Ключ Давидів

Ведмеденко Олег Валентинович

“Коли ж виповнилось вісім день, щоб обрізати Його [новонароджену Дитину], то Ісусом назвали Його, як був ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався…” (Лк. 2.21).

Обряд обрізання був започаткований в Старозавітній Церкві Божій іще з часів Авраама, і полягав він в обрізанні крайньої плоті усіх немовлят чоловічої статі на восьмий день після народження їх. Встановлено цей обряд було як видимий знак між Богом і Авраамом десь біля 1850 року до Різдва Христового, а через шістсот літ, близько 1250 року, повеління це було повторене Мойсею. У П'ятикнижжі Мойсеєвому читаємо: “І сказав Авраамові Бог: “А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє по тобі в їхніх поколіннях. То Мій заповіт, що його ви виконувати будете, поміж Мною й поміж

вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мою і поміж вами. А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний…” (Бут. 17. 9 – 12); “І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: “Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: Коли жінка зачне, і породить дитя чоловічої статі... [то] восьмого дня буде обрізане тіло крайньої плоті його…” (Левіт 12. 1–3).

Буквальне обрізання, окрім функції видимого знаку Заповіту, несло в собі й більш глибокий, духовно-символічний зміст. Воно було знаком духовного обрізання народу Божого, символом чинності віри, здійснення віри, принесення плодів віри. Як сказав апостол Яків, брат Господній, – “Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?.. Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл – мертва!” (див. Як. 2. 14 – 26). Символічно обрізання – це очищення людського єства від усього “крайнього плотського” – усього, що заважає. Причому, тут маються на увазі саме власні, людські зусилля.…

Коли перші люди віри, зображені у Біблії під образами Адама і Єви, були вигнані з Раю духовного, – то на вході в Едем Господь поставив ангела, херувима з мечем полум'яним, “який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя” (див. Бут. 3.24). Цей меч – то є символ обрізання. Щоб повернутись в Едем, повернутись до плодів Благодаті животворчого Древа Волі Божої, – необхідно пройти через обрізання.

“Царство Небесне здобувається силою, і ті хто вживає зусилля, хапають його”, – говорить Господь. Обрізання – символ зусиль підзаконних, символ плодів віри, що здійснюється страхом: “Страх Господній – початок премудрості” (Прип. 1.7). Це стан людини, яка іще недосконала, іще дитина у вірі, іще хоче грішити, але уже “у восьмому дні” – на початку нового етапу свого життя, на початку нового “тижня”, нової седмиці… “Шість день працюй, – говорить Господь, – і роби всю працю свою, а день сьомий – спокій для Господа, Бога твого” (Вихід 20. 9 – 10).

В Новозавітну, не підзаконну але підблагодатну добу обрізання замінене хрещенням. Хрещення, за словом апостольським, – то і є християнське “нерукотворне обрізання” (див. Колос. 2. 11 – 12). Хрещення як “баптисма”, грецькою мовою “повне занурення” у віру, що чинна не страхом, але любов'ю. Духовне занурення, яке веде до здобуття Благодаті Всесвятого Духа, до отримання дарів і принесення плодів віри; до досягнення миру і радості у Дусі Святім. Проте “поки спадкоємець [іще] дитина (тут спадкоємець – християнин, нащадок обітниць Божих по благодаті Христовій; дитина – недосконалий у вірі, той, хто ще тільки на початку шляху. – Авт.), – він нічим від раба не різниться, хоч він і пан над усім (від раба – тобто від підзаконного, від того, чия віра іще чинна страхом, хто іще хоче грішити, хоче порушувати Заповіді Божі, але обрізується, старається їх виконувати через страх покарання, як раб. – Авт.)”. (Гал. 4.1)

Шлях Христа – це шлях Церкви. І нам, християнам, належить пройти його уповні. Від народження в серцях наших “Дитинки мужеської статі” – віри, що чинна любов'ю; від обрізання дитячого – прикладання “рабських”, підзаконних зусиль: “у вірі – добродійства, а в добродійстві – пізнання, а в пізнанні – стримання, а в стриманні – терпеливості” (див. 2Петра 1.59), – до “Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються” (див. Ефес. 4.13 – 14), але дали зрілий плід досконалої віри, показавши “в терпеливості – благочестя,

а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов”. Дай, Боже, піднятися нам до вершини цього “обрізання нерукотворного”, до повного очищення в купелі Благодаті! І дай, Боже, зберегти в собі оцей Божественний знак Заповіту. “Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів”.

Тропар свята: “На Престолі вогневиднім, на Небі сидиш Ти з Отцем Безпочатковим і Божественним Твоїм Духом. Благоволив єси народитися на землі від Отроковиці, Безневісної Твоєї Матері, Ісусе, тому ж і обрізаний був Ти, як людина восьмиденна. Слава всеблагому Твоєму зволенню, слава провидінню Твоєму, слава смиренню Твоєму, Єдиний Людинолюбче”.

БОГОЯВЛЕННЯ

19 січня (6 січня за ст. ст.) православна церква відзначає свято Хрещення Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, або, як воно ще називається, – Богоявлення Господнього. Про саму подію свята розповідає нам Євангеліє устами св. апостола і євангеліста Матвія:

“Тими ж днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустині юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» (див. Іс. 40.3. – Авт.).

Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а поживою для нього були акриди (рослини пустелі, що мають дуже довге коріння, щоб дістатися до води. Інша версія – їстівний вид сарани. – Авт.) та мед польовий. Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані хрестились від нього, і визнавали гріхи свої...

Тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб хреститись від нього. Але перешкоджав він Йому й говорив: «Я повинен хреститись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» А Ісус відповів і сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду». Тоді допустив він Його. І охрестившись, Ісус зараз вийшов із води. І ось Небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із Неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!“ (Мф. 3.1 – 17).

Свято це називається Богоявленням, тому що в цей день Божество явило себе в усій повноті Пресвятої Трійці: Син Божий хрестився в Йордані, Дух Святий злинув на Нього у вигляді голуба, і з Неба чувся голос Бога Отця.

Слово “хрещення” грецькою мовою звучить як “баптисма” і означає “занурюю”, або “повне занурення”. Обряд повного занурення з метою оновлення, переродження, прийшов з глибини віків і був відомий задовго до Івана Хрестителя. За часів Римської імперії патрицій, набувши собі раба, занурював його повністю у воду, і після цього давав нове ім’я. Даний обряд символізував те, що віднині ця людина – його раб, і минуле життя ніби змивається, повністю стирається. Рабовласник давав рабу нове ім’я на знак повної приналежності собі.

Зміна імені на знак зміни володаря часто практикувалася у старозавітні часи, про що маємо підтвердження і в Біблії. Так в 4 Царів 23.34 згадується історія Ел’якима, сина царя Йосії, якого перейменував фараон Нехо на Єгоякима і поставив царем замість брата його в 609 році до Р. Х.

Але, починаючи від Івана Хрестителя, Предтечі Господнього, традиція хрещення набуває нового змісту. Як читаємо в Євангелії, Іванове хрещення було хрещенням покаяння, хрещенням живою водою Божого Вчення, повним зануренням в Слово Боже, в ту цілющу ріку, що витікає з Престолу Божого. А Престол Його – Престол Правди і Суду. Отже, Іванове хрещення приводило людей до повного розкаяння у своїх гріхах. Ті, хто хрестився у Івана, визнавали гріхи свої, і обряд цей символізував очищення, омивання гріхів.