Кейс тренера

Главник Олена

Загалом для досягнення максимальної ефективності тренінгу потрібно використовувати різні канали сприйняття інформації у різних комбінаціях. Перевагу доцільно надавати таким методам, коли учасники одночасно чують і бачать інформацію стосовно питань, що вивчаються, обговорюють її, виконують вправи, в ході яких пояснюють свої дії, дискутують з цього приводу з іншими людьми, навчають один одного. Наріжною цеглиною тренінгу є самостійна організація учасниками власної активності в процесі навчання, чому найбільше сприяє діяльність тренера, який має поєднувати

ролі вчителя (знає що і як робити); ведучого (не припускає недоцільних відхилень від основної мети і завдань тренінгу); помічника-фасилітатора (допомагає шукати шляхи вирішення завдань, стимулює власну активність учасників).

Люди навчаються по-різному: дехто краще засвоює матеріал, коли читає його, дехто – коли слухає, а дехто – в процесі практичних занять. Тренер, який подає матеріали в різний спосіб (урізноманітнює форми і методи навчання), має більші можливості забезпечити потреби аудиторії і закріпити вивчене.

Обираючи метод викладання, слід враховувати:

рівень знань учасників щодо даної теми;

якими навчальними засобами підкріпити матеріал, що викладається;

розміри групи (інтерактивні форми більш ефективні за меншого числа учасників);

ресурси, в тому числі часу й простору (розподіл на малі групи потребує більше часу і простору, ніж робота всією групою);

умови приміщення (фіксоване розташування робочих місць ускладнює пересування і зміну конфігурації).

Способи формування групи. Загалом існує два способи формування груп – для роботи у складі цілої групи та для роботи у складі малих груп. Кожному з них притаманні свої особливості.

Робота у складі всієї групи. Заняття у складі групи передбачає, що всі учасники сидять разом, а їхня увага зосереджена на лідерові групи. Такий вид роботи, як правило, застосовується:

під час початкового привітання та вступної частини щоденних занять;

коли треба вислухати одного або декількох промовців, зокрема під час читання лекції або проведення колективної презентації перед аудиторією;

під час обміну результатами роботи, виконаної у складі малих груп;

наприкінці тренінгу для підведення підсумків і завершення заняття.

Переваги групової роботи полягають у тому, що з інформацією та досвідом можуть ознайомитися усі члени групи. Крім того, існує можливість легко надавати інструкції одразу всім учасникам. Важливо також, що окремі учасники неспроможні одразу брати активну участь у навчанні, відчувають обмеження можливостей щодо засвоєння матеріалу, їм легше адаптуватися до умов тренінгу у великій групі.

Робота в малих групах. На відміну від занять у складі всієї групи, коли люди є переважно пасивними одержувачами інформації, заняття у малих групах передбачає активність учасників, їхню жваву взаємодію один з одним, вироблення ними власних ідей та виявлення творчості в інших формах. У процесі роботи у складі малих груп доцільно мати двох тренерів: вони зможуть приділити більше часу, допомагаючи кожній групі, і привносять у процес різні особисті якості та досвід, збагачуючи матеріал,

який викладають.

Метод малих груп зручний у застосуванні, коли учасникам треба:

познайомитись один з одним;

переглянути матеріал, представлений на лекції;

розв'язати завдання, поставлені тренером;

спланувати, як представити інформацію іншим групам у формі рольової гри.

відпочити, навчитися взаємодіяти, адаптуватися серед незнайомих людей.

Існує чимало способів організації малих груп, кількість людей у яких зазвичай, коливається від двох до восьми. Якщо кількість членів перевищує вісім, їм стає важко усім одночасно брати участь у роботі і, відповідно, легше виключитися з неї – при цьому група, як правило, розпадається на підгрупи. Спосіб формування груп залежить від виду роботи, якою вони мають займатися. У деяких випадках варто об'єднувати людей за характером професії, наприклад, менеджерів – в одну групу, а освітян – в іншу. Нижче наведено кілька найбільш поширених способів формування груп, але за умови творчого підходу тренер завжди в змозі знайти й інші.

Перший варіант. Учасникам (розташованим у фіксованому порядку – колом, півколом, у лінію тощо) пропонується розрахуватися за порядком (справа наліво або навпаки) самим (або це робить тренер) на таке число номерів, яке потрібно в залежності від того, скільки людей має входити до складу кожної малої групи (від двох до восьми – наприклад, розрахуватися на перший-другий номери, перший-другий-третій тощо). Учасники з однаковими номерами створюють відповідні групи (група номер один, група номер два, група номер три тощо).

Другий варіант. Групи формуються з учасників (двох, трьох і більше), які сидять безпосередньо поруч один з одним.

Третій варіант. Учасникам пропонується на вибір низка з кількох питань для обговорення (одного, двох, трьох тощо – за потрібним числом груп), і групи формуються учасниками добровільно за інтересами.

Групи обговорення. Вони створюються для стимулювати мислення та вироблення ідей, пов'язаних з певною темою. Наприклад, якщо доцільно визначити теми, що їх люди хотіли б вивчити глибше або про які вони хотіли б дізнатися більше. Від учасників групи обговорення не вимагається вирішення проблеми або завершення складання переліку завдань. Оптимальний розмір групи обговорення становить 4-6 осіб. Обговорення має бути відносно коротким – близько десяти хвилин. Учасникам групи обговорення тренер повинен чітко роз'яснити мету обговорення. Якщо цей метод передбачається застосовувати досить часто – слід змінювати склад групи після одного-двох обговорень (деякі групи підбираються вдало і добре працюють разом, інші – ні).

Пари. Завдання, призначені для пар, необхідно добирати дуже ретельно. Вони мають бути короткими, щоб учасники не могли зайти у глухий кут, якщо пари не спрацюються. Попарно зручно працювати:

під час виконання вступних ознайомлювальних вправ;

Конец ознакомительного фрагмента.