Капелан Армії УНР
Шрифт:
автокефалії самочинно. Тому до вирішення цієї справи
на Помісному Соборі УПЦ ця Церква повинна залишатися
підпорядкованою Московській Патріархії, але з правами
автономії, яку свого часу надала їй Російська Церква. Главою
Православної Церкви в Україні став архієпископ Олексій з
правами обласного митрополита й екзарха, скасувавши екзархат
митрополита Миколая (Ярушевича). Разом з іншими
єпископами він утворив Автономну Православну Церкву на
Україні.
Полікарп (Сікорський) на підставі декрету митрополита
Діонисія від 2 серпня 1941 року стає правлячим єпископом
Луцької єпархії в сані архієпископа Луцького і Ковельського.
Тим же декретом Волинська єпархія, юрисдикцію якої перервано
більшовицькою окупацією, а відновив тепер митрополит
Діонисій, була поділена на дві: Луцьку і Крем’янецьку. Але
архієпископ Олексій, що мав очолити Крем’янецьку єпархію,
ще до одержання цього декрету скликав згаданий собор єпископів
у Почаєві і очолив Автономну Православну Церкву.
Митрополит Діонисій прагнув влаштувати самостійне
церковне життя на землях України. Він мав намір у вересні
167
1941 року прибути до Почаївської лаври на свято преподобного
Іова Почаївського, особисто скликати Собор єпископів
звільнених земель України за тогочасною термінологією й
покласти початок УАПЦ на канонічній засаді Томосу Вселенського
Патріарха 1924 року. Але німецька окупаційна влада
категорично це заборонила.
Тому церковно-громадський провід на підставі ухвал
церковних рад на Волині, зв’язуючись у грудні 1941 року з
митрополитом Діонисієм, якому Волинь канонічно підлягала,
просить його призначити адміністратором Православної
Церкви на звільнених українських землях архієпископа Полікарпа.
Декретом від 24 грудня 1941 року митрополит Діонисій
це прохання українців задовольняє, призначаючи
владику Полікарпа тимчасовим адміністратором Православної
Автокефальної Церкви на звільнених землях України
і благословляє йому разом з архієпископом Поліським
Олександром (Іноземцевим) висвятити для України українських
єпископів. Архієпископ Олексій (Громадський) зі
своїми єпископами цього декрету митрополита Діонисія не
визнав.
Так постала тоді у нашій Батьківщині церковна двовлада:
була Православна Церква Українська, очолювана архієпископом
(пізніше митрополитом) Полікарпом і Церква Російська,
очолювана митрополитом Олексієм.
той час було створити свою ієрархію. Адже поза єпархіями
в західних областях України правлячих православних ієрархів
в Україні не залишилося. Православних українців у цьому підтримував
архієпископ Поліський і Пінський Олександр (Іноземцев).
На початку лютого 1942 року архієпископ Полікарп
виїхав до Пінська, кафедрального міста владики Олександра.
Дорогою взяв із собою в Ковелі кандидатів у єпископи – волинських
протоієреїв Никанора Абрамовича та Івана Губу. У
Пінську 8–10 лютого 1942 року відбулись єпископські хіротонії.
8 лютого архімандрита Юрія (Коренастова) було висвячено
на єпископа Берестейського – вікарія владики Поліського,
9 лютого – архімандрита Никанора (Абрамовича) на єпископа
Чигиринського (Київщина) і 10 лютого – архімандрита Ігоря
Іван КОРСАК168
(Губу) на єпископа Уманського (Київщина). Два останні українські
єпископи постановою цього Собору єпископів у Пінську
були тимчасовими вікаріями владики адміністратора Полікарпа
з перебуванням у Києві.
Архієпископ Олександр (Іноземцев) був висвячений 4
червня 1922 року митрополитом Юрієм (Ярушевським) і архієпископом
Діонисієм (Валединським); архієпископ Полікарп
(Сікорський) був висвячений 10 квітня 1932 року митрополитом
Діонисієм (Валединським), архієпископами Феодосієм
(Федосьєвим) і Олексієм (Громадським) та єпископами Симеоном
(Івановським) і Савою (Совєтовим). Тому українським
ієрархам, висвяченим тепер руками архієпископів Полікарпа
і Олександра, не можна було закинути неканонічності й безблагодатності.
Це міг робити хтось зі злої волі й причин більш
політичного, ніж релігійного характеру.
Отже, українське громадянство було глибоко вдячне митрополитові
Діонисію й архієпископові Олександру, росіянам
за походженням і вихованням, які стали добродіями для
Української Православної Церкви.
Волин. єпарх. відом. – 2007. – № 10 (35).
Петро Певний
(1888–1957)
Народився в Полтаві 1888 року, навчався у Харківському
технологічному інституті і Московському університеті.
Брав найдіяльнішу участь в українській революції 1917–
1920 років, учасник Першого Зимового походу, редагував