Капітан Зірвиголова
Шрифт:
Зірвиголова так і затрусився від нестримного сміху. А зраділий Фанфан вигукнув:
— Ну, якщо поранений регоче, значить, уже напівздоровий. Так, хазяїне, це я! Ти живий, я вільний. Ми щасливі!.. Піду митися. Потім обіймімося і побалакаємо.
— Ні, Фанфан, ні! Стривай! Скажи тільки, як тобі пощастило втекти звідти?
— Ти ж мені сказав: «Викручуйся!», от я і викрутився… Коли улани підійшли, щоб захопити нас, я пробрався до вугілля і вивалявся в ньому з голови аж до п'ят. Потім я навів косметику найкращою чорною фарбою з коломазі і став негром, справжнісіньким негром найдобірнішого чорного
РОЗДІЛ VII
Одужання. — Зірвиголова хоче повернутися на фронт. — Через п'ятнадцять днів. — Битва на Спіонскопі. — Луї Бота. — Наступ бурів. — Страшна стрілянина. — Полонені. — Смерть генерала Пуда. — Горе капітана Зірвиголови. — Остання воля. — Патрік Ленокс. — Повернення під Кімберлі.
Сучасна «кулька», як називав її лікар Тромп з властивою йому схильністю до делікатного поводження, і цього разу виявила свою гуманність.
Жан Грандьє одужував надзвичайно швидко. Цьому немало сприяли, крім невтомної уваги лікаря Тромпа і догляду відданого Фанфана, міцний організм і невгасима воля нашого героя до життя.
Не обійшлося, звичайно, і без асептики.
— Бачте, любий мій, — казав своєму пацієнтові лікар. — Без асептики немає і не може бути справжньої хірургії. Вас добре-таки підчепили… Якби це сталося років двадцять тому, ви за два-три дні вмерли б від такої рани. А тепер від цього не вмирають. Я хотів би навіть побачити вас з обома пробитими легенями, наскрізь пробуравленою печінкою і нехай навіть з діркою в шлунку.
— О, ви занадто добрі до мене, лікарю! — силкуючись зберегти серйозність, відповів Зірвиголова, — Дякую вам і другого разу неодмінно постараюся влаштувати так, щоб мене привезли до вас зрешеченим, немов шумівка.
— І побачите тоді, що процес одужування не стане від цього ні довшим, ні важчим.
— Отже, лікарю, до наступного разу!
Ця розмова відбувалася через вісім днів після поранення Жана.
Відмитий дочиста Фанфан залишав свого друга тільки для того, щоб побігати по табору і зібрати для нього свіжі новини.
Під Ледісмітом все ще билися. На фронт весь час відправляли партії підлікованих поранених. Зірвиголова нетерпляче ждав своєї черги.
Наприкінці другого тижня він уже добре ходив, мав вовчий апетит і за всяку ціну хотів повернутися до свого загону.
Але лікар Тромп наполіг, щоб він побув у госпіталі ще тиждень. Весь цей тиждень Зірвиголова згоряв від нетерпіння кинутися в бій.
І бій відбувся. Жорстокий
«Коп» — бурською мовою це більш або менш крутий пагорб, піднятися на який, проте, не дуже важко. Бойові укріплення, траншеї, навалені скелі і засіки перетворювали його на зручну стратегічну одиницю.
Спіонскоп височів над долиною Вентеру, лівої притоки Тугели. З боку англійських позицій він являв собою три вали, вірніше — три контр-ескарпи [54] .
Англійці дуже перебільшували стратегічне значення Спіонскопа, тоді як бури недооцінювали його. Можливо, тому, що в їхніх руках були інші висоти, які панували над цим пагорбом.
Але яка б не була цьому причина, бюргери погано охороняли свої позиції на Спіонскопі. Так погано, що однієї ночі англійцям пощастило вибити звідти весь бурський гарнізон із ста п'ятдесяти чоловік. А зайнявши пагорб, вони засурмили перемогу. Вони були щиро переконані, що захопили ключ від Ледісміта.
Телеграф негайно розніс цю звістку по всій Європі, а жадібна до сенсацій англійська преса перебільшила і роздула її до розмірів події величезної ваги. Словом, звістка про взяття бурських позицій на Спіонскопі викликала в Англії один з тих вибухів ентузіазму, що перетворюють велику націю на посміховище всього світу.
По суті, то була звичайна воєнна операція, сутичка на аванпостах, в результаті якої, як часто буває на війні, незабаром розгорілась справді велика битва.
Наступного ж дня англійці мусили заспівати зовсім інших пісень.
Жубер зрозумів, якої стратегічної і моральної шкоди завдала бурам ця втрата, і наказав генералові Луї Бота за всяку ціну відбити у англійців позиції на Спіонскопі.
Бота, молодий тридцятип’ятирічний генерал, вже чотири дні успішно бився під Колензо.
Це була енергійна людина, прекрасний знавець маневреної війни; він умів швидко вирішувати свій задум і добре виконувати його. Коротше кажучи, генерал Бота був видатним полководцем.
Супротивником у нього був генерал Уоррен, який командував англійськими військами.
Ще напередодні Зірвиголова увійшов до складу загону генерала Бота. Як єдину нагороду за свій подвиг він випросив у генерала Жубера дозвіл іти в бій у перших рядах.
Старий генерал палко рекомендував нашого героя генералові Бота. Згадавши про походження Жана Грандьє, Жубер потиснув йому руку і сказав:
— Я тим більше пишаюся таким хоробрим і відданим нашій справі солдатом, як ви, що і в моїх жилах тече французька кров.
Бота тепло зустрів відважного посланця Кроньє і довірив йому командування невеличким загоном в авангарді, що мав діяти найближчої ж ночі.
Авангард складався з трьохсот п'ятдесяти бурів, зібраних по всіх частинах із найвитриваліших і найспритніших бійців. Від Молокососів, розсіяних тепер по всіх фронтах, в нього входили Жан Грандьє і Фанфан.
Це була добірна частина, спираючись на яку Бота вперше у воєнній практиці бурів наважився на обхідний рух.
Мова йшла не більше не менше як про те, щоб піднятися вночі на один з трьох валів Спіонскопа і на світанку вдарити по першій англійській траншеї.