Ключ Давидів

Ведмеденко Олег Валентинович

І тоді-то побачить нас Господь, і тоді піднімемось ми з “у стриманості – терпіння” на наступний щабель: “в терпінні – благочестя”. А це стан людини благочестивої – людини, яка сіла праворуч Ісуса, ствердилась у милосерді, у смиренні й любові, як і Він сів праворуч Отця Свого. Людини, якій вже не хочеться робити гріх, не хочеться чинити беззаконня, бо осягнула вона вищу віру – віру, що здійснюється любов’ю. Тому-то й вінцем цієї драбини в Небо є “в благочесті – братолюбіє, а в братолюбії – любов”, – вершина досконалості: возлюби Господа Бога і ближнього свого...

І остання деталь. Якщо станемо ми подібні ангелам Божим, станемо “іже херувими”, якщо піднімемось, якщо вдосконалимось – то не забудьмо й спуститися

до іще недосконалих братів своїх, щоб подати руку і їм, аби разом піднятися нам до висот “з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” (див. Ефес. 4.13). Піднятися до висот Духа, до висот вічності...

ЛЕГКО ЗДАВАТИСЯ...

В другу неділю Великого посту під час літургії читаємо Євангеліє від Марка:

“Коли ж Він [Христос] по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!» Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: «Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?» І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: «Що таке в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: «Гріхи відпускаються тобі», чи сказати: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи»? Але, щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі», – каже розслабленому: «Тобі Я наказую: Вставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» І той устав і негайно взяв ложе, – і вийшов перед усіма, так, що всі дивувались і славили Бога, й казали: «Ніколи такого не бачили ми!” (Від Марка, 2 розділ, 1–12 вірші).

Дійсно, легше сказати: “Відпускаються тобі гріхи”, аніж “Встань, хворий, і будь здоровим!” Чому? Тому що “прощати” гріхи нібито від Божого імені можуть і лжехристи. Спробуй, перевір... І багато таких “христів неправдивих” ми бачили й бачимо – як тих, що “в Божому храмі сіли, як Бог, і за Бога (тут Бог – багатий на все: на віру, на знання істини, на відання шляху до спасіння, на праведність і т. д.. – Авт.) себе видають” (див. Друге послання апостола Павла до солунян, 2 розділ, 1–12 вірші), так і тих, які заполонили храми людських сердець шарлатанством, а то й відвертою диявольською отрутою, обертаючи їх на вертепи розбійників: ті, “хто ворожить ворожбу (російською “прорицатель”, хто передрікає долю. – Авт.), хто ворожить на хмарах (по небу, рос. “гадатель”, астролог. – Авт.), ворожка, чарівник, і хто нашіптує (рос. “обаятель”, гіпнотизер. – Авт.), хто викликає духа померлого та духа віщого (медіум. – Авт.), і хто питає померлих (спірит. – Авт.). Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке...” (Повторення Закону, 18 розділ, 9–12 вірші).

Легко проголошувати: я досконалий, як досконалий Отець наш Небесний; я здолав шлях до обоження, я повернув собі предвічну подобу Божу, став преподобним, “я багатий, і збагатів, і не потребую нічого” (див. Об’явлення Івану Богослову, 3 розділ, 14–22 вірші). Та важко бути... Як сказав поет: “Здаватися легко, – дуже важко бути!” У Своїй відповіді книжникам Христос виявляє, що Йому належить влада прощати гріхи. Влада, яка притаманна лише одному Богові. І стверджує цю Свою владу ділом! Бо “по плодах їх пізнаєш їх”. І наказує: “Вставай та й іди!..” І той розслаблений, повністю паралізований чоловік, який вже не мав не лише віри, а й надії на зцілення – встав, узяв ложе своє і вийшов перед усіма, так що всі дивувалися й славили Бога...

Здаватися легко – дуже важко бути. Легко показуватися віруючим і вірним, та важко приносити плоди віри, плоди милосердя й богопізнання. Легко видаватися цілителем,

купивши собі диплом екстрасенса, та важко впустити в серце своє Христа, увірувати, хреститись духовно, тобто повністю зануритись у Дух Святий, Дух Христів в Ім’я Отця, Сина, Святого Духа: увірувати, восиновити (здійснити, реалізувати, втілити) в собі віру, що чинна любов’ю, і, нарешті, одухотворити (ствердити, оспівати, розповсюдити навколо себе) її. А відтак важко і отримати ті заповідані Христом ознаки, які супроводжують вірних: “Хто увірує й охреститься (духовно охреститься /“хреститися” – грецькою “баптисма”, “повне занурення”/: увірує вірою самозречною, смиренною, у всьому довіриться Богові, повністю зарине у Святий Дух любові. – Авт.), – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих – і добре їм буде!” (Мк. 16.16–18).

Прийде час – і воскресне правдива віра. Розвидниться – і просвітимось. Зійде Сонце Правди – і зігріємось. І знову навчимося розрізняти поміж чистим і нечистим, святим і не святим. І шукатимуть зцілення вірні не в світі, а в Церкві. І знову, як і в часи перших християн, при кожному храмі будуть свої цілителі. І згадаємо слова Господні: “Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить...” (Євангеліє від Івана, 14.12).

ПО ПРАВДІ КАЖУ ВАМ...

В неділю третю Великого посту читаємо Євангеліє від Марка:

“І Він [Христос] покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них:«Коли хоче хто й ти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та ради Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що на замін дасть людина за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з а нг е лами святими».

І сказав Він до них:«Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерті , аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі»” (Мк. 8.34 – 9.1).

Як же так? – здивуються деякі. Адже ці слова промовив Спаситель майже 2000 років тому! А де ж обіцяне Царство Небесне? Чому ж не побачили? Побачили! Побачили віруючі й вірні учні Його, які були не просто слухачами, але виконавцями Волі Отця Небесного. Побачили, бо Царство Боже – всередині нас. І, незалежно від того, в якому історичному проміжку часу ми живемо, – дорога до щастя, дорога до Царства Небесного відкрита нам уже в цьому житті. І не треба чекати загального воскресіння мертвих і життя будучого віку для того, щоб духовно воскреснути самому. Все в наших руках і в руках Божих. Поправді, поправді кажу вам...

Близько 593 року до Різдва Христового пророку Божому Єзекіїлю було видіння Господньої слави. Він бачив колісницю Бога Всевишнього, що її рухали херувими (див. Єзек. 1.4-28). Херувими – це вищі ангели розуміння, ангели відання, які символізують собою повноту знання істини, а отже і повноту бачення як історичного шляху усього людства, так і кожної людини зокрема. Шлях людства – шлях до Царства Божого, до повного і вільного царювання Божества у всьому Всесвіті. Цей шлях зображується у видінні під образом чотирьох коліс колісниці (число 4, згідно з наукою про біблійну символіку чисел – гематрією, – означає всебічність, всесторонність, тут – повноту бачення й здійснення програми Божого Спасіння). І котяться ці колеса в Царство Боже, і нездоланним є поступ колісниці Господньої.