Корабельна катастрофа
Шрифт:
Далі дні пішли одноманітні, повільні. Потерпілі палили вогнище без упину — вогонь підтримував вахтовий, а всі інші щодня з годину збирали дрова. Двічі на день усі купалися в лагуні — це була головна і майже єдина розвага. Часто вони вудили рибу — і досить успішно. Та найбільше вони байдикували й гуляли, гомоніли й сперечалися. Вони почали були встановлювати розклад рейсів китайських поштових пароплавів, та потім відмовились від свого наміру. Хоч усі безмовно згодились не вирушати в нове плавання на вельботі й чекати на острові порятунку або голодної смерті, ніхто не наважувався не тільки заговорити про це, а навіть лишитися з цими думками сам на сам. Але невисловлений, таємний жах
Ця скринька з банкнотами, золотом і сріблом була головною особливістю їхнього острівного життя — вона панувала над людськими думками, як кафедральний собор над містом. А крім того, їй належало точно визначити долю кожного, і це підтримувало людей у чеканні. Дві тисячі треба було повернути сіднейській фірмі, а решту, чистий прибуток, розподілити між п'ятьма компаньйонами, залежно від затрачених капіталів! Було погоджено, який є внесок кожного партнера: кожен укладений в діло фунт, як і кожен фунт платні, вважався паєм. Отже, Томмі мав п'ятсот десять паїв, Картью — сто сімдесят, Вікс — сто сорок, а Гемстед і Амалу — по десятку. Чого ж був вартий кожен пан? Про це довго сперечались, і найзаповзятіше — Томмі. Після тривалих підрахунків нарешті дійшли згоди, що приблизна вартість одного паю становить два фунти, сім шилінгів та сім з чвертю пенсів. Ці цифри були явно неточні, бо сума паїв за такої оцінки дорівнювала не двом тисячам фунтів, а тисячі дев'ятистам дев'яноста шести фунтам шести шилінгам. Отже, три фунти чотирнадцять шилінгів лишалися нерозподіленими. Але точніше встановити розмір паю їм не пощастило, і все товариство вирішило зупинитись поки що саме на цих цифрах своїх блискучих дивідендів.
Вікс уклав у справу сто фунтів і мав отримати капітанську платню за два місяці, отож його частка дорівнювала трьомстам тридцяти трьом фунтам, трьом шилінга: шести з трьома чвертями пенсам. Картью вклав сто п'ятдесят фунтів, він мав отримати чотириста один фунт вісімнадцять шилінгів шість з половиною пенсів. П'ятсот фунтів Томмі перетворилися в тисячу двісті тридцять фунтів дванадцять шилінгів дев'ять і три чверті пенса. А Гемстедові і Амалу, що мали право лише на платню за службу, випадало по двадцять два фунти шістнадцять шилінгів та півпенса на кожного.
Врахувавши частку кожного, відкрили скриню і з'юрмилися довкола, як зачаровані. Кожному забажалось побачити свою частку окремо, побачити своїми очима, потримать важкі монети в руках, аби остаточно впевнитись, що він став власником доброї суми. Та коли вони почали паювання, то виявили непередбачену обставину: в скриньці було лише сімнадцять шилінгів англійською монетою, а решта — чілійські долари. Шість таких доларів дорівнювали одному фунтові. Ці долари й були в них найменшою монетою.
Врешті вирішили розподілити лише фунти, а шилінги й пенси скласти в спільний фонд. Тож разом з лишком у три фунти чотирнадцять шилінгів утворилась сума в сім фунтів один шилінг.
— А тепер Картью, Томмі і я візьмемо по одному фунту, — сказав Вікс. — Амалу й Гемстед поділять іще чотири, а останній шилінг розіграють в орлянку.
— Дурниці! — мовив Картью. — У нас із Томмі й так тепер грошей — хоч відбавляй. Ми з ним візьмемо по півфунта, а ви троє поділите між собою решту — сорок шилінгів.
