Корабельна катастрофа
Шрифт:
Двадцять тисяч, — провадив Беллерс.
— І п'ятдесят, — докинув Джім, нервово всміхаючись.
Наче змовившись, вони повернулись до попередніх цифр, тільки тепер сотні називав Беллерс, а п'ятдесят набавляв Джім. Я чув, як у натовпі шепотіли: «Опій…» Отже, багато хто здогадався про скарб, схований на «Шквалі». Більше того: судячи з поглядів, спрямованих на нас, присутні гадали, що ми знали це заздалегідь із певного джерела. І тоді мій сусіда, середнього віку гладун з усміхненими очима, з ледь помітною сивиною і
Після марного втручання містера Лонгхерста Беллерс помітно захвилювався, а коли з'явився третій претендент, він, своєю чергою, взявся дряпати записку. Я, звісно, вирішив, що Беллерс пише Трентові, проте коли він озирнув натовп, то, на мій невимовний подив, наче й не помітив капітана.
— Посильний, посильний! — почув я його вигук. — Покличте мені посильного.
Його прохання хтось виконав, але не капітан Трент.
«Він потребує інструкцій», — написав я Пінкертонові. «Кінчається його сума, — відповів той. — По-моєму, саме час зробити ривок. Згода?»
Я кивнув головою.
— Тридцять тисяч? — оголосив Пінкертон, набавивши відразу три тисячі доларів..
Беллерс завагався, а потім з несподіваною рішучістю мовив:
— Тридцять п'ять тисяч!
— Сорок тисяч!
Запала тривала тиша. Беллерс вочевидь розгубився; лише в останню мить, коли молоток аукціоніста опускався втретє, він вигукнув:
— Сорок тисяч і п'ять доларів!
Ми з Пінкертоном обмінялись промовистими поглядами. Ми зрозуміли: Беллерс підняв ціну надто швидко, а тепер утямив свою помилку й намагається виграти час, аби протягти торг, поки повернеться посильний.
— Сорок п'ять тисяч доларів, — сказав Пінкертон, і голос його забринів від напруги.
— Сорок п'ять тисяч і п'ять доларів, — мовив Беллерс.
— П'ятдесят тисяч! — вигукнув Пінкертон.
— Я перепрошую, містере Пінкертон, ви щось сказали? Повторіть, будь ласка, — попросив аукціоніст.
— Мені… мені важко говорити, — прохрипів Джім. — Я сказав — п'ятдесят тисяч, містере Борден.
Беллерс звернувся до аукціоніста:
— Прошу дати мені дві хвилини на телефонну розмову. Я представляю особу, якій щойно послав записку.
— Це мені байдуже, — різко урвав його аукціоніст. — Мені треба продати цей корабель. Ви щось набавляєте понад п'ятдесят тисяч?
— Я вже мав честь повідомити вас, сер, — заперечив Беллерс, марне силкуючись надати собі виразу гідності, — що мій довірник назвав мені найвищу суму в п'ятдесят тисяч доларів, та якщо ви дозволите витратити всього дві хвилини на телефонну розмову…
— Дурниці! — вигукнув аукціоніст. — Якщо ви не набавляєте, я продаю корабель містерові Пінкертону.
— Стережіться! — голос Беллерса пролунав несподівано пронизливо. — Спершу подумайте,
— Але ж ви тоді нічого не сказали, — відповів аукціоніст, знітившись. — Протест треба було оголосити відразу ж.
— Я тут не для того, щоб вести аукціон, — відповів Беллерс. — Мені за це не платять.
— Ну, а мені платять саме за це! — знову відрубав аукціоніст і знову почав виспівувати: — П'ятдесят тисяч доларів! Хто більше? Хто більше, панове? Бриг «Летючий шквал», що зазнав катастрофи, продається за п'ятдесят тисяч… Продається… продається… проданий!
— О господи, Джіме! А ми маємо такі гроші? — вигукнув я, з останнім ударом молотка наче прокинувшись після сну.
— Доведеться позичити, — відповів Пінкертон, блідий, як полотно. — Нам буде з біса важко, Лаудене. Кредиту, мабуть, вистачить, але мені доведеться добре побігати. Випиши мені чек на свій капітал. За годину зустрінемось у редакції «Оксідентала».
Я виписав чек і, чесно кажучи, сам не впізнав свого підпису. Пінкертон миттю щез. Трент пішов іще раніше. Тільки Беллерс і досі сперечався з аукціоністом, а коли я попрямував до виходу, то наскочив — на кого б ви думали? — на хлопця-посильного…
Всього кілька хвилин вирішили долю «Летючого шквалу» — він дістався нам.
РОЗДІЛ X,
У ЯКОМУ КОМАНДА ЗНИКАЄ НЕВІДОМО КУДИ
Виходячи з біржі, я порівнявся з низеньким гладуном, який недовго, але так енергійно торгувався на аукціоні.
— Вітаю вас, містере Додд, — мовив він.
— А мені нема за що вам дякувати, — відповів я. — Ви збільшували ціну відразу на тисячу, провокуючи всіх біржових спекулянтів Сан-Франціско підключитися.
— О, то було тимчасове запаморочення, — відповів гладун. — На щастя, я не вгруз у цю справу. Вам сюди, містере Додд? То я піду з вами. Такому старому шкарбанові, як я, завжди приємно милуватися молодими, гарячими біржовиками. Коли я був молодий, а Сан-Франціско лише підростав, я й сам устрявав у найризикованіші операції. А вас я знаю, містере Додд. В обличчя я знаю вас уже давно — і вас, і ваших супутників у шотландських спідницях, еге ж! Пробачте, але я маю нещастя бути господарем дачі на узбережжі Соселіто, де ви влаштовували пікніки. Буду радий бачити вас у себе будь-якої неділі — звісно, без ваших супутників у шотландських спідницях. Я пригощу вас вином і покажу кращу збірку книжок про подорожі до Арктики, яка лиш є в Сполучених, Штатах. Я — Морган. Суддя Морган — валіець, що поселився тут тисяча вісімсот сорок дев'ятого року.