Капелан Армії УНР
Шрифт:
(співредактор) у Києві щоденне видання «Відродження», у
Кам’янці-Подільському видання «Україна». Після поразки
УНР продовжує займатися українською справою у Варшаві,
а з переїздом у 1928 році на Волинь – в Луцьку. Тут редагує
газету «Українська нива», покладає на свої плечі величенький
громадський клопіт – близько шести років очолює
Волинське українське об’єднання (ВУО), був головою українського
клубу «Рідна хата», головою Товариства імені Лесі
Українки, членом ревкомісії
ще мав ряд досліджених і недосліджених обов’язків. Посол
169
польського сейму в 1930–1936 роках, очолював Українську
парламентську репрезентацію Волині.
Цікава і доля рідні. Брат Микола Герасимович Певний майже
десяток років клопотався професійним театром в Луцьку.
Син Богдан – художник, журналіст і письменник, здобув освіту
в Національній академії дизайну в Нью-Йорку, Колумбійському
та Нью-Йоркському університетах. Автор відомої картини
«Земля», написаної до тридцятиліття Голодомору, ряду інших
полотен і плакатів, організовував виставки за океаном митців-
українців, видавав монографії, власні повісті, був членом
редколегії журналу «Сучасність», багато дбав про повернення
в українську культуру імен митців та їхніх творів. І то це все –
лише невелика частина зробленого цією унікальною родиною.
Зі зрозумілих причин Петро Певний при початку Другої
світової війни емігрував у США. Помер у 1957 році.
Сергій Тимошенко
(1881–1950)
Архітектор і суспільно-політичний діяч.
Народився в с. Базилівці на Чернігівщині, брат Володимира
і Степана. Як студент Інституту Цивільних Інженерів
у Петербурзі був діячем Української Студентської Громади і
членом Північного комітету РУД (згодом УСДРП).
По закінченні інституту працював за фахом у Ковелі, Києві
(будинки Юркевича та Лаврентієва в українському стилі) й
Харкові (також будинки в українському стилі Попова, Бойка,
проекти міст-садів).
З початком революції 1917-го – губернський комісар Харківщини
і член Центральної Ради; 1919–20 – міністр шляхів у
кабінетах І. Мазепи, В. Прокоповича і А. Лівицького; учасник
Другого Зимового походу.
У подальші роки:
1922–23 у Львові (церкви у передмістях Львова Клепарові
та Левандівці, монастир Студитів у селі Зарваниці та ін.);
1924–29 – професор Української Господарчої Академії в
Подєбрадах та Української студії
Празі;
Іван КОРСАК170
1930–39 в Луцьку – головний архітектор для сільскогосподарського
будівництва на Волині (серед іншого – проекти
зразкових хуторів), діяч Волинського Українського Об’єднання
(з 1935 його голова і посол до польского сейму, 1938–39
– до Сенату) і Української Православної Церкви (перший голова
Товариства ім. Петра Могили);
1940–43 в Любліні, згодом у Німеччині;
з 1946 у США, де й помер.
З численних проектів, які створив Сергій Тимошенко
здійснено близько 400 будов. Прагнучи відроджувати український
стиль, він взорується на спадщину вітчизняного мистецтва,
зокрема на мурованій архітектурі українського бароко.
Митрополит Полікарп (Петро Дмитрович Сікорський)
(20 червня 1875 – 22 жовтня 1953)
Митрополит Української Автокефальної Православної
Церкви.
Народився в селі Зеленьки (Київська губернія) в сім’ї священика.
Закінчив Київську духовну семінарію (1898).
Столоначальник Київської духовної консисторії (1908–
1918).
В 1919–1921 роках віце-директор Департаменту загальних
справ в уряді УНР. Також працював у Міністерстві віросповідань
уряду УНР.
В 1921 році емігрував в Польшу.
1922-го пострижений в монахи і рукоположений в ієромонахи
архієпископом Діонисієм (Валединським). В тому ж
році возведений в сан архімандрита.
Почергово був настоятелем монастирів – Дерманського і
Загаєвського на Волині, Жировицького на Гродненщині. Активно
займався політичною і громадською діяльністю.
10 квітня 1932 року митрополитом Діонисієм був хіротонізований
на єпископа.
1932–1941 – єпископ Луцький, вікарій Волинської єпархії.
Декретом від 24 грудня 1941 року митрополит ППЦ Діонисій
затвердив єпископа Полікарпа на посаду адміністратора
171
«Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях
України» з наданням йому сану архієпископа. На соборі УАПЦ
в Пінську 9–10 лютого 1942 року був обраний її главою (адміністратором).