Корабельна катастрофа
Шрифт:
— Мабуть, йому дуже потрібні «ягнята», — додав мій співрозмовник. Тим часом я намалював «Сліпого білого диявола», що зіперся на прилавок; на дальшій сторінці альбому по недовгім часі з'явилося лаконічне зображення Чорного Тома, який погрожує своїм відвідувачам довгим револьвером системи «Сміт і Вессон». Ось з якими контрастами доводилось мені зустрічатись у великій залі цього шинку.
А тим часом у малій залі засідав неофіційний клуб Південних морів, де точилися розмови про зовсім інший світ, що жив, по суті, в іншому сторіччі», Там збиралися старі шкіпери, торговці Південних морів, коки, помічники капітанів. В більшості своїй це були славні люди, що відчули благотворний вплив лагідного й довірливого народу, серед якого їм довелося жити. Крім того, вони знали чимало цікавого, і не з книжок, а з особистого досвіду подорожей в чужі краї; я ладен був цілі години слухати їхні захопливі оповіді. Кожен острів'янин, якщо тільки він не послідущий негідник, має в собі щось від поета; і в душі кожного моряка, що спілкувався з ними, теж відчувалося щось поетичне. Навіть у неоковирних висловлюваннях Джонсона на зразок: «А так, ці канаки — люди плохі, сумирні» або: «Що й казати, гарний острів, гори просто з води ростуть. Так би й жив там завжди», — таїли в собі внутрішній жар, а дехто з його приятелів був справжнім майстром оповідей. Їхні нескінченні
Якось я сидів у кутку великої зали, що сяяла склом і дзеркалами; я обідав, поглядаючи на зображення натурниці, виконане пензлем місцевого таланта. Раптом почувся тупіт ніг і гучний гомін, двері розчахнулися, і до зали, наче штормова хвиля, ринув натовп. Це були здебільшого матроси, всі вкрай збуджені; вони юрмились довкола кількох чоловік, щось безладно вигукуючи, як діти в Англії юрмляться довкола балагану з ляльковими Панчем та Джуді [71] . По шинку пішов підліт, що це капітан Трент і його матроси, вцілілі після катастрофи англійського брига «Летючий шквал»; їх підібрав англійський військовий корабель на атолі Мідуей. До Сан-Франціско вони прибули вранці і прийшли сюди підкріпитись після того, як зробили заяву властям. Я пильно оглянув їх. Четверо засмаглих моряків зі склянками в руках стояли біля стойки, оточені натовпом цікавих, що засипали їх питаннями. Один, із них, гаваєць, був коком, як мені сказали; другий тримав клітку з канаркою (пташка час від часу заливалась дзвінким щебетом); у третього ліва рука висіла в черезплічнику, й він, на вигляд досить вихований, був помітно блідий, мов людина, яка щойно зазнала тяжкого поранення; у капітана — рум'яного блакитноокого здорованя років сорока п'яти — була забинтована права рука. Ці гості зацікавили мене. Особливо здивувало мене те, що вони — капітан, кок і двоє матросів — разом гуляють вулицями, разом заходять до шинків. Я дістав альбом і почав малювати портрети чотирьох урятованих моряків. В натовпі це помітили, кілька чоловік відступили набік, і я мав змогу добре роздивитися обличчя й манери капітана Трента, хоча сам він цього й не підозрював.
71
Панч і Джуді — головні герої традиційного вуличного лялькового театру в Англії.
Віскі розв'язало капітанові язик, і він, заохочений палкими проханнями, почав переповідати історію їхніх злигоднів. До мене долітали тільки окремі фрази про те, як він «ішов правим галсом», як «раптом сильно дмухнуло з норд-норд-весту», і як «отут бриг і сів на мілину».
Час від часу капітан звертався до котрогось із матросів: «Так було, Джеку?», — і той відповідав: «Так воно й було, капітане Трент». Наприкінці оповіді він викликав особливу палку симпатію слухачів, вигукнувши: «К бісу оті карти, що їх нам Адміралтейство дає!» Слухачі закивали головами, залунали схвальні вигуки, і я зрозумів, що вони вважають капітана Трента першорядним моряком і справжнім джентльменом. Я саме закінчив малювати цю четвірку, а також канарку (всі вони, особливо пташка, вийшли дуже схожі), згорнув альбом і неквапом вийшов із шинку.
