! Я його в перший вечір по-

транс.

бачила. Сунув ніс до зали — і одразу заднього дав!

— …Ви

ж самі бачили, — казала вона, — крават-

Мабуть, злякався. Тепер не відкрутиться. Я його з-під

ку нову надів! А казав, що срати пішов! От прямо-та-

землі дістану!

ки вистрибнув з-за столу, мовляв, шлунок прихопило

— Хто ж цей негідник? — поставив цілком рито-

від тієї печінки гусячої! Семену — нічого (Семен — це

ричне запитання Олексій Крапка. — І за що він вам

наш папуга!), а йому — бачте! — прихопило! Знаю,

заборгував?

в якому місці йому прихопило! Побіг до каюти крават-

— Так германець той, ірод! Рік тому я його в нашій

ку нову одягати!

крамниці бачила. Прийшов перстень замовити, а роз-

І заридала на повний голос:

платився лише чвертю від усієї суми. Я тоді ще Соло-

— Йой, Соломошо, на кого ж ти нас покинув? Я-я-як

моші сказала, — мадам Шток красномовно стисла

тепер жити будемо?!

перед носом Олексія кулак, — що не слід віддавати

184

185

такі коштовні речі за безцінь! А він: та то ж людина

Не було її і в каюті.

поважна — сам посол, віддасть! А виявилося по-моє-

Певно, хоче показати всю глибину своєї образи,

му: дзуськи віддав! Ну нічо, мені віддасть!

вирішив Олексій.

І мадам рішуче почала збивати перед люстер-

Ну, то нехай походить голодна!

ком копну волосся, провела пуховкою по червоному

обличчі.

* * *

— А розписка у вас є? — запитав Олексій, боячись,

що пані Шток дійсно піде діставати Айзена, як вона

…Муся відліпила закрижанілі долоні від металевих

сказала, «з-під землі».

дверей, в які час від часу безнадійно стукала, і вирі-

Не міг же він зізнатися, що той посол лежить в ку-

шила обстежити місцевість.

пі льоду разом із її бідолашним чоловіком.

Спочатку подумки налаштувалася на те, що видо-

— Розписка? — знітилася мадам. — Дійсно, тре-

вище буде зовсім неестетичним і досить моторош-

ба розписку знайти. А вона, певно ж, удома лиши-

ним. Порахувала до десяти і обернулася.

лася…

У напівтемряві побачила ліс обдертих коров’ячих

— Ну от і не поспішайте. Борг завжди за нею змо-

туш, що коливалися від руху пароплаву. З голів на під-

жете отримати. Або — через суд.

логу скрапувала густа червона кров.

— Через суд? — зраділа мадам Шток. — Це ви вір-