Ключ Давидів

Ведмеденко Олег Валентинович

Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: « Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся! »

А почувши, попадали учні долілиць і полякались сильно...

А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: « Уставайте й не бійтесь! »

Звівши ж очі свої, нікого вони не побачили, окрім Самого Ісуса.

А коли з гори сходили, заповів їм Ісус і сказав: « Не кажіть нікому про цеє видіння, аж поки Син Людський із мертвих воскресне ... ”

З

біблійного тексту ми бачимо, як Ісус Христос явив учням славу Свою. Для чого була явлена ця слава Господня? Якщо розглядати буквальний аспект події, то Спаситель учинив це для того, аби зміцнити віру апостолів, відвести їх від помислів земних. На той час учні Христові іще не усвідомлювали повністю ту велику місію, що була покладена на їх Учителя. Вони плекали надію на те, що Ісус Христос прийшов на землю, щоби стати царем, щоб очолити національно-визвольний рух і, перемігши усіх ворогів Ізраїля, сісти на царський трон. Самі ж сподівалися зайняти високі посади при дворі нового Месії-царя.

Тоді іще учні не розуміли, що царство Його – не від світу цього. Не розуміли навіть і після того, як за шість днів до Свого преображення Він виказував їм, що мусить йти до Єрусалиму, і постраждати багато, і вбитому бути, і воскреснути. Це нерозуміння Христової місії на землі спонукує навіть апостола Петра докорити Ісусові: “Змилуйся, Господи, – такого Тобі хай не буде!..” Таким чином, учні Христові, певною мірою, думали тоді іще не про Боже, але про людське. Це підтверджують євангельські вірші, які передують події преображення Господнього:

“Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, – і воскреснути третього дня. І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: «Змилуйся, Господи, – такого Тобі хай не буде!» А Він обернувся й промовив Петрові: «Відступися від Мене, сатано, – ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!»” (Від Матвія, 16 розділ, 21–23 вірші).

І от, щоб зміцнити їх, Господь преображається на горі. У момент преображення являються учням провідник закону Божого Мойсей, та пророк Ілля, що уособлюють собою “закон і пророки”, тобто усі Писання Старого Завіту. Це вони свідчили про прихід на землю Бога Слово в подобі грішного тіла – Сина Божого во плоті. Це вони говорили про прихід Спасителя нашого, істинного Агнця непорочного, що візьме на себе гріх світу – правдивого Сяйва Отчого Єства, творця і виконавця Закону й Пророків.

Яке значення преображення Господнього для нас з вами? Все, що написано в Біблії – написане для нас, і є програмою розвитку усієї Церкви й кожного її члена зокрема. Христос – це “шлях, і правда, і життя”. Він явив нам шлях правди – шлях смирення: покаяння, самозречення та любові, що веде до життя вічного. І на цьому шляху ми покликані преобразитися, як преобразився Господь! “Одежа” – праведність наша – має стати “біла, як світло”. “Обличчя” – воля наша – повинна “як те сонце засяяти” терпінням, любов’ю, миром, добротою, радістю духовною. “Світло праведних – весело світить”, – читаємо у Приповістях Соломонових, 13 розділ, 9 вірш. “Путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більш, аж до повного дня!” (там же, 4 розділ, 18 вірш). “І їй (жоні Агнця, тут – церкві Христовій) дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон (вісон – тонкий білий дорогий лляний одяг), бо вісон – то праведність святих” (Об’явлення святого Івана Богослова, 19 розділ, 8 вірш).

Свято Преображення існувало уже в IV сторіччі, як це видно з багатьох повчань, що промовлялися в цей день. До нас дійшли казання святих Єфрема Сирійського та

Івана Златоустого. Існування свята в четвертому сторіччі показує, що дату заснування його першими християнами слід шукати іще раніше – у попередніх трьох сторіччях.

У VII столітті святі Іван Дамаскін та Косьма Маюмський уклали ряд стихир та канони свята, якими православна церква прославляє цю подію і в наш час.

Богослужіння празника Спаса має ту особливість, що після завершення літургії – благословляються й освячуються принесені віруючими до храму виноград та інші плоди дерев: яблука, груші, сливи тощо. Свято Преображення обрано для благословення плодів тому, що в Єрусалимі, звідки запозичено устав східної церкви, саме на ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати у цей день (виноград – символ церкви Христової, знак приношення Богу духовних плодів). Благословляючи принесені плоди, Церква також навіює думку про те, що в ній, як в суспільстві священному, усе – від людини й до рослини – повинно бути присвячене Богові, як Його творіння.

Тропар (основна пісня) свята: “Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було. Хай засяє і нам грішним світло Твоє споконвічне. Молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі”.

УСПІННЯ

Свято Успіння Пресвятої Богородиці – останнє дванадесяте свято церковного року, і відзначається воно завжди 28 серпня (15-го за старим стилем). У цей день закінчується двотижневий Успенський піст.

Історія свята пов’язана з церковним переданням. Різні перекази по-різному висвітлюють кінець земного шляху Божої Матері. Із Святого Письма ми знаємо, що після вознесіння на Небо Ісуса Христа Його Пречиста Матір залишилась під опікою святого апостола Івана Богослова. Про це заповів Господь перед Своєю смертю на хресті. В Євангелії від Івана читаємо: “Під хрестом же Ісуса стояли – Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив (тут мова йде про Івана Богослова. – Авт.), то каже до матері: “Оце, жоно, твій син!” Потім каже до учня: “Оце мати твоя!” І з тієї години той учень взяв її до себе” (Ів. 19.25-27). З священної історії Нового Заповіту ми також знаємо, що Матір Господа була шанованою серед апостолів і перебувала з ними в Єрусалимі: “Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься і що знаходиться поблизу Єрусалиму, на віддалі дороги суботнього дня (мова йде про повернення після вознесіння Господнього. – Авт.). А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків, та Андрій, Пилип та Хома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів. Вони всі одностайно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його” (Дії 1.12-14). Далі про життя Богородиці Святе Письмо нічого не говорить, і Церква, досліджуючи її останні роки, керується лише переказами.

Одні оповіді пов’язують кінець її земного шляху з Ефесом, куди переселився Іван, інші вказують на Гефсиманію. І тут і там є храми, присвячені Успінню. Найраніший апокриф, що розповідає про Успіння, написаний від особи Івана Богослова (“апокриф” – грецьк. “прихований, підкидний, підробний” – твір, що претендує на авторитет богонатхненного, але який не увійшов в канон Біблії). Деякі історики датують його V сторіччям, хоча більшість відносить на півтора століття пізніше.

Отже, згідно з переказами, після зішесття Святого Духа на апостолів, Богородиця залишилась в Єрусалимі. Проте згодом почалися гоніння царя Ірода Агриппи на Церкву Божу, і тоді Вона разом з Іваном Богословом відійшла до Ефесу. На той же час церковне передання відносить відвідини Божою Матір’ю єпископа Кіпрського святого Лазаря, що його воскресив Спаситель (див. Ів. 11.1-44); також Вона побувала на горі Афонській.