Я тоді й гадки не мав, що покидаю першу сцену першої дії своєї життєвої драми. Проте все побачене, а надто капітанове обличчя, довго жило в моїй пам'яті. Я не вважаю себе ясновидцем, але, в усякому разі, людина я спостережлива і, зокрема, вмію розгледіти жах на людському обличчі. Капітан Трент з англійського брига «Летючий шквал» був дуже велемовний, дуже гострий на язик, дуже відвертий, але в його блакитних очах я помітив холодну настороженість, а в рисах обличчя прозирав страх. Може, він боявся, що його позбавлять капітанських прав? Гадаю, що ні — його рука не тремтіла б так явно, коли він брав склянку з віскі. Можливо, він і досі переживав катастрофу свого судна? Я згадав, як один із моїх друзів, уцілівши після катастрофи поїзда, ще протягом місяця мимоволі здригався. І я переконував себе, що капітан «Летючого шквалу» переживає щось подібне, хоча на нервову людину він не скидався.
РОЗДІЛ IX
КАТАСТРОФА «ЛЕТЮЧОГО ШКВАЛУ»
Наступного ранку, коли я прокинувся, Пінкертон уже сидів за столом, уважно читаючи «Дейлі Оксідентал». Це була газета (не знаю, чи існує вона нині), зовсім не схожа на інші періодичні видання Далекого Заходу. Коли всі газети в статтях та найменших дописах рясніли крикливими заголовками, найвищими ступенями прикметників, сумнівними красивостями, недоречними цитатами і фальшивим перебільшенням, дешевим бездушним пафосом уже згаданого мною Гаррі Міллера, то зі сторінок «Дейлі Оксідентал» поставав серйозний, розсудливий видавець-джентльмен, єдиною метою якого було повідомляти точні факти. Мене газета приваблювала саме цим, а Пінкертон дуже цінував її за виняткову обізнаність у ділових питаннях.
— Лаудене, — звернувся він до мене, відвівши очі від газети, — ти часом дорікаєш мені, що я хапаюсь відразу за десятки справ; але я вважаю, що, побачивши долар, який валяється під ногами, його треба підібрати. А щойно я спіткнувся об цілу купу доларів, яка валяється на кораловому рифі посеред Тихого океану.
— Джіме, друже мій, опам'ятайся! — вигукнув
— Ні, ти тільки послухай, — урвав мене Джім. — Стаття написана кепсько, репортерам цієї газети взагалі не вистачає вогню, але факти, я думаю, сумніву не підлягають.
І він почав читати:
— «Катастрофа англійського брига «Летючий шквал». Учора в Сан-Франціско прибув англійський військовий корабель «Буря». На його борту були капітан Трент і четверо матросів з англійського брига «Летючий шквал», які після корабельної катастрофи дванадцятого лютого вибрались на берег атолу Мідуей, де їх, на щастя, виявили наступного ж дня. «Летючий шквал», бриг водотоннажністю в двісті тонн, був приписаний до Лондонського порту і вже років зо два плавав як трамп. Капітан Трент вийшов із Гонконга восьмого грудня, тримаючи курс на Сан-Франціско, із застрахованим вантажем рису, а також чаю, шовку й китайської галантереї на загальну суму десять тисяч доларів. Згідно з вахтовим журналом стояла гарна погода: віяв легкий вітер; часом наставав штиль і лише зрідка налітали шквали. На двадцять восьмому градусі північної широти і сто сімдесят сьомому градусі західної довготи, оскільки запаси води на борту зіпсувались, капітан Трент взяв курс на атол Мідуей, керуючись неправильними відомостями «Довідника по північній частині Тихого океану» про те, що на цьому атолі розташована вугільна станція. Виявилось, що це всього-на-всього піщана мілина, оточена кораловим рифом, майже скрізь — підводним. На атолі було багато птаства, а в лагуні — доброї риби, але зовсім не було дров, а вода, до якої докопались потерпілі, була солонувата. Капітан Трент знайшов добру якірну стоянку біля північного краю обмілини, де глибина сягала п'ятнадцяти морських сажнів [72] , а дно було піщане з латками коралів.
