Коханка
Шрифт:
Це було так давно…
Вона ніяк не могла позбутися думок про Гельґу. Дівчинка її дуже розчарувала! І саме Гельґа, якою вона завжди так пишалася. І Йозеф також. Але вона була найстарша і, можливо, помітила, що зараз, а точніше, з часу весілля «дядька Адольфа» з «цією пані Браун», усе змінилося.
«Ця пані Браун».
Так називали її всі, кому хоч раз довелося побувати у канцелярії Рейху або в Оберзальцберзі, де мешкав Гітлер. «Ця пані Браун» з наголосом на «ця». Бо офіційно фюрер — саме Йозеф найчастіше викрикував на мітигнах цю дурницю — «не має приватного життя, а день і ніч служить німецькому народові». Народ, ясна річ, не вірив. І правильно робив. Бо як мінімум раз, а інколи двічі на місяць фюрер спершу лише вдень, а потім і вночі служив доньці мюнхенської кравчині, «цій» Єві Браун,
А крім того, він рідко почувався вовком. Вона пригадує, як розчулено слухала — «присягаюся Богом, усе це правда» — про скарги Єви сестрі, що вона «для А. більше мати, ніж жінка». Гітлер обожнював свою матір. Це знали всі. Її фотографія завжди висіла над його ліжком. Навіть у готельчиках, у яких він зупинявся довше, ніж на три ночі. Але те, що розповідала подруга Ґретль Браун, було ніби з іншого світу. Єва казала сестрі, що Адольф наказував їй бризкати груди парфумами, якими користувалася його мати, потім приходив до ліжка і смоктав її груди, імітуючи плач немовляти та постійно повторюючи: «Клара». Так звали матір Гітлера!!! Вона так перейнялася цією історією, що навіть розповіла її ввечері у спальні Йозефові. І дуже уважно дивилася на нього, щоб побачити його реакцію. Він спокійно запитав її, звідки вона все це знає, і не заперечив ні слова. Вона знала його надто добре. Так він реагував тільки на факти. Але порадив їй нікому про це не казати на випадок, якщо «гестапо незабаром потурбується про те, щоб подруга Ґретль, а може, й сама Ґретль більше не змогли про це розповідати». Згодом вони ще раз повернулися до цієї теми, тільки один-єдиний раз.
Це було того дня, коли стався замах на Гітлера у його резиденції в Кентшині. Бомба, яку потай проніс граф Штауффенберґ, вибухнула невчасно. Гітлер саме пересунувся за конференційним столом і опинився за його бетонною опорою. Це був уже не перший замах. Черговий невдалий замах. Так, ніби фюрерові судилося вижити. Коли вона сказала про це Йозефові, той зовсім не здивувався і у великій таємниці розповів їй неймовірну історію про те, що «фюрер має свого ангела-охоронця і той веде його до перемоги». Їй так і не вдалося домогтися, щоб Йозеф у розмовах із нею уникав пафосного виголошення своїх пропагандистських дурниць.
Адольф Гітлер, канцлер Третього Рейху, який мав тривати вічно, народився у Браунау-на-Інні, на кордоні Австрії з Німеччиною, Великодньої неділі 20 квітня 1889 року, і став четвертою дитиною Клари Гітлер, у дівоцтві Пьольцль. Як виявилося, його ангелом-охоронцем був єврейський робітник з рідного містечка фюрера. Навесні 1891 року майже дворічний Адольф через недогляд матері вийшов із подвір’я їхнього будинку в Браунау, пройшов до річки Інн, яка протікала поряд, упав у воду і почав тонути. Єврейський робітник у цю мить саме вийшов порибалити і, не замислюючись ні секунди, стрибнув у крижану воду і врятував хлопця. Єврей із Браунау того дня змінив історію світу.
Маґда терпіти не могла Єви Браун, покійної Гітлер. Вона відчувала до неї фізичну відразу. Таку, як, наприклад, до кров’янки, після якої колись у дитинстві щоразу доводилося блювати.
Це було ще у Брюсселі. Спершу мати дала їй дивне «щось» на обід, а потім прийшов з роботи коханий вітчим і розповів, як і з чого роблять цю страву. Він завжди все їй розповідав, хоча вона і була ще малою дитиною. Тільки він один завжди знаходив для неї час, тому довгі роки вона згадувала саме про нього, коли їй на думку спадало слово «батько».
