Кайдани для олігарха
Шрифт:
У мене й мурашки по шкурі побігли. Барабаш почухав потилицю й про всяк випадок одійшов подалі. Серьога Циплаков з цікавістю розглядав Мефістофеля й кивав головою.
— Ну й що ж вони тобі зробили?
— Та що… таких киздюлів дали, що мало не показалося! — Мефістофель скрутив із великого і вказівного пальця кільце й гучно ляснув по ньому долонею. — Не дай Боже, сказали мені, ти в земній своїй іпостасі будеш тільки на ринку торгувати, — горе тобі, хлопче! Ти повинен виконувати Завдання, второпав?
— А в чому ж воно полягає?
Мефістофель з жахом подивився на Серьогу Циплакова.
— Та ти що, Сєрий! Якби я промовив бодай слово з його
У кишені у Серьоги Циплакова затріщала рація.
— Атас! — ревонув у динаміку Мамед. — Третий сектор — наезд!
— Сколько? — поспитав Серьога Циплаков.
— Десять бандит, э! Диризюк бизда дают, э! Давай-давай быстро бежал!
Ми врізалися в юрму, як троє молодих бичків. Серьога Циплаков замалим не повалив з ніг жінку в єнотовій шубі, а Барабаш так штурхонув якогось пенсіонера, що той гепнув просто у ванну з живою рибою. Третій сектор був аж на тому кінці базару, але репет і галас чутно було за милю. Ось майнула остання алея, тоді ятка з парфумами, я звернув за ріг…
… троє чорних мов головешки банабаків танцювали довкруг Дірізюка, а він крутився мов дзиґа, роблячи випади руками й ногами, од чого це було схоже не на банальну сутичку, а радше на якийсь диявольський балет. Решта кавказців громила намети — по всенькій алеї літали полотнища тюлі, якісь квітчасті штори, весільна сукня з білої мов сніг тканини… Кроків за десять од мене здоровецький банабак спірвав кришталеву вазу й, занісши її над головою, замірився вгатити об асфальт; я глибоко вдихнув повітря й, розкручуючи своє тіло в карколомному стрибку, просто-таки злетів над землею; перед очима мигнуло перелякане лице якоїсь перекупки й далі, в глибокій перспективі алеї, — самотня постать Мамеда, котрий зчепився врукопаш із двома зарізяками; носаком свого тяжкого черевика я заїхав банабакові в живіт, і його дебела постать із тою вазою у випростаних руках переламалася навпіл, мов стеблина під лезом коси. Ваза гепнула додолу й розскочилася на кавалки; банабак немовби закляк, а тоді махнув руками — і всенькою своєю мармизою вгатився ув осколки вази, котрі валялися на мокрому асфальті.
— Мочи-и! — азартно заревів десь поруч Дірізюк. Блискавичним сальтом перевернувшись у повітрі, я
доскочив трійці, котра атакувала Дірізюка, й ребром долоні черконув найближчого банабака по горлянці. Він гикнув і, закинувши голову, став завалюватися назад; тої ж миті Дірізюк ударом коліна в пах звалив на асфальт ще одного; третій відскочив убік і, майнувши полою шкірянки, вихопив ножа. Його темне обличчя з круто заламаним носярою вищирилося хижим оскалом(о діти гір, подумалося мені мимохідь, як же ж ви любите запах крови!) — перехопивши руку в повітрі, я крутонувся, зав'язуючи вузол, і почув, як дзенькнув об асфальт здоровий кинджал з арабською в'яззю на клинку. Збоку майнули тіні. Дірізюк плигнув уперед і фаховим ударом звалив на землю одного з напасників; їх було шестеро, і двоє були з нунчаками, але ми кинулися на них, мов пара вовків, і за кілька секунд із усього гурту на ногах зоставався лише один драбуга, високий і здоровезний ніби вежа.