— Ну що ви, справді, ніяк не поділите! — втрутився Мак. — У мене є карти — чом би вам не зіграти на весь лишок?
Натомлені
Була вже обідня пора, всі нашвидку попоїли й знову засіли за карти — тільки цього разу Картью запропонував іншу гру. Вони почали грати дев'ятого лютого о другій годині пополудні й грали з перемінним успіхом протягом дванадцяти годин: нарешті обляглйся спати, а рано-вранці знов узялися за карти. Вони навіть їли поспіхом, і лише Томмі якось надовго щез, а потім повернувся весь мокрий, з ящиком хересу.
Запала ніч, і вони присунулись ближче до вогнища. Годині о другій ночі, очікуючи ходу вельми боязкого в грі Томмі, Картью розслабився й озирнувся довкола. Він побачив місячну доріжку в морі, монети, складені купками і розсипані на піску, заклопотані обличчя гравців. Він відчув у серці знайому бентегу, йому здалося, що грає музика, що місяць світить над іншим морем, що поряд яскраво світяться серед саду вікна казино і гроші дзвенять на зеленому сукні. «Праведний боже! — подумав він із жахом. — Невже я знову став азартним гравцем? «Картью ще пильніше обвів поглядом піщаний стіл. Він і Мак грали ризиковано, як досвідчені картярі, і вигравали — поряд з ними лежали купками золоті та срібні монети. Амалу й Гемстед теж дещо виграли, а Томмі — той програв значну частку своєї пайки, а в капітана лишалося не більше п'ятдесяти фунтів.
— Час, мабуть, кінчати, — сказав Картью.
— Налийте-но йому склянку Бокля, — відгукнувся хтось у відповідь.
Відкоркували нову пляшку, і гра пішла ще запальніше.
Картью виграв надто багато, щоб тепер кинути карти, і до самого світанку вимушений був брати участь у цьому божевільному безглузді — тепер він великодушно намагався програти, але тільки ще більше вигравав, як це нерідко трапляється в картах. На світанку одинадцятого лютого він відчув, що далі не витримає. Ставки невпинно зростали, і капітан уже поставив свої останні дванадцять фунтів. Картью саме здав карти, зазирнув у свої і впевнився, що він знов виграє!
— Ну ось що, товариство, — голосно мовив він, — нічого доброго ця гра не віщує, і пора кінчати.
На тім слові Картью показав свої карти, потім порвав їх на клапті й підвівся.
Всі заніміли й здивовано видивилися на нього.
— Що правда, то правда, — трохи згодом озвався Мак, — досить уже, награлися. Грали ми, звісно, жартома; ось мій виграш! Усе вигране сюди, хлопці!
І він почав складати виграні монети в скриньку, що була саме в нього під рукою.
Картью переступив через розірвані карти й потис Макові руку.
— Я цього ніколи не забуду!
— А що ви скажете цьому розбійникові Амалу та куцому Гемстедові? — неголосно спитав Мак. — Адже вони теж виграли…
— Слушно! — мовив Картью голосно. — Амалу й Гемстеде, підрахуйте свої виграші. Ми з Томмі заплатимо вам.
Вони не заперечували, втішені можливістю отримати виграш — усе одно, від кого; а Томмі, що програв близько п'ятисот фунтів, був захоплений таким компромісним рішенням.
— А як же Мак? — спитав Хемстед. — Він що, нічого не матиме з свого виграшу?
— Знаєш що, куцаку? — сказав ірландець. — Я розумію, що ти говориш од щирого серця, — однак тримай лишень язик за зубами, бо я не такий чоловік… Якби ми грали по-справжньому, жодна душа не вирвала б у мене мого виграшу. Але ми грали жартома, і я, син своєї матері, не потерплю, щоб мені пропонували подачку. Затям мої слова, куцаку, на майбутнє.
— А знаєте, Маку, ви справжній джентльмен, — зауважив Картью, допомагаючи йому скласти виграш у скриньку.