Ключ Давидів

Ведмеденко Олег Валентинович

Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового, – вона дожила до глибокої старості, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення чекав...“ (Лк. 2.22 – 38).

Символічно Стрітення зображає зустріч Старого й Нового Заповітів. Зустріч старозавітної віри, старозавітного пророка Симеона (Симеон = “слухання” – узагальнюючий образ старозавітних пророків, які чули голос Божий, розуміли Волю Божу, і прорікали її, проповідуючи прихід Месії, прихід Сина Божого, прихід

Нового Заповіту – Заповіту Любові), з носієм цього Заповіту (Ісус = “Сущий спасає, Спаситель”). Зустріч Старозавітної Церкви, старозавітного, підзаконного життя, підзаконного служіння, яке отримало через віру в Єдиного Бога, через страх Божий, благодать Господню (Анна = “благодать”), – з Новозавітною Церквою, що породжує “Дитину мужеської статі”, Христа Ісуса, спасаючу віру, яка над Законом, ґрунтується, стоїть на його тверді, яка вище підзаконного служіння, яка є “благодаттю на благодать”. Таким чином Церква Нового Заповіту є піднесеною Церквою, піднесеним життям, піднесеним, звеличеним служінням (Марія = “Звеличена”).

Наука про богослужби, літургика, так говорить про історію встановлення цього свята в християнстві: “Свято Стрітення стає відомим на Сході з IV сторіччя, а на Заході – з V ст. при папі Галасії II (494 р.). В VI ст., при імператорі Юстиніані I (в 543 р.), згідно з відкриттям одному угодникові Божому, – встановлено святкувати цю подію з особливою урочистістю, з хресним ходом та зо свічками, на спомин порятування жителів Константинополя від моровиці та землетрусу в Антіохії. В пам’ять цього в декотрих обителях відбувається перед літургією хресний хід”.

Святкування Стрітення віднесене на 2/15 лютого, бо це є сороковий день після Різдва Христового.

Тропар (основна пісня) свята: “Радуйся, Благодатна Богородице Діво, бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися і ти, старче праведний, що прийняв в обійми Визволителя душ наших, Який дарує нам воскресіння”.

БЛАГОВІЩЕННЯ

Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з найбільших дванадесятих свят православної церкви. Щороку воно святкується в один і той же день – 7 квітня за новим стилем (25 березня за ст. ст.). Свято пригадує нам біблійну подію, що змальована в Євангелії від Луки:

“А шостого місяця від Бога був посланий ангел Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, і з дому Давидового, а ім’я діві – Марія. І ввійшовши до Неї, промовив: «Радій, благодатна , Господь із Тобою! Ти благословенна між жонами!» Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А ангел промовив до Неї: «Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать Ти знайшла! І ось Ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця». А Марія озвалась до ангела: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?»... І ангел промовив у відповідь Їй: «Дух Святий злине на Тебе, і Всевишнього сила обгорне Тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото Твоя родичка Єлизавета – і вона зачала в своїй старості сина (тут мова про Єлизавету, дружину священика Захарія, матір Івана Хрестителя . – Авт. ), і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо «для Бога нема неможливої жодної речі!» А Марія промовила: «Я ж Господня раба: нехай буде Мені згідно з словом твоїм!» І відійшов ангел від Неї” (Лк. 1.26 – 38).

Як бачимо, свято пригадує нам благовіщення – принесення вісником Божим, архангелом Гавриїлом, чудової, благої звістки про майбутнє народження від Духа Святого і Марії Діви Сина Божого, Господа нашого

Ісуса Христа.

Це свято відзначається з перших часів християнської Церкви. У давніх християн воно мало такі назви: Зачаття Христа, Благовіщення про Христа, Початок викуплення, Благовіщення ангела Марії. І тільки в VII сторіччі свято отримало назву Благовіщення Пресвятій Богородиці.

В науці про богослужби, літурзіці, сказано: “Встановлення свята сягає самої глибокої давнини. Відоме святкування Благовіщення уже в III сторіччі (із Слова св. Григорія Чудотворця в цей день). В своїх бесідах св. Іван Златоустий, блаж. Августин, згадують це свято як давнє й відоме церковне свято. Протягом V – VIII сторіч через єресі (на противагу їм. – Авт.), свято особливо було звеличене в Церкві. У VIII ст. св. Іван Дамаскін, а також у ХVIII, Феофан, митрополит Нікейський, – склали канони на це свято, які й дотепер співаються Церквою”.

Яке ж духовно-символічне значення свята? Богородиця стала прообразом Новозавітної Церкви Божої. Вона є Тією Охоронителькою, Тією Одигітрією (грецьк. – Провідницею), Тією Покровою, що прообразуючим прикладом Свого праведного життя, предстоянням Своїм перед Господом, молитвами Своїми охороняє і вказує дорогу Церкві Христовій.

Богородиця є не тільки символом і прообразом Новозавітної Церкви. Вона – невід’ємна частина цієї Церкви, а саме Церкви Небесної, торжествуючої. Вона ж завжди духовно перебуває і в Церкві земній, воюючій. Вона є Тією Побідоносною Воєводою, Яка завжди присутня в житті Церкви і символічно, як прообраз Церкви Христової, і буквально, як об’єднуючий дух святості й праведності Церкви, як одухотворена плоть, одухотворене, духовне, а не душевне, Тіло Христове.

Вона є завжди присутньою в Тілі Христовому, в Церкві Божій, як Богородиця, що народжує від Духа Святого дитину чоловічої статі – спасаючу, Богопомазану, Богоосвячену віру.

Вона є завжди присутньою в Церкві Христовій, як Пріснодіва (“прісно”– церк. слов. “завжди”), – тобто як Та, що завжди залишається Дівою, і, як терновий кущ, колеться, відкидає від себе все нечисте, все світське, все матеріальне, плотське, життєве, душевне. Як Та, що не запліднюється нічим нечистим, але тільки Духом Святим, і є Невістою Неневісною одного Небесного Жениха.

Вона є завжди присутньою в Церкві як Неопалима Купина, в Якій горить і не згорає всеочищаючий Вогонь Слова Божого, вогонь Волі Його, який освітлює шлях в темряві незнання, зігріває в оточуючому холоді зневіри, охороняє від усього лукавого і сатанинського.

Пресвята Богородиця “розчинена”, присутня всім Своїм єством – і преображеним, одухотвореним тілом, і безсмертною душею Своєю в тілі і душі Церкви Христової. А відтак ось уже 2000 років народжує Новозавітна Церква від Духа Святого “дитину чоловічої статі” – віру, що чинна любов’ю, і чує Благу Вістку від мужа Божого (Гавриїл = “муж Божий”): “Радій, благодатна, Господь із Тобою!..”

Кондак свята: “Непереможній Воєводі – переможнії ми, звільнившися від бід, вдячні пісні підносимо Тобі, раби Твої, Богородице. Але Ти, що маєш державу непереможную, від всяких нас бід визволи, щоб до Тебе взивати: «Радуйся, Невісто Неневісная”.

Тропар (основна пісня): “Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення: Син Божий стає сином Діви, і Гавриїл благодать благовістить. Тому й ми з ним до Богородиці узиваємо: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою”.

Зміст

1. Великдень .............................................................................1

1). Пасха старозавітна .............................................................................1

2). Наша Пасха – Христос! .............................................................................3

2. Проводи .............................................................................4

3. “Господь мій і Бог мій!” (неділя друга після Пасхи) ........................................................................5