— Убий! — крикнув Дірізюк і відступився вбік. Банабак відскочив назад; я хтів було плигнути на нього, але, вчасно помітивши, як він одкидає полу шкірянки, висмикнув з наплічної кобури свого парабелума — й завмер, держачи пістолет націленим йому в груди. Драбуга закляк; його грубі волохаті пальці стискали рифлену колодку макара, який стримів за поясом, одначе видно було, що він зуміє вистрілити навіть
— Брось железо! — звелів я йому.
Банабак вишкірився мов собака. Люди добрі, він і трохи не боявся смерти… навіть тої жахливої кількаденної аґонії, котра наступає після удару в живіт дев'ятиміліметрової кулі з хрест-нахрест підпиляним носиком! Я окинув його оком і в однісінький мент утямив, що цей зарізяка був на війні, причому не рік і не два, — його очі були геть божевільні, як у людини, котра довгий час перебувала під обстрілом, ходила в розвідку, наривалася на засідки, тікала від бетеера і звикла провадити вогонь по живих мішенях.
— Брось железо, чурка!
— С-скімаузе… [4] — просичав він у відповідь. Дагестанець, — сяйнуло мені в голові. Дика бригада, серед наших їх прозивали звірами… Після чеченської війни цих дагів наїхало в Україну хтозна-скільки, й усі були з досвідом бойових дій.
— Ладно, — я опустив пістолет і побачив, як розслабилися його пальці на руків'ї макара. — Уходи!
Ззаду підбіг Барабаш, а за ним Мамед із Серьогою Циплаковим. Усі були захекані, а Мамед притискав до плеча закривавлену шмату.
4
Груба лайка (авар.).
— Ти що?! — вирячився на мене Барабаш.
— Хай забирається! — гаркнув я. І до банабака: — Абуталибу передай: вечером забиваем стрелку… понял?
Даг прибрав руку з колодки пістолета.
— Кыто? — поспитався він, міряючи мене поглядом з ніг до голови.
— Аскер!
— Гыде?
— В семь часов… четырнадцатый километр! Даг понуро мовчав.
— Мусурман? — зненацька глянув він мені в вічі.
Я похитав головою. Кавказець, який валявся на землі, застогнав і перевернувся на бік.
— Абуталиб знает, кто я! Забирай бойцов и уходи… въехал? Дірізюк хтів було щось промовити, але я так подивився на нього, що він закрив рота. З бокових алей виглядали перелякані бариги. На асфальті вовтузився прибитий банабак, і його рухи дуже скидалися на передсмертну агонію.
За кілька хвилин ми чвалали в діл, спускаючись центральною алеєю.
— Ну ти й гуманіст! — Серьога Циплаков глянув на мене й раптом зареготав. — Отак банабаків перекалічити… Хто їде на стрілку?
Я трохи подумав.
— Ти, я, Барабаш і Мамед. Ще запитання?
— Дірізюк?
— Не їде. Групіровка теж. Я беру з собою лише тих бійців, у котрих впевнений на сто відсотків.
– І ти гадаєш, ми звідти повернемося? Вистоїмо проти звірів?
Я поклав йому руку на плече.
— Ви, — сказав я, карбуючи кожне слово, — повернетеся. Живі. Неушкоджені. Без жодної подряпини. Це. Я. Тобі. Обіцяю. Братан!
Добігала сьома година, й на лісовій дорозі було теменно, хоч в око стрель.
— Перш за все, — сказав я, вилазячи з авта, — поділимо зброю. Кожен з вас повинен знати, що робить, коли ці одморозки відкриють вогонь! А в тому, що вони будуть стріляти, сумнівів немає…
— Потому шо шо ж! — глибокодумно прокоментував Барабаш.
Серьога Циплаков подивився на нього, але промовчав. Я відчинив багажник і дістав тяжкий довгастий згорток.
— Ваші ТТ для війни не годяться. Я привіз на цю стрілку стволи зі свого арсеналу…
— Узі? — здивувався Мамед.
Я подав йому короткоствольний ізраїльський автомат.