Ключ Давидів
Шрифт:
Тропар свята: “Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані Твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на Твій Пречистий образ, покірно молимо: Покрий нас чесним (чесним – себто дорогоцінним. – Авт.) Твоїм покровом і збав нас від усякого зла, молячи Сина Твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші”.
Чому ми звертаємось до Пресвятої Богородиці з молитвою про заступництво, про покровительство? Адже сказано в Писанні, що немає іншого посередника між Богом та людьми, окрім Господа нашого Ісуса Христа (1 Тим. 2.5)? Дійсно так. Немає під небом іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали! (Дії 4.12). Але, як сказав св. апостол Яків у своєму соборному посланні (див. Як. 5.16): “... дуже могутня ревна молитва праведного!” І коли нам тяжко, коли дух наш занеміг, ми звертаємось до праведних братів чи сестер наших по вірі: “Брате Іване, або сестро
Ми віруємо, що Богородиця, “чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів”, перебуває з Господом на Небі – в сфері духу, на Небі духовному, разом зі святими ангелами Господніми. Віруємо, що після короткого успіння Свого Вона, наче сон, струсила з очей мертовність гробу і побачила безсмертне життя та Господню славу. Віруємо, що серце Її для всіх відкрите, що чує Вона палкі молитви наші, і, будучи Святою й Праведною, молиться до Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, за нас, грішних. Віруємо, звертаючись до Неї, що не Своєю силою спасає Вона нас, але спасає Господь по молитвах Її і по вірі нашій. Що омофор Її – то молитви Її за нас, невмируща Її любов до тих, за кого Син Її був вмер на хресті.
І співає Церква Божа хвалу Богородиці. І линуть під храмовим склепінням слова святкового акафісту: “Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором.”
Пресвята Богородице, допомагай нам!
ВВЕДЕННЯ
Свято Введення во Храм Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії належить до нерухомих дванадесятих свят православної церкви і припадає на 4 грудня (21 листопада за старим стилем). Нерухомим воно зветься тому, що святкується завжди в числі і не залежить від того, на який день припадає в цьому році Пасха. Дванадесятим – тому що є одним із дванадцяти найбільших свят православ’я.
Свято Введення пригадує нам дивну подію, про яку розповідає давній переказ Церкви – як батьки присвятили Діву Марію Богові.
Через три роки після народження Пречистої Діви Марії батьки Її, праведні Йоаким та Анна, виконали свою обіцянку присвятити дочку Богові і урочисто ввели її в Єрусалимський храм. В цей день присутніми при знаменній події були також родичі та друзі праведної родини, які прибули з Назарету, міста їхнього проживання, в Єрусалим. Трирічну Отроковицю разом з урочистою процесією родичів, друзів, дівчат з запаленими свічками в руках, зустрів первосвященик Захарія, – батько Івана Хрестителя. Батьки поставили Її на першу сходинку високого ганку храму, й Вона Сама піднялася по 15 сходинах, твердо долаючи їх і не оглядаючись назад, чим сильно здивувала всіх.
Ось як змальовується ця подія в апокрифічному “Євангелії Якова”: “Дитина досягла трирічного віку, і сказав Йоаким: «Покличте непорочних дів єврейських, і нехай візьмуть світильники, і запалять їх, і нехай не звертається назад Дитя, і дух Її нехай не відділиться від Дому Божого». І діви зробили так, і увійшли в Храм. І первосвященик прийняв Дитя, поцілував Її й промовив: «Маріє, Господь дав велич імені Твоєму на всі роди, і в кінці днів Господь проявить в Тобі ціну викуплення синів ізраїлевих». Він поставив Її на третій щабель жертовника, і Господь Бог вилив милість Свою на Неї, і Вона тремтіла від радості, і танцювала ногами Своїми, і полюбив Її увесь дім ізраїлів. Пішли батьки Її, дивуючись і славлячи Бога, що Дитя не озирнулося до них. Марія виховувалась, як голубиця в Храмі Господнім, і отримувала Вона їжу із ангельських рук” (Євангеліє Якова, VII – VIII)... Після введення в Храм Пресвятої Діви Вона залишилась при Храмі у приміщенні, де жили юні діви, присвячені служінню Богові, а батьки повернулися в Назарет.
