Капелан Армії УНР
Шрифт:
в диаметре с неровными краями, по всей вероятности,
огнестрельного происхождения. В левой темянно-затылочной
области имеется резаная рана с неровными краями,
проникающая всю толщу покровов головы с обнажением
кости, длиною два сантиметра. Под правым ухом, вблизи угла
челюсти, имеется рана, колотая длиною в три миллиметра. На
правой стороне, в области усов, имеются три колотые раны
губы. В области правой ключицы огнестрельная рана с обожженными
– ниже ее вершка на полтора, имеется огнестрельная,
по всей вероятности, рана до полусантиметра в диаметре. Задняя
стенка подкрыльцевой ямки представляет собою разорванную
рану величиною в небольшой кулак; эта рана имеет
на средине кожаную спайку, тоже надорванную; мягкой части
из мышц и кожи в этой ране перерваны и частью вырваны;
частей реберных костей, расположенных в области этой раны,
недостает, а междуреберных мышц не имеется, и вся правая
полость груди открыта. В правой поясничной области по подмышечной
линии имеется горизонтальная колотая рана длиною
до трех сантиметров, из которой торчит часть сальника.
В левой подмышечной области, у края восьмого ребра, имеется
рана, проникающая всю толщу покровов, круглого очертания,
с равными краями, слегка пропекшимися, около полусантиметра
в диаметре. В области рукоятки грудины, у левого
ее края, имеется рана до двух миллиметров шириною, колотого
характера. Из записанных повреждений – огнестрельные
раны: в правый висок – слепая, в верхнюю часть правой
149
половины груди, с выходом в правую подмышечную область,
– раны, носящие характер действия разрывных пуль, а также
колотая рана живота с выпадением внутренности – сальника,
должно считать смертельными. Соответственно описанным
ранам тела на одежде убитого как верхней – теплой шубы, так
и нижних – рясе, и подряснике – имеются разрезы. На клобуке,
в нижней правой части его, соответственно надглазной
ране имеется круглая дыра, закопченная дымом в окружности,
в задней часта клобука имеются три прорванных дыры,
соответствующих местам ранений головы.
ОсвидетельствованиетелаубитогомитрополитаВысокопреосвященного
Владимира производил врач статский советник
Алексей Городецкий».
Арсен Річинський
(25 (12) червня 1892, Тетильківці, Крем’янецький повіт,
Волинська губернія – 13 квітня 1956)
Православний церковний, громадський і пластовий діяч
на західній
Автор статей на релігійно-церковні теми та книги «Проблеми
української релігійної свідомості» (1923); редактор-видавець
переважно неперіодичних журналів-часописів: «Нова
Дорога» (1918), «На Варті» (1925–26), «Рідна церква» (1927),
«Наше брацтво» (1929), в яких пропагував національне відродження
Православної Церкви. Церковний композитор
(музичні збірки: «Скорбна мати», «Українська відправа», «Колядки
»). Радикальні церковні погляди спричинили конфлікти
Річинського з тогочасним церковним керівництвом православної
митрополії, що проявилися навіть у тимчасовому відлученні
його від церкви, а громадсько-пластова діяльність – у
переслідуванні польської влади (в’язень Берези Картузької,
1939) та репресії радянської влади.
Річинський став активним діячем українського церковного
руху, прихильником утворення автокефалії та
української церкви. Саме тоді почалася тривала дружба Річинського
з Тележинським. Під впливом останнього Річинський
зацікавився композиторською творчістю. В 1925 році
він уклав свою першу збірку загальнодоступних церковних
Іван КОРСАК150
співів для сільських хорів під назвою «Всенародні співи в
українській церкві», мета якої, за його власними словами,
«полегшити богослужіння в церкві українською мовою та
показати перевагу й красу Служби Божої на рідній мові».
1926 року вийшла наступна збірка «Українські церковні співи
», 1929-го – «Українська Відправа Вечірня та Рання».
Композитор, видавець, лікар, церковний діяч, Річинський
не залишався осторонь і громадського життя. В 1928–29 роках, на
які припадає кульмінація його суспільної діяльності, він очолював
Володимирську «Просвіту», був її ідеологом і натхненником
усіх культурно-просвітницьких заходів. 1933 року Річинського
обрали віце-президентом товариства «Відродження». Тоді ж він
організував хор при «Володимирському Союзі українок».
У своїх виступах та публікаціях Річинський постійно
пропагував ідеї національної незалежності, за що його декілька
разів заарештовували, а одного разу навіть заслали до
концентраційного табору.
Після останнього арешту в 1939 році органами НКВС
Річинський був засуджений до 10 років позбавлення волі в