Тут його сім днів тримав штиль; матроси почали слабувати, бо питна вода зіпсувалася. Аж увечері дванадцятого лютого з норд-норд-осту повіяв слабкий поривчастий вітер. Хоча вже сутеніло, капітан Трент негайно знявся з якоря і спробував вийти в море. Коли судно підпливло до вузького проходу між рифами, зненацька настало затишшя, потім налетів шквал з норду, а тоді навіть норд-норд-вест і викинув бриг на піщану мілину приблизно о сімнадцятій сорок. Джон Воллен, родом з Фінляндії, і швед Чарлз Голдорсен потонули, коли спускали шлюпку, бо не вміли плавати, а вже споночіло, і в гуркоті прибою танули всі звуки. В цей же час матросові Джонові Брауну фалом [73] перебило руку. Капітан Трент повідомив репортерові «бксідентала», що бриг урізався носом, на його думку, в кораловий риф, а потім перевалився через цю перешкоду і тепер лежить на піску, зарившись форштевнем і накренившись на правий борт. Перше зіткнення, мабуть, ушкодило судно, бо в носовій частині почалася теча. Рис, певне, увесь пропав, але найцінніший вантаж, на щастя, лежав на кормі. Капітан Трент уже споряджав свого баркаса для плавання відкритим морем, коли завдяки щасливому збігу обставин «Буря», що за наказом Адміралтейства обходила острови в пошуках можливих жертв корабельних катастроф, звільнила мужнього капітана від ще однієї небезпечної справи. Нема потреби розповідати, яку щиру вдячність висловлюють капітан і матроси нещасливого судна за дбайливість, виявлену екіпажем військового корабля. Друкуємо список тих, хто врятувався: Джекоб Трент, капітан з Гулля, Англія; Еліас Годдедааль, помічник капітана, уродженець Крістіансанда, Швеція; А Він, кок, уродженець Сани, Китай; Джон Браун, уродженець Глазго, Шотландія; Джон Гарді, уродженець Лондона, Англія. «Летючий шквал» збудований десять років тому, сьогодні вранці, згідно з інструкцією агентства Ллойда, буде проданий у нинішньому своєму стані з аукціону на користь власників судна. Аукціон відбудеться в приміщенні Торгової біржі о десятій годині.
Додаткові відомості.
Згодом репортер «Оксідентала» розшукав у готелі «Палас» лейтенанта Себрайта, старшого офіцера військового корабля «Буря». Хоробрий офіцер поспішав, проте він підтвердив повідомлення капітана Трента до найменшої подробиці. Він додав, що «Летючий шквал» лежить дуже міцно, і якщо тільки на нього не налетить сильний ураган з норд-весту, — а це малоймовірно, — то він може пролежати до наступної зими».
— Ти ніколи не навчишся розбиратися в літературі, — сказав я, коли Джім дочитав статтю. — Це написано вправно, правдиво, просто і ясно. Я помітив лише одну-єдину помилку: кок не китаєць, а канак і, я певен, з Гавайських островів.
72
Морський сажень дорівнює шести футам, тобто 182 см.
73
Фал (гол.) — трос або канат для піднімання вітрил, сигналів, прапорів тощо.
— Звідки ти знаєш? — здивувався Джім.
— Я бачив їх учора ввечері в шинку, — відповів я, — і навіть чув усю історію — звичайно випадково — з уст капітана Трента, що дуже нервувався і страшенно хотів випити…
— Це суті справи не стосується, — не дослухавши мене, мовив Пінкертон. — Мене цікавить, що ти скажеш про ці долари, які валяються на рифі?
— А воно окупиться? — спитав я.
— Аякже! — вигукнув Пінкертон. — Хіба ти не чув? Цей англійський офіцер сказав, що бриг лежить надійно. А хіба ти не чув, що вантаж оцінюється в десять тисяч доларів? Тепер не сезон, безробітних шхун багато, і я можу зафрахтувати будь-яку з них не дорожче, як за двісті п'ятдесят доларів на місяць. А що ми виграємо? Та ми ж візьмемо триста процентів чистого прибутку!
— Ти забуваєш про те, — заперечив я, — що рис пропав. Адже так сказав сам капітан.
— Так, я це врахував, — погодився Джім. — Рис — взагалі неходовий товар, і його беруть більше як баласт. Мене цікавлять чай і шовки. Треба лише вияснити, скільки їх навантажили, а для цього треба погортати документацію судна. Я зателефонував до контори Ллойда й домовився, що капітан буде там за годину, і тоді я знатиму про бриг усе — начеб я сам будував його. Крім того, ти навіть не уявляєш, що можна зняти з потерпілого корабля: мідь, свинець, якорі, такелаж, якірні ланцюги, навіть посуд!
— По-моєму, ти забув про одну дрібницю, — сказав я. — Перш ніж ти почнеш знімати посуд із потерпілого судна, тобі треба його купити. А скільки це коштуватиме?
— Сто доларів!
— Чому це ти гадаєш, що саме сто доларів?
— Я не гадаю — я знаю, — відповів Комерційний Геній. — Друже мій, можливо, я профан у літературі, а ось ти — повний невіглас у ділових питаннях. Яким чином, по-твоєму, я купив «Джеймса Муді» за двісті п'ятдесят доларів, коли самі лише шлюпки на ньому коштували в чотири рази дорожче? Моє ім'я було першим у списку! Цього разу воно теж стоїть першим. Цифру називаю я, і я назву невелику, бо місце катастрофи звідси дуже далеко. Та хоч би яку цифру я назвав — це й буде ціна.