В середні віки (згідно з дослідженнями отця Олександра Меня), – була додана до оповідання апокрифу іще одна знаменна деталь: прийнявши Дитя, первосвященик ввів Її у Святе Святих Храму. В цій оповіді слід шукати не стільки історичні
Святе Святих Храму – було місце, закрите від людських очей. Туди мав право входити, і то тільки один раз на рік, сам первосвященик. І введення в нього Пречистої Діви символізувало собою те, що Дитина, яка переступила цей святий поріг, – поріг, за яким перебувала невидима людям Слава Господня, – уготована стати живим Храмом. Ця подія знаменувала те, що від Духа Святого й Марії Діви народиться Спаситель Світу, Боголюдина, Який явить усім людям оцю невидиму для них Славу, славу Однородженого від Отця. І побачать люди Бога во плоті, і слава Господня засяє всьому світові Вченням Ісусовим, тим Вином Нового Заповіту, яке змінює розум і звеселяє серце праведника, і стає Кров’ю Христовою в нас!
А поки що все іще попереду – і Благовіщення, і Різдво Спасителя, і проповідь Господня, і чудеса Його, і зрада, і схоплення, і смерть, і Воскресіння. А поки що на порозі Святого Святих єрусалимського Храму стоїть Маленька Дівчинка і “тремтить від радості”, купаючись в променях милості Божої. Дівчинка, якій судилося стати Богородицею...
Тропар (основна пісня) свята: “Сьогодні початок Божого благовоління і проповідь про спасіння людей. У Божому Храмі велично Діва являється і про Христа всім провіщає, і ми до Неї голосно узиваємо: Радуйся, Здійснення Творцевого провидіння”.
ПРИЙДИ, ГОСПОДИ ІСУСЕ!
В неділю перед Різдвом Христовим читається у храмах 1-й розділ Євангелія від Матвія, який складається із двох частин. Перша – це книга родоводу Ісуса Христа, що починається словами: “Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його...”. Далі перераховуються в хронологічній послідовності святі імена. Всього в книзі їх 49 (7х7). Закінчується вона словами: “... Матфан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з Неї родився Ісус, званий Христос (Ім’я Ісус означає “Спаситель”, “Господь його спасіння” – євр. мовою Іошуа, Ієгошува; арамейською Ієшуа. Грецьке Христос = “Помазанець”, Освячений святим помазанням, – себто Той, Хто посвячений (помазаний) на служіння, покликаний виконати місію Спасіння. Євр. мовою Месія, Машіах; арамейською – Машіха. – Авт.).
А всіх поколінь від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення – чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять”.
Друга частина цього розділу розповідає власне про народження Спасителя: “Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його Матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж Її, бувши праведним, і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її (заручення в Старозавітній Церкві було непорушним, так само як і шлюб. Тому Йосип називається тут “мужем Її”. Розірвати заручення можна було лише згідно з приписами Мойсеєвого законодавства. Йосип, довідавшись що Марія чекає дитину, зачату не від нього, і в той же час знаючи про праведність Її, не зрозумів таємниці того, що сталося. Будучи праведним, він вирішує потай відпустити Її, щоби Вона не була віддана на страту згідно букви закону Мойсеєвого (див. Повт. Зак. 22. 20 – 24. – Авт.). Коли ж він те подумав, ось з'явивсь йому ангел Господній у сні, промовляючи: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в Ній – то від Духа Святого (див. Лк. 1. 26 – 56. – Авт.). І Вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів». А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: «Ось, Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є : З нами Бог» (див. Ісаї 7.14. – Авт.).
Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому ангел Господній, – і прийняв він дружину свою. І не знав він Її, аж Сина Свого первородженого Вона породила, а він дав Йому ймення Ісус ( в біблійній мові заперечення факту, який відноситься до минулого, не означає, що він мав місце пізніше. Святі Переказ та Писання пройняті вірою у пріснодівство Богородиці. – Авт.)” (Мф. 1.1 – 25).