Але потім вона довідалася, ким насправді був її вітчим. Йозеф ніколи їй цього не забуде. Хоча її вітчима
А мати спала з Ріхардом Фрідлендером, єврейським крамарем, який продавав шкіряні вироби.
Тому Йозеф хотів викреслити прізвище Фрідлендера з історії країни. Він не міг дозволити, щоб світ насміхався з нього, дізнавшись, що єврей Фрідлендер є названим тестем міністра пропаганди доктора Ґеббельса. І хоча вони ніколи про нього не розмовляли, обоє розуміли, що так буде найкраще. Фрідлендер потрапив у першу сотню євреїв, яких вислали з Берліна до Бухенвальда у 1938 році. Йозеф організував це дуже вправно і без зайвого розголосу. Ще менше розголосу було довкола повернення Фрідлендера з Бухенвальда до Берліна менше ніж через рік. В урні. З поштовою оплатою 93 райхсмарки.
Вона ненавиділа цю Браун насамперед за те, що саме до Браун, а не, наприклад, до неї Гітлер звертався «Євусю» чи «сонечко», що вона була на одинадцять років молодшою, та ще й виглядала так, ніби насправді ця різниця становила як мінімум вісімнадцять років, і ще за те, що під час кожного їхнього візиту до Оберзальцберґа Йозеф, ніби зачарований, витріщався на величезні груди Єви.
Незрозуміло, що Гітлер знайшов у цьому дурнуватому дівчиську, яке, попри двадцятирічний вік, усе ще читало книжки про пригоди Віннету або куповані на вагу дурнуваті любовні романи. А до всього вона ще й смерділа цигарками! Яка ще ідіотка користується найдорожчими французькими парфумами, а сама палить смердючі цигарки? Вона ж безперестанку курила. Просто не могла витримати без цигарки довше, ніж п’ятнадцять хвилин. Гітлер розповідав на терасі будинку в Оберзальцберзі про те, який шкідливий нікотин для «німецьких жінок», а вона демонстративно насвистувала пісеньку Smoke gets in your eyes. Він же тільки задоволено усміхався їй. Йозеф розповідав, що коли Браун мешкала в Оберзальцберзі, то переодягалася як мінімум сім разів на день. Але навіть це не допомагало. Вона все одно завжди смерділа цигарками.
А крім того, Браун не була породистою жінкою! Вона постійно компрометувала фюрера, батьківщину і німецьких жінок. Навіть убити себе не змогла так, щоб не було соромно за неї наступного дня. Спершу «не влучила» з батькового револьвера, і куля застрягла у неї в шиї. А через два роки, коли Гітлер знову почав ставитися до неї лише як до жінки «для спеціальних потреб», вона проковтнула двадцять снодійних таблеток — хоча якийсь придурок у рапорті для Гітлера й написав, що тридцять п’ять, аби справити сильніше враження. І тоді її випадково врятувала сестра Ільза. Бо ж насправді вона зовсім не збиралася себе вбивати. Хто сьогодні намагається отруїтися ванордомом? Це приблизно як намагатися заспокоїтися вітаміном С замість морфію. Але Гітлер дав обдурити себе і дуже розчулився від такої «безменжної любові та відданості». Він здійснив її мрію і купив їй тих двох огидних маленьких песиків, які постійно гавкали, — як можуть людині подобатися собаки, схожі на вгодованих щурів із вухами навсторч, — і почав з’являтися з нею, ясна річ, як із приватною секретаркою на офіційних бенкетах у Мюнхені та Берліні. Одного разу вони приїздили і до заміської резиденції Ґеббельсів на острові Боґен. І Маґда сама чула тоді, як Гітлер у розмові з міністром оборони Альбертом Шпеером, незважаючи на те, що Браун стояла поруч і точно все чула, сказав:
— Розумні люди повинні зв’язувати себе з примітивними і дурненькими жінками.
А ця Браун стояла поруч і мовчала, ніби соляний стовп. Навіть не додумалася демонстративно піти геть. Грала роль приватної секретарки до кінця. Шпеер тільки усміхнувся і глибше затягнувся цигаркою.
Або іншого разу! Коли Йозеф проводив нараду з Гітлером у його кабінеті в Оберзальцберзі. Маґда сиділа на дивані біля вікна, читала газету і чекала, поки вони закінчать. Почула стукіт. За мить увійшла Браун із квітами, які щойно зірвала в саду. Усміхнулася до Гітлера і хотіла поставити букет до вази на гранітній полиці над каміном. Але Гітлер тільки гаркнув із-за столу: